Зазвичай про дітище Девіда Лінча та Марка Фроста говорять у ключі руйнації: «Твін Пікс» знову зламав телебачення», «восьма серія – атомний вибух, який убив інтернет» і таке інше. Та насправді третій сезон легендарного серіалу дав масовій культурі більше, ніж забрав. Ідеться радше про реанімацію, аніж деструкцію. Тож давайте розглянемо детальніше, чому «Твін Пікс» – терапія для усіх нас.
Обережно, спойлери!
Нікому й нічому не можна вірити – ні власним спогадам, ні знанням. Агента Дейла Купера і Лори Палмер ніколи не існувало. Містична історія про загорнену в пластик дівчину – сон незнайомця Річарда, який, здається, втратив нитку реальності у пошуках загадкових пригод. А Лору насправді звати Керрі Пейдж, вона живе в Одесі, штат Техас, та працює у місцевій забігайлівці. А на що нарікати? Твін Пікс від самого початку був вигаданим містом, але тепер не існує навіть історії про неіснуюче місце. Нас вишукано дурили понад чверть століття, а потім відняли улюблену жуйку.
Міф розсипався, і це боляче, але з цим можна змиритися й жити. Хоча є одна деталь, яка гачком чіпляє фінал серіалу за хвіст, розкручує та викидає його далеко за горизонт. Ця деталь – крик. Керрі Пейдж дивиться на знайомий нам будинок, чує далекий голос, який кличе Лору, та верещить. Світло у будинку гасне, все навколо чорніє. Фінал. Титри. Яку таємницю розповіла Лора Куперу в Червоній Кімнаті? Невже король голий? Що сталося? Що цей досвід дав нам усім?
Жіноче питання
Коли феміністки говорять, що у кіно чи серіалах жіночі ролі менш вагомі або менш помітні – вони мають рацію, і це багатьох дратує. Найяскравіший приклад – «зміна статі» Доктора Хто, яка багатьох довела до консерваторського припадку. Проте у Лінча із цим пунктом усе в порядку. По-перше, кількість різнопланових жіночих персонажів у третьому сезоні нічим не поступається кількості чоловічих. По-друге, жінка у «Твін Піксі» від початку була важливою. Лора Палмер – героїня, без якої б нічого не відбулося. Вона – це ключ і магніт, який тримає сюжет і притягує всі його складові. А питання, хто головніший – Лора чи Купер – тут взагалі не виникає. Ці персонажі рівноцінні.
Згадаймо про найменш захищений архетип – жінку похилого віку. Її можна не помічати, ображати, і вона навряд чи дасть відсіч, бо вона – жінка похилого віку. Сара Палмер ламає цей стереотип. Самотня, у віці, з алкогольною залежністю, вона здатна відповісти на цькування та образи незнайомця у барі. Так, її поведінка доволі специфічна і пов’язана зі страшною силою, яка живе у ній. Але загалом ми маємо чудову сцену в контексті феміністичної ідеї.
Еліксир вічної молодості
Креми з ефектом ліфтингу, уколи краси, ботокс, фотошоп – ніщо не змінить того факту, що з віком ми не молодіємо. Страх перед старістю вводить у паніку мільйони людей, які не готові бачити на екранах акторів за 40. Звісно, є винятки, але головне правило – непорушне: в Інстаграмі, кіно та рекламі прийнято бути молодим, свіжим та активним.
І, звісно, важко не захоплюватись молодою Шерилін Фенн (Одрі Горн), яка спокусливо вигинається під мрійливу музику, але людська краса це щось більше за свіжі рум’яні щічки. Час плинний, і навіть красуні важко хворіють. Але чи втратила від того Шеріл Лі всю свою таємничість і моторшність? Кайл Маклаклен (Агент Купер), Медхен Емік (Шеллі), Мігель Феррер (Альберт), Майкл Горс (Яструб), Кіммі Робертсон (Люсі Бреннан) та навіть сам Девід Лінч (Гордон Коул) змінилися із віком, але, очевидно, не в гірший бік. І це – гуманістичний меседж для нас усіх: старість це природно, глибоко і красиво.
