Середина нульових. Олівер Квік (Баррі Кеоґан – «Банші Інішерина») завдяки стипендії отримує можливість вчитися в Оксфорді. Майже одразу увагу хлопця привертає Фелікс Кеттон (Джейкоб Елорді – «Ейфорія»), який належить до аристократії. Через деякий час Олівер та Фелікс починають дружити, а після трагічної смерті батька Олівера, Фелікс запрошує друга до свого родинного маєтку Солтберн. Це стане першою і, на жаль, далеко не останньою помилкою наївного аристократа.
Для режисерки Еміральд Феннел дебютна стрічка «Перспективна дівчина» стала настільки гучним проривом, що неминуче було очікувати, що «Солтберн», – ії другий повний метр, – буде набагато зручніше, гірше та, врешті-решт, менш сміливим. Вийшло навпаки. Попри те, що «Солтберн» однозначно пройде повз увагу «Оскара» (але є шанси на BAFTA), картина стала безумовним глядацьким хітом, тим фільмом, про який усі говорять, усі хочуть побачити, а, побачивши, можливо, промити очі через наявність деяких, так би мовити, вельми специфічних сцен, що стали шоу-стоперами «Солтберна».
Однак, про що саме насправді розповідає цей сатиричний трилер з вайбом дуже умовних нульових та гротеском на межі дозволеного?
Одна зі суттєвих тенденцій останніх років – велика кількість фільмів та серіалів, які критикують вище суспільство. Серед найвідоміших – «Білий лотос», «Трикутник смутку» і «Безмежний басейн». «Солтберн» стоїть у цьому ряду, однак дещо відрізняється від цих сатиричних робіт. Насамперед тим, що для Феннел, здається, вищий світ та британська аристократія, зокрема, не є чимось настільки ворожим. Еміральд Феннел сама належить до привілейованого суспільного класу і це, звісно, дає їй повне право критичного погляду на те середовище, в якому вона перебувала з дитинства.
Однак, у «Солтберні» Кеттони показуються суто ексцентричними, але точно не злочинними та лицемірними, якщо порівнювати з головними героями «Безмежного басейну» або «Трикутника смутку». Кеттони ніби застрягли у часі, вони в дечому упереджені та, можливо, не дуже тактовні, але ніщо не робить їх втіленням тотального зла.
«У цьому фільмі є щось таке, що змушує вас визнати, що ці персонажі є справжніми, і навіть якщо вони живуть у цьому величезному будинку, навчаються в Оксфорді та в усіх цих місцях, що існують поза часом, вони все одно залишаються людьми, і застрягли в часі, який не такий вже й класний»,
– розповідала Еміральд Феннел у нещодавньому інтерв’ю.
Режисерка свідомо протиставляє Кеттонів Оліверу Квіку, який здається зовсім не таким, яким його бачать люди, у чиє життя проникає цей юнак, як павук, за влучною характеристикою Венеції у третьому акті фільму. Якщо Кеттони – це уособлення усього архаїчного, буржуазного та патріархального, то Олівер – це та сила, яка хоче знести усе це до біса, вдало вдаючись до диких маніпуляцій. Квік не є бунтівником чи анархістом: герой Кеоґана такий же споживач, як і Кеттони, але він належить до нового типу споживачів, для яких насилля не є тим, над чим треба серйозно замислюватися. Дій або помри – таке його життєве кредо.
Є в усьому цьому структурованому хаосі тотального знищення Кеттонів одне важливе «але»: руйнівна сила Олівера та його бажання буквально зжерти Кеттонів не робить з нього справжнього героя, якому хочеться хоч якось, хоча б мінімально, співчувати. Особливо, коли сюжет стрічки наприкінці повністю втрачає контроль і навіть інколи, смак, а кожна дія головного героя продиктована не реалізмом, а намірами режисерки шокувати, дивувати та впадати у крайнощі. Феннел до того ж робить свій фільм відверто гомоеротичним, але неможливо не уникнути питання стосовно того чи не є це лише експлуатаційним квірбейтингом, тим паче від режисерки, яка відкрито не говорила ані про свою гомосексуальність, ані про свою бісексуальність. Фільму навіть можна дорікнути зверхність авторського погляду на геїв та бісексуалів і зображення їх у суто негативному контексті.
Певно, найшокуючою для більшості глядачів/глядачок стала сцена на кладовищі, яка, по-перше, була повністю імпровізацією Баррі Кеоґана, а по-друге, режисерка вирішила цю сцену не вирізати, оскільки вона допомагає ще краще зрозуміти психологію головного героя та його справжнє ставлення до Фелікса Кеттона. Ця сцена, здається, несвідомо передає величезний привіт некрореалістичному кінематографу Йорга Буттгерайта, який завжди у своїх екстремальних фільмах розповідав про людей поза межами звичного суспільного життя і з наявністю вельми диких парафілій. Таким є й Олівер Квік, для якого немає ніякої норми окрім самовстановлених правил – тих самих правил, якими і керується Еміральд Феннел, якій важливо використовувати експлуатейшн з точки зору female gaze.
Еміральд Феннел підкреслює що «Солтберн» був би неможливим без впливу «Слуги» Джозефа Лоузі, «Жорстоких ігор» Роджера Камбла та «Механічного апельсина» Стенлі Кубріка. Окремо існують порівняння з «Талановитим містером Ріплі» Ентоні Мінгелли та «Теоремою» П’єра Паоло Пазоліні. Однак «Солтберн» все ж є самодостатньою стрічкою, яка лише переплавляє великий массив літератури та кіно про соціальну несправедливість і критику вищого суспільства.
«Солтберн» – це соціальна сатира епохи Тік Току (дієтична та вичищена від буд- якої політизації окрім, хіба що, тілесної), яка експлуатує усе до чого можливо дотягнутися: музику нульових, яку повертає знову у тренди; незвичну сексуальну репрезентацію, чим порушує табу для сучасного покоління, яке зокрема втомилося від надмірного зображення сексу на екрані; критику патріархату та аристократії, але робить це якось занадто кітчево і не перетворює на справжній інструмент деконструкції. Феннел провокує, їй подобається провокувати, як і Оліверу Квіку подобається вдавати з себе бідного та нещасного, щоб потім, раптом, стати хижаком, чиї мотивації знаходяться в сірій зоні моралі.
Відчувається, що режисерка так чи інакше хоче бути на місці Олівера Квіка, а не Кеттонів, бо лише таким чином, через своє кіно, може проговорити усі свої потаємні бажання. Це робить «Солтберн» одночасно як стрічкою, створеною заради миттєвого гайпу, так і стрічкою інтимною, схожою на сповідь, яку ти, як глядач чи глядачка, може, і не захочеш додивитися до кінця, але цікавість переможе здоровий глузд.
