Passable фільми – Правильніше цей термін називати вторинним кіно, однак не второсортним. Такі стрічки можуть мати достатньо великий бюджет, але завдяки одноманітним голлівудським шаблонам легко вивітрюватися з пам’яті глядача.
Marvel вже не один рік змушують турбуватися за своїх персонажів, піддаючи їх колосальній небезпеці, а часом навіть вбиваючи їхні тіла, але не дух. Так, Нік Ф’юрі та Тоні Старк прикидалися мертвими на недовгий час, але, як і в коміксах, їх швидко воскрешали на радість прихильникам. Рід не може похвалитися такими фокусами з умертвлінням у своєму фільмі, адже творить те, чого вимагає від нього жанр – легкого кіно з кумедними персонажами, ситуаціями та легким заграванням з коміксовим контекстом, щоб фанати залишилися задоволеними після перегляду. Через це «Людина-мураха та Оса» стає стрічкою, яку можна легко пропустити з лінійки фільмів Marvel.
У двохтисячних з’явилася доволі помітна тенденція на passable фільми. Їх не зовсім правильно називати прохідними, адже вони неминуче знаходять свою аудиторію – і часом стають прикладом майбутнім продюсерам, режисерам та сценаристам, як робити кіно не варто. Одним з таких свого часу була «Жінка-кішка» з Геллі Беррі, яка відверто насміхалася над серйозною стилістикою кінокоміксів. Творці сиквелу «Людини-мурахи» теж кепкують над костюмами та суперсилами персонажів, однак у фільмі це подається вкрай обережно. Взагалі обережність – це основна проблема passable фільмів.
Нещодавні «Світ Юрського періоду», всі частини «Форсажу» та сиквели до «Піратів Карибського моря» мають замало духу, аби щось вдіяти із персонажами бодай на мінімальному рівні. Це і робить їх вкрай безпечними на догоду аудиторії. Звісно, Marvel нещодавно лишили без ока Тора у третому фільмі про скандинавського Бога грому, але чи достатньо це змінює наше уявлення про його можливості, сили та мотивацію? Скотт із «Людини-мурахи» лише зменшується та збільшується в розмірах. Його найбільші слабкості мають вигляд дитячих пустощів – він може заснути від перевтоми. З іншого боку, потрапляючи у квантовий вакуум, головний герой може залишитися у цьому світі назавжди, однак його команда не вдається до таких ризиків без гідної мети. Нарешті у другому фільмі така мета з’являється, але вирішується вкрай тривіально та без грандіозного напруження.
Найсильнішим аргументом на користь захисту passable фільмів стане їхнє маскування під окремий жанр. Пейтон Рід усвідомлює, що «Людина-мураха та Оса» може та мусить загравати із сай-фаєм 1950-х років. Власне, після прем’єри «Вартових Галактики ностальгійні мотиви у Marvel досі лишаються серед домінантних. У Скотта на дзвінку стоїть пісня The Smiths, а ввечері він переглядає містичний трилер Ніколаса Роуга «А тепер не дивись». Із менш помітних посилань зчитується американська класика 1950-х – «День, коли Земля зупинилася» та «Атака п’ятидесятифутової жінки». Ці фільми з’явилися не в простий для США час, адже тоді суспільство переймалося можливістю ядерного вибуху. Нині небезпека від Північної Кореї така ж примарна, які в середині минулого століття від СРСР, однак настрої змінилися із панічних до радше іронічних. Можливо, саме тому Пейтон Рід грається цими стрічками на рівні візуальних образів, ніж апокаліптичних інтонацій.
Зрештою, найімовірнішим підтвердженням стану passable у фільмі стає час з дати прем’єри. Такі фільми легко забуваються, хоча називати їх поганими – це надто сильне висловлювання. Творці «Людини-мураха та Оси» прекрасно знають свого глядача і максимально дотримуються встановлених канонів супергероїки Marvel. Безпечне кіно формулює рамки, які наступне покоління любить ламати, переформатовувати або ж навіть знущатися над ними. Режисер Пейтон Рід немов наголошує цим фільмом, що розмір не має значення – оригінал та сиквел мають хронометраж по дві години, повторюють геги один одного, разом з тим розважають аудиторію, яка прагне хліба та видовищ.