Барани
Hrútar, реж. Ґрімур Хаконарсон
Вони живуть поруч, але святкують Різдво наодинці. Вони мають дві окремі ферми, де доглядають овець, проте вже 40 років не розмовляють. Ісландці Гуммі і Кідді – рідні брати. Конфлікт, який насправді неважко розв’язати, став причиною втраченої родинної любові і турботи. Повчальна скандинавська картина з цікавим сценарієм і красивою операторською роботою.
Мамочка
Mommy, реж. Ксав'є Долан
«Мамочка» – концентрація досвіду амбіційного і талановитого режисера. Можливо, навіть робота над помилками і більш зріла версія його дебютного фільму «Я вбив свою маму». Цікаво, чому він про татуся не знімає? Певне, батько йому подобається більше, адже ініціював кар’єру в кіно для тоді ще 5-річного Ксав’є. Натомість мати у реальному житті – голова приймальної комісії коледжу.
Дипан
Dheepan, реж. Жак Одіар
Громадянська війна у Шрі-Ланці спонукає героїв фільму до пошуку іншого життя і порятунку. Нелегально вони тікають до Франції, яка на екрані разюче відрізняється від шаблонних уявлень про неї. Францію «Дипана» можна побачити і померти зовсім нефігурально: її зворотнім боком керують корупція і ціле суцвіття злочинності, від дрібної до напівмілітаризованої. Злидні зближують втікачів міцніше, ніж фальшиві документи, що оголошують їх сім’єю.
Сіль Землі
Le Sel de la Terre, реж. Вім Вендерс
«Сіль Землі» – історія про фотографа Себастьяна Сальґадо, про дивний (часто дикий) світ його очима і життя, яке він зміг передати через об’єктив своєї камери. Той випадок, коли картину ще довго носиш у думках і прагнеш до неї повертатися. «Сіль Землі» – як Євине яблуко, кусаєш і розумієш, що світ далеко не рай.
Казка казок
Il racconto dei racconti, реж. Маттео Гарроне
«Казка казок» – дві години емоційної напруги з присмаком крові і нав’язливим запитанням до героїв: чому? Гіперболізуючи та метафоризуючи, Маттео Гарроне вдало уникає пафосу, і до кінця стрічки глядач таки отримує відповіді на свої запитання – або ж з успіхом їх додумує.
Вікторія
Victoria, реж. Себастьян Шиппер
Більше двох годин камера проживає разом з героями аж надто насичений вечір без жодної монтажної склейки. Режисура і сценарій тримають глядача у напрузі, перетворивши чи не півміста на знімальний майданчик, продуманий до дрібних деталей,. Слоган фільму – “Одна ніч. Одне місто. Одна дівчина. Один кадр”. Хочеться додати: і одне дихання.
Любов
Love, реж. Гаспар Ное
Секс, драма і третій зайвий: полігамні експерименти закоханої пари мають зміцнити стосунки, та врешті-решт їх нівечать. Ное подає класичну страву під стількома соусами, що її традиційність можна й не запримітити. Як сказав режисер устами героя стрічки: «Я хочу зняти фільм з крові, сперми і сліз, адже з цих рідин зроблене саме життя». Хто не бачив – бігом: уже анонсований додатковий показ.
Мустанг
Mustang, реж. Деніз Гамзе Ергювен
Долаючи консервативні погляди родичів, п’ятеро сестер намагаються вибороти собі бодай трохи свободи. Мустанг – історія, у якій багато несправедливості, історія про долю жінки у суспільстві Туреччини. Проте фільм дивитися напрочуд легко, ніби і немає ніякої драми. Драма вступає у свої права тоді, коли розумієш, що саме так донині може виглядати реальність.
Одержимість
Whiplash,, реж. Демієн Шазелл
Роль віртуозного барабанщика виконав Майлз Теллер, молодий актор та, що важливіше, професійний музикант. Коли він грає, віриш кожному удару палички і відчуваєш кожен звук. «Одержимість» – фільм про невичерпну силу волі, досягнення мети, амбіції і мрії. Переглядайте, надихайтесь і залишайте лінь та рюмсання у 2015-му.
Юність
La giovinezza, реж. Паоло Соррентіно
Майкл Кейн та Гарві Кейтель говорять так цікаво і такі молоді зсередини, що хочеться ходити за ними і тихенько підслуховувати. Соррентіно знов вдається препарувати молодість і старість в обхід банальності та порожніх фраз, з легкою іронією та тонким інтелігентним гумором. Найважливіше – після перегляду «Юності» відчуваєш нову внутрішню вагу, усвідомлення якої відтепер залишиться з тобою.
