«Балада про Бастера Скраггза»: Куля в лоб легковажності

Шість байок з Дикого Заходу

Обережно – спойлери!

Залишилося кілька режисерів, які навіть через десятиліття не втратили запалу продовжувати почату діяльність. Більшість намагається еволюціонувати чи податися у нові жанри, змінюючи своїм принципам. Брати Коен не схожі на таких, хоча жанровість їхніх картин варіюється від комедійних мелодрам до суворих вестернів. З останніми у режисерів склалися доволі теплі стосунки, адже саме до цього жанру вони повернулися після багатьох років. На початку формат проекту був заявлений як серіал, який так приваблює іменитих авторів своєю можливістю розділювати складні історії на кілька епізодів. Та раптово перед оголошенням лайн-апу Венеційського кінофестивалю «Балада про Бастера Скраггза» прокралася у конкурсну програму у вигляді повнометражного фільму чим приємно здивувала прихильників творчості братів Коен. Шість історій вдало упакувалися у двогодинне кіно, яке розрадить примхливого глядача ввечері умовної п’ятниці.

Переповідати всі шість історій немає сенсу. Вони не пов’язані сюжетно одна з одною, але зв’язані одним лейтмотивом – настроєм легковажності, що на Дикому Заході безперечно отримує покарання. Головний герой першої новели Бастер Скраггз по суті задає тональність всієї стрічки. Він – перша скрипка у цьому оркестрі гумору, серйозності та фірмової незграбності братів Коен. І власне від нього починається ротація кулі в лоб, про яку варто поговорити детальніше. Річ у тім, що кулю у фільмі отримують зазвичай найбільш легковажні персонажі, які суб’єктивно на неї не завжди заслуговують, але підступно отримують. Час від часу Ітан та Джоель Коен граються в неочікуваність, а іноді куля сплановано летить у чоло розбишаки. Попри те, що режисери ніколи не позиціонували своє кіно гуманістичним, воно врешті таким видається для тих, хто на дух не переносить ідіотизм головних героїв з фільмографії режисерів.

Дикий Захід ніколи не був винятком із правил ідіотії. Врешті-решт ця місцина завжди була ласим майданчиком для експериментів братів. Найбільш неочікувані події можуть трапитися, якщо якийсь персонаж хильне чарку віскі та почне розстрілювати салун зліва направо. Та Коен займалися демонстрацією таких розстрілів вже давно. Згадаймо хоча б «Прочитати та спалити», у якому від випадкової кулі гине персонаж Бреда Пітта. Випадковість зіграла і не останню роль у славетному «Бартону Фінку», де головний герой ледь не чудом вижив після пожежі у готелі. Таких випадковостей аж шість у «Баладі про Бастера Скраггза» і кожна з них виняткова.

Окремо хочеться виділити лише епізод із Томом Вейтсом, адже він знятий з непритаманним для режисерів настроєм. У ній Вейтс наполегливо шукає золото у горах мальовничої Америки та натрапляє на ще одного посіпаку, який полює на дорогоцінний метал. Дещо сповільнений темп епізоду нагадує ранні роботи Джима Джармуша, в яких не так важливо «що, де і коли», але можна довго милуватися «як». Цей сегмент стає таким собі рубіконом в оповіданні, адже наштовхує всю минулу легковажність головних героїв на серйозні розмови наступних персонажів про привидів, індіанців та бандитів. І це вельми правильна формула для такої хиткої структури вестерну. Адже спершу режисери тебе зацікавлюють розважливими персонажами, а потім створюють таких, за яких турбуєшся, наче за своїх друзів.

Чи не найголовнішою перемогою для братів Коен є їхні довершені діалоги. Так, режисери були знамениті і до цього своїм майстерним закручуванням слів у смисли Самюеля Беккета чи Артура Міллера. Втім, в епізоді «Вхід за їжу» вони обмежуються лише чужими літературними набутками, адже за сюжетом хлопчик без рук та ніг (прекрасний Гаррі Меллінг, який грав Дадлі в «Гаррі Поттері) читає поеми та сонети мешканцям Дикого Заходу. Серед них особливо виділяється «Озімандія» Персі Біші Шеллі, бо у вустах хлопця вона набуває нового значення спустошеності та безвладдя, з яким себе ототожнював Волтер Вайт в останніх серіях «Пуститися берега». Діалоги настільки важливі для Ітана та Джоеля, що за словами Зої Казан, вони репетирували їх днями, намагаючись знайти потрібний ритм. І здавалося б, що перфекціонізм ніколи не був головною рисою їхньої режисерської руки (чи рук), але «Балада про Бастера Скраггза» – це по-справжньому особливе чествування і шана жанру, який подарував нам творчість Джона Форда та Серджіо Леоне. Шкода лише, що увага навколо фільмів Netflix живе не так довго, як того хотілося б.

The Ballad of Buster Scruggs
2018
режисер: брати Коен
жанр: вестерн, кіноальманах
у головних ролях: Джеймс Франко, Тім Блейк Нельсон, Ліам Нісон

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: