Філософська містерія Теренса Маліка «Дерево життя» – стрічка, яка ставить питання про Бога, взявши його в дужки, і виносить за дужки питання про сутність людини. Історія Джека – історія дееволюції сприйняття світу, яка починається у Техасі у 1950 роках й завершується в наші дні, коли Джек (Шон Пенн) працює у величезному бізнесцентрі у центрі мегаполісу. Він переконаний, що у світі перемагає той, хто має більше хижості, хто будь-якою ціною досягає поставленої мети. Саме так колись його навчав батько, який мріяв стати геніальним музикантом, проте не став.
Історію світу очима Джека накладено на історію Всесвіту в безособовому сприйнятті: спогади з минулого накладаються на кадри макросвіту, вибухи й зіткнення планет, рухи комет, одне слово, життя в Галактиці. На тлі всього – цитати з Біблії, у яких найвиразнішою є спроба зрозуміти Бога, знайти Його, наблизитися до Нього.
«Дерево життя» – кінонаратив про історію та життя, пропущений крізь призму онтології (вчення про буття, – прим. ред.). Усвідомлюєш це, коли дивишся на виверження космічних тіл, які вивільнюють назовні мегатонни енергії та матерії. Макросвіт у стрічці подекуди змінюється кадрами про мікросвіт людини, а демонстрація клітин нагадує величезні небесні тіла, розміщені в нескінченному Всесвіті. Виникає питання: де у цій дивовижі еволюційних змін й галактичних трансформацій Бог, якого так прагнуть пізнати герої стрічки? Чи Бог у проповідях, які священник читає у храмі? Чи у словах і вчинках? У Біблії чи у небесній блакиті?
Всесвіт у «Дереві життя» імморальний. Глядач може відчувати захоплення й захват під час перегляду кадрів про світобудову, надаючи їм смислової оцінки й значення. Проте Всесвіт не значеннєвий. Сутність світу позбавлена емоційного, а отже, й ціннісного. Галактика промовляє тишею й існує поза законами мінус-реальності, у порівнянні з тією, у якій живе людина і в якій прагне пізнати Бога, наблизитися до нього, визначити його місце.
Міссіс О’Браєн (Джессіка Честейн) простягає руку у небо й показує дитині, що Бог «он там». Родина відвідує церкву, слухає проповіді, молиться перед обідом і вечерею. Водночас режисер намагається донести, що у серці найбільш праведної людини може не бути Бога, принаймні він не тотожний молитві, відвідуванню церкви або праведній чи правильній поведінці. Таку поведінку демонструє містер О’Браєн (Бред Пітт), удаючись до диктату і тиранії по відношенню до своїх дітей, які відмовляються слухати його, прагнучи утвердити своє місце в родині. Соціально-психологічне у стрічці протистоїть релігійно-духовному. А над усім – імморальна історія Всесвіту.
Історія родини на тлі процесів макро- та мікросвіту видається нікчемною, незначущою, але вона лише стверджує, що еволюція (в природному, дарвінівському розумінні цього поняття) пішла хибним шляхом. Епізод, у якому динозавр не пожирає іншого (хоча така модель відповідає принципові еволюції) видається разючим контрастом історії родини, у якій поступово збільшується рівень агресії й бажання пожерти один одного. Сцени з історії планети й організації Всесвіту контрастують із сьогоденням, у якому усі стали «вовками», як вважає Джек. Своєрідні біблійні епіграфи, що відмежовують сторінки з життя родини, лише переконують глядача в тому, що зображений світ точно не містить Бога. Якщо Бог є, то він десь в іншому просторі – у тій імморальній реальності, про яку людина не думає, уявляючи, що Всесвіт обертається лише навколо неї.
Бог, присутній у цитатах із Біблії, – це алюзія на інший мегасвіт, який значно більший за космос і все, що може бути помислене людиною. Відомі глядачам кадри на кшталт «Око Бога» або ж туманність у вигляді коня – об’єкти Всесвіту, подібні до усього людського на мікрорівні, на рівні клітинної організації.
Фільм Маліка нагадує «фонтрієрівський задум», реалізований у «Меланхолії». Тільки тут перед глядачем розгортається космогонічний сюжет, у якому історія родини представлена як антонім історії світу.
Новий «малий пророк» є тираном. Він приховує власну агресію за церковними ритуалами, яких непохитно дотримується, ховаючи за родинним порядком агресію, яка, своєю чергою, ставить під сумнів ключове поняття Біблії в аспекті розуміння Бога – Любов. Поведінка батька викликає в дітях негативні відчуття. Вони ставлять питання про те, кого найбільше любить мама. Апофеозом стрічки є епізод, у якому син звертається до Бога з проханням, аби батько помер.
Звідки у людському єстві може існувати така агресія? Чи це результат соціальних практик, усталених у суспільстві, які призводять до потреби творити фальшиві «праведні» релігійно-духовні ідентичності, що стають соціальними масками; чи людина – особливий (побічний? нетиповий?) результат еволюції, який містить «милосердя», не властиве динозаврам – попередньому «розумному видові», що виник на планеті.
Світ природи протистоїть людському єству у фільмі: людина може милуватися сонцем і небом, квітами й птахами, які є результатом «Божого замислу», та водночас ненавидіти собі подібних. Природа ж у стрічці мовчазна й правічна, а те, що виникло на Землі, спонукає до формування у людині «естетичного відчуття», яке з’являється й під час перегляду космогонічних кадрів про вибухи зірок і зіткнення планет. Людська свідомість естетизує дійсність, віддалену від неї мільйонами світлових років, що назавжди можуть залишитися не переробним бар’єром. Проте чи є естетизація формою утвердження божественного чи наближення до Бога?
Історія про пророка Йову знакова у «Дереві життя». Містер О’Браєн показаний як новий Йов: гріх може виникнути нізвідки, навіть у духовно найчистішої людини. Проте саме поняття гріха у фільмі виключно «антропологічне», адже у макро- й мікросвіті немає ані добра, ані зла. Тоді звідки виникає зло?
Світ «природи» ніби всотує в себе людину, розчиняє її, показуючи всю незграбність і мізерність помислів і вчинків, за якими людина ховає свою темну сторону. У Всесвіту немає темного боку, лише процеси, котрі є такими, якими є. «Імморальність» (Бог/Всесвіт/матерія-час не є ані моральним, ані аморальним) як категорія макро- й мікросвіту протистоїть суспільній моралі людства, сформованій не без впливу релігії. І все ж саме біблійні епіграфи визначають семіотичний вектор сюжетів. Голоси в пошуках Бога, узяті з Біблії, накладаються на космогонічні кадри про матерію, яка існувала мільярди років до зародження життя на планеті й існуватиме після «смерті» Землі.
Хто чи що тоді є Богом? Бог не просто «за хмарками на небі», Бог – це макро- й мікросвіт, які візуально мають чимало типологічних схожостей: від руху клітин усередині людини до рухів космічних тіл у віддалених локусах Всесвіту.
