Персона
Хто це такий: Бернардо Бертолуччі
Нонкомформіст, для якого шокувати або провокувати – звична річ
2020 рік дав неприпустиму розкіш – дивитися більше серіалів. Мушу зізнатися – я цією можливістю не скористався. Проте, обрав чудову сімку з різноманітних проєктів, які захоплюють і формою, і наповненням. Лише один із них не виходив на стрімінгових сервісах, але це мало говорить про його якість. Якщо хочеться вимкнути реальність і довідатися щось нове або розважитися, ця підбірка ідеально вписується для дозвілля.
Серіал із Джейсоном Судекісом («Суботнім вечором у прямому ефірі», «Ми – Міллери») починається, як типове драмеді для британського телебачення: кілька локальних жартів середнього рівня складності та жодних незвичайних візуальних рішень. Історія про футбольного тренера, якого привезли зі США у Великобританію, розквітає за кілька серій. Головний герой Тед Лассо душа серіалу, який своїм оптимізмом заряджає всіх скептиків, а сам ледве справляється з подружнім розлученням. Тому футбол не грає важливої ролі, а за долями персонажів спостерігати набагато цікавіше.
Детективна драма з Крісом Евансом на Apple TV? «Захищаючи Джейкоба» в кращих традиціях трилеру не дає заснути, бо кліфхенгери наприкінці серій зупиняють історію на крутих поворотах. Поліція та школа підозрює сина асистента прокурора в скоєнні вбивства. Тож, звісно, батько береться за власне розслідування, але мати дедалі дужче вірить у вину свого сина. Джейден Мартелл із фільму «Воно» переконливо розгойдує віру і глядача, і своїх батьків у тому, чи його можна вважати вбивцею. І до останньої серії утримує цю невизначеність. Серіал повертає добу «Загублених» (Lost) та «Втечі з в’язниці» (Prison Break), коли кожен наступний епізод чекали з великим нетерпінням.
Це візуалізація подкасту Дункана Трасела, який ділиться зі своїми гостями досвідом психоделіків, медитації та ще бог знає чого. Автор «Часу пригод» Пендлтон Ворд поєднав його розмови з чудовою анімацією та створив новий всесвіт, за яким цікаво спостерігати. Перед новою пригодою альтер его Дункана Трасела Кленсі перетворюється з маленького хлопчика в аватара, що відвідує різноманітні планети. Багато розмов у серіалі пародіюють кінематографічні жанри у вигляді галюциногенних тріпів і з кожною наступною серією допомагають головному герою більше дізнатися про навколишній та внутрішній світ живих організмів Всесвіту. Останній епізод – це, безумовно, основне джерело пізнання Дунканом теми смерті та всього, що з нею пов’язано. Якщо перші серії здаються невинною пародією на зомбі-горор та сай-фай, далі інтонація творців проєкту серйознішає.
Письменник, сценарист та режисер Алекс Ґарленд вміє завести глядача в глибокі нетрі своєї підсвідомості та взяти звідти найцінніше – досвід невпевненості в майбутньому. Якщо вважати, що все у світі передбачувано, можна відчути себе богом. Так гадав Форест, який заснував компанію «Амая» на честь загиблої доньки. Створивши машину, що вміє заглядати в майбутнє та минуле, він розраховував на возз’єднання зі своєю дитиною. Але в плани влізли зловмисні росіяни та працівниця його компанії Лілі. І на цьому моменті детермінізм перестав грати головну роль у житті Фореста. Ґарленд написав та зрежисував усі епізоди серіалу, чим надав йому цілісності та магнетичного настрою. Місцями «Розроби» надто занурюються в пояснення незрозумілих матерій. Однак зловивши правильний ритм, після фіналу можна усвідомити себе на читанні статей про квантову фізику.
Серіал про боротьбу колекціонера екзотичних тварин із їхньою захисницею став для Netflix найбільш обговорюваним проєктом року. Режисеру просто пощастило опинитися вчасно в правильному місці. Він знімав історію про Джо Екзотика – любителя легкої слави та грошей, який знущається з тигрів, а вийшло документальне розслідування, у якому є секта, зниклий чоловік та фрікуваті володарі зоопарків. Серіал вийшов далеко за рамки трансляції на стрімінгу. Джо Екзотик звернувся до Дональда Трампа за помилуванням, Майк Тайсон вибачався за утримання тигрів у 1990-х, а в ігровій версії історії хочуть зіграти Джаред Лето та Сильвестр Сталлоне. Але всіх кандидатів випередив Ніколас Кейдж.
Мей Мартін – стендаперка, яка переїхала з Канади у Великобританію. Звідси й усі жарти про відмінність традицій та культури. Серіал Мей не схожий на проєкти американських стендаперів, які намагаються наблизити і спростити свій досвід для глядача у смішних інтонаціях. «Почуваюся добре» – драмеді, у якому Мартін ділиться переживаннями про взаємини з дівчиною та тривогою від цих стосунків. Приїзд її батьків лише підсилює відчуття безпомічності. Netflix та шоуранерка обіцяють випустити лише два сезони, але не хочеться прощатися з цими персонажками так швидко.
П’ять коротких епізодів про сексуальні фантазії, привабливість, контрацептиви, безпліддя та народження дитини вийшли на Netflix майже непомітно. Серіал від Vox насправді заслуговує більше уваги принаймні через те, що робить сексуальну освіту зрозумілішою для вивчення. Тому в голосі дикторки впізнаєте співачку та акторку Жанель Моне, а інфографіка доступно допоможе розібратися в темах, які здавалися табуйованими. Причому творці серіалу не зупиняються на США та історії сексу в межах країни, а заглядають у Африку, Азію та Європу.
Нонкомформіст, для якого шокувати або провокувати – звична річ
«Золота пальмова гілка» 75-го Каннського фестивалю
Як режисер другої частини «Хижака» перетворив тернистий шлях легендарного легкоатлета до олімпійського тріумфу на суцільний зорепад із золотих медалей
Як це знімав Сергій Параджанов і писав Михайло Коцюбинський