Ба більше, Фрост і Лінч порушили ще одне табу, показавши зрілу любов. Зазвичай закохані пари втілюються в образах юних героїв, лишаючи людей старшого віку за бортом корабля чуттєвості та емоцій. Але у «Твін Піксі» все не так. Нормі Дженнінгз та Еду Герлі більше 70 років, але це не заважає їм отримати власний гепі-енд із прекрасною музикою, яскравими кольорами та фінальним поцілунком.
Переходь на бік добра – у нас є пончики
Публіка любить поганих хлопців – Дарта Вейдера, Драко Мелфоя, Джокера, Чіпку. Бунтівна людська природа тягнеться до суперечливого, темного, адже краще бути хижаком, аніж жертвою. Позитивні герої типу доктора Хауса або Шерлока репрезентуються як саркастичні, безсовісні, інтелектуальні сноби. Бути очевидно добрим некруто – це означає бути простаком і дурником.
«Твін Пікс» дає нам альтернативу. Тут добро таке ж багатогранне й неоднозначне, як і зло Дарта Вейдера. Ще у другому сезоні Яструб розповів легенду про два Вігвами – Чорний та Білий. Чорний Вігвам – місце, населене істотами, що відповідають за негативні людські емоції, а духи Білого Вігваму керують природою та людьми. Чорний Вігвам – тінь Білого. У Білий Вігвам можна потрапити лише через Чорний, який нам показали 26 років тому у вигляді кітчевої кімнати з червоними фіранками, шевроновою підлогою і карликом, що танцює. Третій сезон нарешті познайомив нас зі світом добра. Чорно-білі барви, повільна музика 30-х років, розкішний одяг, чудернацькі механізми і золоте сяйво – Білий Вігвам став простором, наповненим чи то медитативністю, чи то всесвітньою нудьгою. Тобто добро – це не вічна весна, безпричинна радість і невичерпне щастя. Воно не є прямолінійним та однобоким. Адже треба мати достатньо сміливості, щоб пізнати всю бридоту цього світу, але лишити душевну чистоту. Відтак бути добрим – невесело, адже світло це сила, яка пізнала зло й правду про непереможність темряви.
У Лінча і Фроста добрі герої абсолютно різного калібру – від простакуватих Люсі та Енді до саркастичного Альберта Розенфельда; від дивакуватої Леді з Поліном до мстивих братів Мітчем. У цю когорту входить і Лора Палмер, яка пройшла всі кола пекла, сама була пеклом, але зберегла золоту душу.
Новий тип героя
Дагі Джонс – м’яко кажучи, несподіваний персонаж на тлі злого і доброго Куперів, та й взагалі на тлі багатьох головних серіальних персонажів. Його поведінка притаманна людині, яка пережила інсульт. Він не відрізняється багатослівністю і кмітливістю, проте, знаючи весь бекграунд, ми розуміємо, наскільки цей герой унікальний. Він поєднує у собі інтуїтивні й раціональні знання. Це своєрідний Одіссей у комедії дель арте, який водночас і damsel in distress, і шукач, і маленька людина, і зайва людина, і простак, і мудрець, і маг. Поки всі метушаться, він спокійно їсть пиріг і, здається, єдиний, хто тут пізнав дзен.
«Сподіваюся, ви розумієте, з якою особливою людиною маєте честь вечеряти? Він врятував моє життя», – звертається літня жінка до гангстерів братів Мітчем. На тлі лунає музика Анджело Бадаламенті й ми усвідомлюємо, що Дагі справді особливий тим, що не намагається бути особливим. По суті, він не робить нічого, але рятує життя й ощасливлює людей. В тому числі й нас.
Подив від непростої простоти
Фрост і Лінч відмовляються від традиційних важелів, які запускають глядацький шок. Їм не потрібен інцест, щоб дивувати. Ба більше, секс для цього також не потрібен. Так, «Твін Пікс» не позбавлений еротичних сцен, але вони радше містичні, іноді комічні, але не hot у традиційно-примітивному значенні цього слова. Тут секс – це не велике діло в плані фізіології, але він має сенс на трансцендентному рівні, виходячи на якийсь ритуальний реєстр.
Смерть тут також не дивує. Попри те, що історія замішана на убивстві і попри те, що у 90-ті серіал справді шокував тогочасних глядачів. Але йдеться про 2017 рік, коли розчленованим тілом вже нікого не злякати. Хоча Лінчу досі вдається викликати огиду або моторошний морозець від споглядання інфернальної блювотини злого Купера або від звуку розламаних черепів у руці потойбічного Дроворуба.
Звісно, у третьому сезоні є місце і для вбивств. І їх тут так само багато, як і нових персонажів. Але смерть є радше тлом, розвагою або способом прибрати набридлого героя, що виконав свою функцію.
Та разом із тим смерть у «Твін Піксі» є містичним досвідом. Варто згадати лише про загибель майора Брігза або ж відхід Леді з Поліном, що є зворушливим жестом пошани і до персонажів, і до покійних акторів. Ми просто говоримо «добраніч, Маргарет», прощаючись зі старою подругою. Але не вбиваємо, щоб було цікавіше чекати на наступну серію.
Множинність інтерпретацій
Відкритий фінал завжди давав поле для фантазії. Але цього разу воно значно розширилось завдяки грі з формою і змістом. Самому лише Лінчу відомо, куди веде крик Лори Палмер і в якій послідовності розміщено сцени в епізодах, адже багато подій розгортаються не у хронологічному порядку. Зокрема це і стало причиною виникнення низки фанатських теорій і тлумачень. Кожну із них неможливо описати стисло й коротко, тому дозволю собі висловити власну інтерпретацію.
Отож, одна із провідних ідей перших двох сезонів – подвійна природа світу. Себто є вимір людей і вимір духів, який також ділиться на Чорний та Білий Вігвами. У третьому сезоні ця світобудова зазнала значних доповнень завдяки новими локаціям. Тепер події розгортаються у Нью-Йорку, Білому Вігвамі, Лас-Вегасі, старій автозаправці (відомій як Летючий голландець), у Бакгорні, що у Південній Дакоті, на загадковій станції серед космічного океану тощо. Звісно ж, лишається і Твін Пікс, і Чорний Вігвам, проте із цими місцями щось трапилось. І справа не у втраті вінтажної ламповості, скоріш в очудненому часі та просторі. Яскраве тому підтвердження – фінал сьомої серії.
Вечеря у кав’ярні «Дабл Ар», до приміщення забігає чоловік і запитує, чи хтось бачив Бінґа. Бінґа ніхто не бачив, але глядач помічає суттєву різницю між двома однаковими кадрами, відстань між якими – чотири секунди. Обидва охоплюють однакові плани, але відрізняються за наповненням. В межах однієї сцени бачимо, як відвідувачі закладу миттєво змінюються, ніби режисер намагається показати один простір в різний час або водночас два варіанти цього простору.
Цікава ще 13 серія, що закінчується вечерею Еда Герлі. На перший погляд, тут нічого особливого, але якщо придивитися – бачимо дивне віддзеркалення героя у вхідних скляних дверях навпроти нього. В той час, коли Ед поставив паперовий стаканчик із супом на стіл, Ед із відображення продовжує тримати його в руках.
Люсі не розуміє і боїться мобільних телефонів. Знову й знову, після тривалих пояснень, вона до смерті їх лякається. Її також непокоїть час: «Одного разу Енді навіть здалося, що годинник зупинився, і тоді ми зрозуміли, що навіть не знаємо, котра година. Здавалося, це тривало цілу вічність». І час тут направду застигає, мов монетка, підкинута таємничим Редом, мов боксерський поєдинок у телевізорі Сари Палмер, мов музиканти з титрів 16 серії.
Дивні справи, але й вони мають своє пояснення. Білл Гастінгс був введений в сюжет не лише для того, щоб сидіти за ґратами, м’яти голову і плакати. Саме він контактував із майором Бріґзом і вивчав так звану «зону», що відкриває таємниці подорожей у часі й просторі. Всі свої надбання він опублікував у блозі. До речі, ви й самі можете із ним ознайомитись за посиланням. Якщо коротко – у ньому йдеться про паралельні всесвіти та розкол часу. Запам’ятайте це.
І одразу перескочимо до фіналу «Твін Піксу», з якого ми дізнаємось, що Дейлу Куперу вдається врятувати Лору Палмер. Щоправда, таємнича потужна сила викидає її в інший світ. І якщо події у серіалі відбуваються нехронологічно, а деякі – ще й одночасно, можна припустити, що впродовж всього сезону нам демонстрували світ, де Лору Палмер таки вбив її батько, одержимий Бобом. Проте паралельно існує інший вимір, де героїню ніхто не вбивав. Швидше за все, до нього частково належать сцени у барі «Роуд Хауз», де грають справжні, реально існуючі музиканти й гурти. Багатьох у цьому закладі здивував актор Волтер Олкевич, адже у попередніх сезонах він зіграв Жана Рено, якого убив Ліланд Палмер. А тепер він живий, досі працює барменом і паралельно торгує школярками. Проте нині його звати Жан-Мішель Рено, але й Лора тепер – не Лора, а Керрі.
Тобто порятунок Лори Купером утворив інакший варіант історії, паралельний всесвіт, або ж часову петлю. Можливо, таких порятунків було декілька, адже впродовж 25 років Пентагон отримав 16 запитів на засекречені відбитки майора Бріґза. А у третьому сезоні ми спостерігаємо розвиток і завершення лише декількох із варіантів історії.
У звичному нам Твін Піксі багато сюжетних ліній добігли кінця. Якщо впродовж 25 років герої рухались по колу – то зараз вони завершують певний цикл: Ед лишився разом із Нормою, Дама з Поліном померла, Люсі зрозуміла, навіщо існують мобільні телефони, Беккі, швидше за все, загинула від рук свого чоловіка-наркомана. Дагі повернувся додому. Історія Керрі Пейдж також закільцювалась, коли вона почула голос матері, який кличе її, немов крізь сон.
«Я мертва, проте все ж я живу», – говорить Лора Куперу у Чорному Вігвамі. «Це майбутнє чи це минуле?» – запитує його Майк. Але у Вігвамах немає годинника, а існування паралельних просторів одночасне. Тому Лора і жива, і мертва, тому це і майбутнє, і минуле. Тому всі живуть у сні, а сновидець це і Купер, і Лора, і дівчинка з восьмої серії, і навіть самі глядачі.
Вочевидь, Лінч із Фростом зламали четверту стіну, але побудували ще декілька. Вочевидь, ми не зможемо створити інфографіки, що пояснює всесвіт «Твін Піксу». Ніхто не збирається давати нам усі відповіді, але натомість ми отримали неповторний кінематографічний, трансцендентальний, музичний, літературний і, звісно, малярський досвіди. І цим авторам можна все, адже – як сказано у тизері до третього сезону – «Твін Пікс» існував «до того, як престоли влаштували ігри», «до того, як хтось пустився берега», і «до того, як мертві пішли». Саме він показав, що масовий серіал це не лише мило або детектив, а й повноцінний, динамічний, закручений витвір мистецтва. І сьогодні, коли кожна серія популярного серіалу має бути насичена динамікою, загадками, сексом і наркотиками, Лінч пропонує глядачеві дивитися на те, як доктор Джакобі три хвилини розфарбовує лопати у золотий колір. І це прекрасно.
