Лос-Анджелес. Найспекотніший день літа. До водія Uber сідає полісмен із поганим зором і командує вирушати до пункту призначення. Це буде неодноразова поїздка, копу потрібно спіймати поганця, який поставляє великі обсяги героїну. Водія ж цікавить лише його подруга, яка ось-ось кине свого коханця і вікно відкриється для нього. Та потрапити до омріяного ложа йому заважає тепер вже громадянський обов’язок та кілька трупів, розкиданих на землі з його вини. Вісімдесяті в Америці були достатньо плідними, щоб подарувати купу бадді-фільмів, в яких кремезний коп співпрацює з невдахою для виконання важливого завдання. «Водій для копа» – це квінтесенція цього жанру водночас у найкращих і найгірших його проявах.
Поліцейські комедії народилися з комедійних вестернів. Це трапилося поступово, хоча межу у зміні жанровості простежити важко. Здається, це трапилося з культивуванням моди на бодібілдерів. Коли Сталлоне та Шварценеггер прийшли у кіно, їм навряд чи знайшлося би місце у сідлі справжнього коня, тому їх пересадили на металевого, а задля розваги додали кумедних персонажів. Чомусь обов’язкова вимога – маленький зріст, тому Денні Де Віто («Близнюки») та Естель Геті («Стій, або моя мама стрілятиме!») не залишилися без роботи. Минуло 30 років і вряди-годи цей жанр досі повертається у вигляді пародій, хоча бойовиків з такими зірками А-класу стало в рази менше.
Актор епізодів Дейв Батіста явно мітить в крісло Віна Дізеля та Двейна Джонсона. Його комедійний потенціал вже помітили у «Вартових Галактики», але, схоже, нині він хоче надовго закріпитися у новому амплуа. Кумейл Нанджіані, який грає, власне, водія Uber, навпаки від комедії останніми роками відмахується. Його ролі у пілотній серії «Сутінкової зони» та «Кохання – хвороба» успішно закріпили у ньому стендап-коміка, який вміє щиро говорити на важливі теми. Тож дует двох акторів цілком ймовірно міг зійтися у двобої за увагу глядача. Щоправда, між ними ще є сценарій.
Сценарист з іронічним іменем Тріппер Кленсі раніше не працював на великих проєктах, а писав тексти до тихих комедій, наприклад з Тільом Швайгером. Жодного вигадування велосипеда – лише функціональні моделі для руху сюжету вперед: водій-невдаха, полісмен-грубіян, хтива подруга та донька-піклувальниця. З таким набором на гору далеко не заїдеш, тому лише акторам доводиться відігруватися на сухому тексті пана Кленсі. Зате тут вправляють успішно, використовуючи харизму та м’ясний рейтинг R, що дозволяє погратися екшеном.
Більше гратися та кепкувати над бадді-фільмами тут нікому. Жарти про вибухи машин одним пострілом вже лунали у «Мачо та ботані» та «Крутих фараонах», тому жанрове кіно вже не може запропонувати нового. Лишається тільки кепкувати над фізичними вадами персонажів. Іноді ці жарти навіть працюють, але за спроби згадати цей фільм через тиждень є ризик відтворити події ранку/дня/вечора, але не сюжету стрічки. Тож, «Водій для копа» – хороша пігулка від турбот, але без жодної спроби залізти в душу чи принаймні запам’ятатися оригінальністю.
