Хто це такий: Бела Тарр

Ніцше кинематографа
Бела Тарр
дата народження: 21 липня 1955 р.

У 2011 році великий угорський режисер і один із останніх справжніх реформаторів кіномови Бела Тарр заявив про завершення своєї кінокар’єри. «Проблема в тому, що я вже бачив все. І коли переміщаюся по світу, то завжди і всюди відчуваю немов дежавю. Часом приходжу до кінотеатру та бачу, що режисери намагаються зробити щось нове, розповісти нові історії. Але я, дійсно, не розумію навіщо? Адже, якщо відкрити Старий Завіт, там можна знайти все: як все почалося, як Каїн убив Авеля. Там можна прочитати про інцест, вбивства, голокост. Таким чином, немає сенсу полювати за новими історіями. А для мене зйомки кіно завжди були спостереженням за життям. Мене цікавило, як ці ж історії розігруються сьогодні, цікавили тонкі відмінності, тому що, на щастя, всі ми різні. У всіх своя культура, свій бекграунд, своя історія. Тому я і знімав фільми – спостерігаючи за цим всім. І, як не дивно, саме з цієї причини у мене виникло відчуття, що я вже все сказав», – заявив він в інтерв’ю одній з радіостанцій. Не завжди ті чи інші режисери (будь вони постановниками видовищного, масового кіно або суто авторського – при всьому архаїзмі такого поділу) можуть чесно собі зізнатися в тому, що їм вже більше нічого сказати. Вони за інерцією продовжують знімати нові стрічки, в яких не буває нічого іншого, крім самоповторів і млявої, невиразної кіномови. І тут важко не згадати приклади Стівена Спілберга і Вуді Аллена, очевидна механістичність картин яких витіснила всіляку свободу їх самовираження.

Примітно, що свій найперший фільм Тарр знімає у 16-річному віці. Це була документальна картина про трудову ромську бригаду, яка пише листа генсеку Угорської Народної Республіки Яношу Кадару. Картина не пройшла непоміченою: за настільки явне вільнодумство Тарр не зміг вступити до університету.

«Я пам’ятаю, як починав свій шлях у кіно. Мені було 22. Я не закінчував кіношколу. Прийшов із фабрики, де працював робітником. А на завод я влаштувався тому, що хотів знати, як влаштоване життя. І ось в момент свого приходу в кінематограф, я зрозумів, що абсолютно неможливо навчити знімати кіно», – зізнавався режисер, який почав свій шлях у кінематографі з картин, знятих під неабияким впливом так званого «Угорського кінодива», і особливо публіцистичного кінематографа Андраша Ковача. Такі ранні стрічки режисера, як «Родинне гніздо», «Люди з панельного будинку» і «Осінній альманах», повністю занурені в суто побутовий, локальний контекст. У цих фільмах балом править реалізм, у самій своїй концентрованій формі. Це, з одного боку, ріднить раннього Тарра з кінематографом згаданого Ковача, а з іншого – зі стилістикою японського кінопоета побутових дрібниць Ясудзіро Одзу, який справив величезний вплив на становлення самого Бела Тарра. Втім, Тарр із самого свого першого фільму розробляє власну абетку кіномови, максимально уникаючи будь-яких значних запозичень. Знятий на замовлення угорського телебачення в 1982 році «Макбет» у першу чергу був зосереджений на тексті та фіксації на плівку всіх нюансів акторської гри; довгі ж плани та мінімум монтажу лише посилили ефект занурення в світ шекспірівської трагедії. З вісімдесятих Бела Тарр формує свою постійну творчу групу, куди входять монтажер Агнаш Храніцкі та композитор Міхай Віг.

З фільму «Прокляття» 1988 року починається співпраця Бели Тарра з угорським прозаїком Ласло Краснахоркаі (хоча знайомі вони були на той момент вже років зо три), і на зміну соціально-критичному кінематографу приходить повільний, тягучий і екзистенціальний. Хоча кардинальної зміни кіномови самого режисера все ж не спостерігається. За словами самого Тарра, відбувається всього лише інакша розставлення акцентів у фільмовому просторі, на тлі перемикання самого Тарра з того що можна назвати містечковою проблематикою на глобальну.

фільмографія
1979 — «Родинне гніздо»
1981 — «Аутсайдер»
1982 — «Люди з панельного будинку»
1982 — «Макбет»
1988 — «Прокляття»
1994 — «Сатанинське танго»
2000 — «Гармонії Веркмейстера»
2007 — «Людина з Лондону»
2011 — «Туринський кінь»

У той же самий час змінюється і політична ситуація в Угорщині: беззмінного генсека Кардоша змінює на посаді Карой Грос, а з 1989 року в Угорщині починаються масовані і мирні політичні, соціальні та економічні перетворення – становлення Третьої Угорської Республіки. Однак перехід Угорщини від соціалізму до капіталізму був аж ніяк не м’яким для суспільства, в угорському суспільстві панували насамперед депресивні настрої, викликані різким падінням рівня життя і нестабільністю, здебільшого внутрішньої. Власне, і програмний фільм Бела Тарра, екранізація роману «Сатанинське танго» Краснахоркаі, незважаючи на відсутність у стрічці чітких історичних рамок дії, був багато в чому зрізом угорського суспільства постсоціалістичного періоду.

