«Синоніми» Надава Лапіда: про асиміляцію та космополітизм

Некомфортне кіно з креативним начинням

Парижем уночі бродить чоловік із біблійним іменем Йоав, заходить в одну з квартир, де ключ люб’язно лежить під килимком. Він роздягається, залізає у ванну і приймає холодний душ, але різкий звук з коридору ошпарює його своєю несподіваністю. Одяг зник, як і злодії, які його забрали. З такої сцени починаються «Синоніми» – вже третя стрічка ізраїльського режисера Надава Лапіда. Його головний герой у якомусь сенсі він сам 20 років назад: також переїхав до Парижа, аби асимілюватися серед громадян Франції. Йоав врешті знаходить не одяг, а себе при свідомості у ліжку поряд із Каролін і Емілем. Їхній трикутник спершу нагадує «Мрійників» Бертолуччі, тільки без сексу та революції. Втім, секс буде (однак поза екраном), а революція триває чи не з перших секунд стрічки, адже Йоав бунтує проти самого себе. Складається враження, що він і помер вже давно, а сучасний Париж – це таке собі чистилище, де переживаєш хороші та не дуже моменти.

Насправді Йоав лише хоче позбутися своєї ізраїльської ідентичності. Ідея у нього, м’яко кажучи, провальна, але гідна співпереживання, адже протягом стрічки стає зрозуміло, яке ставлення чоловік на себе приміряє. У фільмі він переважно голий, аби метафорично підкреслити його бажання звільнитися від ізраїльських стереотипів. Лише після знайомства з Каролін та Емілем друзі віддають йому довге пальто гірчичного кольору, який яскраво виокремлює його посеред нудних ззовні парижан. Це пальто додає актору Тому Марсьє якогось піжонського та нахабного вигляду, хоча всередині він почувається маленькою дитиною, яка хоче стати частиною Діснейленду. І в такій суперечності народжується його головний герой – колюча харизма, вибухова суміш, великий мозоль на мапі усталених традицій чужого суспільства.

 

Попри серйозність висловлювання, стрічка Лапіда – перш за все комедія, яка побудована на ситуативному гуморі та стереотипах. Це кіно мало б вимучений вигляд із трагічною маскою, якби режисер хоча б трохи вдався до повчання. Але здається, що жанр трагікомедії – це і єдина рівновага, яка у фільмі працює ідеально. У решті питань «Синоніми» почуваються, як пацієнт у лихоманці. То статична, то рухлива камера повністю виражає внутрішній стан Йоава, який уособлює і минуле Надава Лапіда. За таких різких переходів кіно стає незручним самим по собі, головоломкою під назвою «Що хотів сказати автор». Але тим цікавіше у неї гратися, коли стрічка переходить всі стильові межі. Ось Йоав проходить Сену і намагається не дивитися в очі перехожим. Кадри від першої особи та хаотичний монтаж неодмінно нагадають вам раннього Годара. А ось Йоав роздягнувся і засунув собі палець між сідницями, промовляючи «непристойності» на бридкому для нього івриті. Так він принаймні заробить грошей, працюючи порномоделлю. Хіба такі ситуації не знайомі нам за творчістю Рубена Естлунда – ще одного унікального режисера, який вміє говорити про ідентичність універсальною мовою?

Будь-яка історія із «Синонімів» – це свого роду збірка віньєток, що об’єднані сердешним Йоавом, який і у рейв готовий піти, змушуючи камеру кружляти у танці зі швидкістю світла, і битися головою об двері через неможливість прийняти дійсність. Але що вирізняє «Синоніми» з-поміж решти фестивального кіно, то це гумор, який теж склеює весь хаос воєдино. І в цьому переважно заслуга талановитого Тома Мерьсе, який прекрасно відіграє кріндж. У посольстві Ізраїлю, куди він влаштувався працювати, чи просто на вулиці, з ним постійно трапляються незручні ситуації, які мають викликати сором чи збентеження, але викликають неможливість реагувати на ситуацію адекватно. Власне кріндж стає і синонімом самого фільму Лапіда. Як цілісний витвір мистецтва, це кіно викликає непорозуміння та конфліктність. Це переживає і Йоав щоразу, коли скидає маску колишнього солдата ізраїльської армії. Але у спробі стати космополітом нема синонімів. Ти вже, любчику, або народився із свідомістю жителя світу, або приймаєш всі недоліки своєї національності.

Режисер готовий лише визнати дивакуватість персонажа, але він діє за особливою логікою. І тому вподобаність фільму залежить від розуміння головного героя, якого ми або приймаємо, або ні. А логіка Йоава досить складна, адже він конфліктує зі своїм минулим у флешбеках і ледве знаходить місце не лише у нинішньому Парижі, але й у цілому світі. Кінематограф рідко радо зустрічає таких персонажів. Перемога на Берлінському кінофестивалі свідчить, що оригінальність та креативність все ще гостро стоять на попиті аудиторії. І якщо шукати синоніми для фільму Лапіда, як шукав Йоав синоніми для нової національності, то їх навряд чи знайдеш відразу. Адже така креативність буває лише одна, як і Золотий ведмідь для неї теж один.

Synonymes
2019
режисер: Надав Лапід
жанр: трагікомедія

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: