Оскар 1957
12 розгніваних чоловіків
Із рукою на серці, «Міст через річку Квай», який отримав у 1958 році цілих сім статуеток, історичне у всіх значеннях кіно. Одинадцята стрічка Девіда Ліна, вже визнаного майстра, однозначно мала б перемагати у букмекерських конторах дебют нікому не відомого Сідні Люмета. Кінопремія торіч укотре довела свою симптоматичність. Іще не знаючи слів «хайп» та «клікбейт», вона зробила ставки на соціальну вагомість стрічки, що має справу з іще свіжою пам’яттю героїзації. У 2010-их же «Міст через річку Квай» залишається фільмом категорії «найкращий мем про улюблені фільми твого батька».
З іншого боку столу сидять «Дванадцять розгніваних чоловіків», які мали отримати нагороду, не зважаючи на усі забобони премії та сентименти академіків стосовно героїзації США у Другій світовій. Через чотири роки ці ж люди цими ж руками віддарують головну нагороду тому ж Девідові Ліну за «Лоуренса Аравійського». І нехай обидва фільми ламають датчики тесту Бекдел, робота Сідні Люмета заслуговує «Оскара» значно більше. По-перше, за своєрідний характер стрічки, що балансує на межі п’єси, радіоспектаклю і пантоміми. По-друге, за універсальний меседж, який і по сьогодні екзальтовані фанати та ліниві копірайтери транслюють у підбірки на кшталт «100 фільмів, які ви маєте подивитись перед смертю». По-третє, через найкращий акторський перформанс у кар’єрі Генрі Фонда. Останній свого позолоченого чоловічка потримав у руках скоріше у вигляді вибачення за роль у фільмі «На золотому озері», яку, як і сам фільм, уже ніхто не згадає. І по-четверте, за, трясця його матері, один із найсильніших режисерських дебютів на церемонії. Коли ці люди за канделябрами допетрають нарешті, що ейджизм діє в обидва боки?
12 Angry Men
кількість номінацій: 3
режисер: Сідні Люмет
у головних ролях: Генрі Фонда, Мартін Болсам, Ед Біглі
Оскар 1978
Опівнічний експрес
Молодий американець Біллі Хейс у 1970 році вкрай невдало для себе спробував перевезти на своєму тілі в США з Туреччини гашиш. Хейса було заарештовано та поміщено у в’язницю Самалджилар у Стамбулі, звідки він через три роки здійснив втечу. В «Опівнічному експресі» ані сценарист Олівер Стоун, ані режисер Алан Паркер не дотримуються дослівно мемуарів Хейса, написаних по гарячих слідах. В і без того похмурій історії режисер максимально згущує фарби до повного відчуття безвиході та лютого жаху. Втім, головний герой стрічки не є суто позитивним, рівень емпатії до нього аж занадто вар’юється.
Головний герой насправді не є жертвою несправедливого правосуддя, проте турецька в’язниця у фільмі виглядає справжнім пеклом, куди принципово не варто потрапляти нікому більш-менш розсудливому. Провокаційна (якщо не сказати, ксенофобська) тональність картини яскраво демонструє дегуманізацію не тільки окремої особистості, але й буквально всіх, хто оточує Біллі у в’язниці. Це дозволило сильніше вкоренити «Опівнічний експрес» у політичну реальність Америки сімдесятих – періоду від Ніксона до Картера. Хейс був розмінною монетою в дипломатичних іграх США і Туреччини, в той самий час, як його перебування у в’язниці ставало все більш нестерпним. «Опівнічний експрес» – політичне, обурливе кіно, в якому навіть тривіальний гуманістичний меседж про ціну свободи згодом розмивається, оскільки герой стрічки (не реальний Хейс) навіть стає вбивцею. Заради свого виживання, звісно. Адже ця система ламає всіх без винятку, тоді як не можна в тих чи інших ситуаціях бути винним лише наполовину.
Midnight express
кількість номінацій: 6
режисер: Алан Паркер
у головних ролях: Бред Девіс, Джон Гарт, Ірен Міракл
Оскар 2017
Ла-Ла Ленд
Драмедійна стрічка Демієна Шазелла «Ла-Ла Ленд» сміливо може займати місце у топах романтичних та водночас сумних фільмів. На перший погляд це історія двох безтурботних мрійників, які з кожним днем все яскравіше починають відчувати приземлену реальність, яка далеко не завжди є такою ж легкою та хвилюючою, як перші місяці закоханості. По мірі того, як цукерково-квітковий період героїв закінчується, починається низка проблем, пов’язаних із питанням самореалізації. Досить життєва історія для багатьох, проте її побутовість виводиться на новий рівень саме завдяки жанру, мюзиклу. На диво, немає жодної зайвої пісні. Кожен виступ плавно вплітається у сюжетну канву історії, посилюючи атмосферу стрічки, адже вона майже до самого кінці залишається по-доброму романтичною, хоч і не без болісних сюжетних твістів. Така красива та атмосферна історія просто не могла залишитися без нагород.
На Оскарі 2017 року «Ла-Ла Ленд» відхопив чотирнадцять номінацій! Востаннє таке траплялось із «Титаніком» у 1997 році. З чотирнадцяти номінацій стрічка отримала всього шість перемог. Серед них: Найкращий режисер, Найкраща акторка, Найкращий оператор, Найкраща оригінальна музика, Найкраща пісня, Найкращий художник-постановник. Здавалося, ніщо не стане на заваді, отримання головної нагороди за найкращий фільм. Тим паче, це навіть відбулося… точніше, почало відбуватися. Усі пам’ятають цю ситуацію: під час оголошення результатів Фей Даннавей чітко вимовила назву фільму «Ла-Ла Ленд», оплески та щасливі вигуки заповнили зал, знімальна група стрічки вийшла на сцену. Вони почали дякувати всім, але вже за кілька хвилин почалася справжня метушня, а вже за мить стало відомо, що сталася помилка: найкращим фільмом було визнано «Місячне сяйво», а не «Ла-Ла Ленд». Як виявилося, переплутали конверти. Всього-на-всього, зовсім дрібниця, еге ж? І попри те, що у стрічки Шазелла й так «репалися» кишені від нагород, все ж, найомріяніша залишилася лише хвилинним фантомом. Мабуть, навіть зірки на небі відчували, що «Ла-Ла Ленд» точно заслуговував стати найкращим, але, як то кажуть, «по Фрейду» помилились. Проте істинні прихильники стрічки, мабуть, досі подумки заперечують факт помилки, адже «перше слово важливіше за друге!».
La La Land
кількість номінацій: 14
режисер: Демієн Шазелл
у головних ролях: Раян Гослінг, Емма Стоун, Джонатан Сіммонс
Оскар 2010
Соціальна мережа
Пітер Треверс та Роджер Еберт назвали цей фільм найкращим у 2010 році. Багато американських видань пророкували перемогу Девіду Фінчеру на «Оскарі». Ще б пак, режисер ніколи ще не був так близько до омріяної нагороди. І позаяк Фінчер відверто байдуже ставиться до будь-яких нагород у своїй кар’єрі і жодної миті не зупиняється робити якісні трилери, то програш «Соціальної мережі» фільму «Король говорить» не відчувається вельми гірким. Погодьтесь, історія про те, як Марк Цукерберг придумав Facebook, не була класичним байопіком. Сценарій Аарона Соркіна фокусується на відносинах між учасниками стартапу та за іронією долі їхньою повною асоціалізацією при спробі придумати соціальну мережу. Контроверсійний протагоніст, музика Трента Резнора та Аттікуса Росса та інноваційні зйомки на камеру Red маркують для Фінчера глядацьке кіно, в якому режисер робить найбільш шокуюче викриття у своїй фільмографії: для того, щоб бути маніяком не обов’язково вбивати. Таке рішуче висловлювання кіноакадемія не оцінила. Відразу після церемонії нагородження у медіа знову заговорили про те, що у складі кіноакадеміків все ще надають перевагу не інноваційному, а конвенційному. І лише у 2017 році ця ситуація почала дещо змінюватися, коли «Місячне сяйво» забрало головну нагороду.
Соркін має кілька думок щодо сиквелу для «Соціальної мережі», хоча досі незрозуміло, чи підтримує Фінчер ідею продовження історії про Цукерберга. Навіть якщо у них вийде запустити проект у розробку, чи готова американська кіноакадемія включити сиквел у список своїх номінантів? Ці відповіді поки залишаються ще дуже далеко від, власне, реалізації самого проекту. Зрозуміло лише одне: «Оскар» нічого не вирішує в історичному контексті. Як більшість людей пригадують «Горбату гору» раніше за «Зіткнення», так і «Соціальна мережа» пройшла випробування часом краще, ніж «Король говорить».
Social network
кількість номінацій: 8
режисер: Девід Фінчер
у головних ролях: Джессі Айзенберг, Ендрю Гарфілд, Джастін Тімберлейк
Оскар 1948
Червоні черевички
Давним-давно (60 років тому), у далекому-далекому царстві (Голлівуд, США) сталося небачене досі – золота статуетка за найкращий фільм уперше дісталася британському фільму. Тріумфатором того вечора став Лоуренс Олів’є зі своїм «Гамлетом». Майбутній сер на церемонії особисто присутнім не був, оскільки займався важливими театральними справами. Цікаво, що за півроку до цього «Гамлет» виграв головний приз Венеціанського кінофестивалю – навіть 60 років тому Лідо був трендсетером оскарівських перегонів.
Є тільки один нюанс. У 1948 році у Великобританії вийшов фільм, який заслужив перемогти, мабуть, набагато більше: «Червоні черевички» легендарного і забутого дуету режисерів Майкла Лейтама Пауелла та Емерика Прессбургера (також відомих як «Стрільці» (The Archers).
Номіновані у тому ж році на головний приз Венеціанського кінофестивалю і Американської кіноакадемії, оригінальні та новаторські «Черевички» програли більш театральному і консервативному фільмові, внесок якого аж ніяк не можна порівняти із культовим фільмом Арчерів. Ця вільна інтерпретація далеко не найбільш життєствердної казки Ганса Крістіана Андерсена у виконанні Пауелла і Прессбургера стала видатним прикладом того, як далеко може зайти людина заради мистецтва і наскільки незначна смерть, коли можна стати безсмертним завдяки тому ж таки мистецтву.
Джерело натхнення для «Скаженого бика» Скорсезе і «Чорного лебедя» Аронофскі – «Червоні черевички» – стало променем світла «Техніколору» в похмурих поствоєнних реаліях. Так чи інакше, режисер «Гамлета» 60 років тому отримав усі головні нагороди. Іще пізніше став сером. Пауелл і Пресбургер були практично усіма забуті. Утім, визнання нехай краще прийде пізніше, ніж ніколи: у 1999 році кіноінститут країни сонця, що ніколи не заходить, склав список ста найкращих британських фільмів за 100 років. У ньому «Червоні черевички» зайняли 9-те місце, а «Гамлет» – 69-те. Тож, бути справедливості чи не бути?