У нульові роки Тарр знімає мало: «Гармонії Веркмейстера» 2000-го року, «Людина з Лондона» 2007-го року і «Туринський кінь» 2011-го року, яким він і завершує свою кар’єру як режисер. До кінця своєї кінокар’єри у Тарра з’явилося чимало послідовників, серед яких особливо можна згадати Ласло Немеша (автор «Сина Саула», колись асистував Тарру на «Людині з Лондона») і Яноша Саса (його фільм «Товстий зошит» чимало натхненний саме «Сатанинським танго »). Як продюсер, Бела Тарр причетний до таких проектів як «Остаточний монтаж, пані та панове!» Дьєрдя Палфі та «Йохана» Корнеля Мундруцо. У 2012 році режисер був змушений закрити свою кіностудію в Будапешті TT Filmmuhelу на тлі протесту проти реформ угорської кіноіндустрії. «Останні дев’ять років ми прагнули підтримати всі ініціативи та ідеї, яким – в умовах, коли кіноіндустрія все більше схиляється до шоу-бізнесу –  не вистачало простору і повітря», – заявив він тоді.

Вибрана фільмографія

1979

Családi tüzfészek

жанр: драма
у головних ролях: Ласлон Горват, Габор Кун, Габорне Кун

Родинне гніздо

Будапешт початку сімдесятих, однокімнатна квартира, в якій вимушено живуть (хоча скоріше, виживають) десять чоловік. Документальна манера зйомки стирає межі між глядачем і героями до такої міри, що «Родинне гніздо» здається таким собі реаліті-шоу, тим більше, що «Родинне гніздо» максимально використовує можливості cinema verite. Втім, початковий титр в картині завбачливо повідомляє, що всі події в стрічці є реальними, однак вони лише достовірно відтворені. «Родинне гніздо» – реконструкція реальності, яка сама по собі абсурдна і дика, що заслужила право на перетворення в тотальний симулякр. Перший фільм з неназваної авторської трилогії про життя звичайних жителів Будапешта в рамках дискурсу соцреалізму, і, не дивлячись на велику кількість героїв, головний акцент Тарр робить на молодій сім’ї, яка шукає виходи з цього комунального пекла, але з кожним днем ​​все більше занурюється в скандали і (само)ненависть.

1981

Szabadgyalog

жанр: драма
у головних ролях: Андраш Сабо, Джолан Фодор

Аутсайдер

Скрипаль Бетховен не має постійних заробітків, а тому все його життя підпорядковане пошуку роботи де доведеться. Жорстка кінематографічна фактура цієї картини посилює відчуття безвиході положення, в якому перебуває головний герой стрічки. З одного боку, такий спосіб життя він обрав собі сам, але з іншого – саме угорське суспільство не приймає його, відкидаючи з тих чи інших причин зі свого стандартного оточення. Втім, цей фільм цікавий тим, як в ньому показаний сам механізм відчуження людини в різних сферах, будь це завод або ресторан, або ж особисті відносини та інтимне життя. Бетховен не здатний бути частиною будь-якої ієрархічної структури, оскільки будь-яка ієрархія, будь-яка вертикаль влади з чіткими повноваженнями не передбачає ніякої свободи. І Бетховен при будь-якому випадку буде аутсайдером, адже відмова від особистої свободи для нього рівносильна відмові від самого себе.

1982

Panelkapcsolat

жанр: драма
у головних ролях: Джудіт Погані, Роберт Колтаї

Люди з панельного будинку

Завершальний фільм соцреалістичного періоду в творчості Бела Тарра дає ємне визначення жителям багатоквартирних будинків як «великоблочних людей» – звичайних громадян, яких спотворило власне квартирне питання. Це такі собі персоналії, які знайомі нам з творів того ж Михайла Зощенка, над якими можна сміятися, але їх життя часто – суцільна трагедія, іноді така ж тиха, як у цьому фільмі Бела Тарра. Власне, такими «великоблочними людьми» є сімейна пара, яка в ідеалі повинна бути всім задоволена, оскільки вони живуть у власній квартирі і не обмежені навіть великими фінансовими проблемами. Однак все це лише фасад, за який і пропонує заглянути режисер, буквально ілюструючи слова Льва Толстого з «Анни Кареніної»: «Всі щасливі сім’ї щасливі однаково, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму».

1994

Sátántangó

жанр: трагікомедія
у головних ролях: Мігай Віґ, Путьї Горват, Ласло Луґош

Сатанинське танго

Фільм «Сатанинське танго» Бела Тарра можна назвати головним угорським фільмом ХХ-го сторіччя, як і однойменний роман Ласло Краснахоркаі – головним романом сучасної угорської літератури. Більш ніж семигодинне кінополотно бідне на сюжетні ходи, але це якраз той випадок, коли убоге буття героїв стрічки визначає всі події в їх житті, яке і повноцінним назвати не можна. Це скоріше тяжке, вимучене існування, без особливих вагомих цілей, на межі повної приреченості й апатії. Намагатися ж втиснути картину в будь-які жанрові рамки є злочином проти кінематографічного сенсу самої картини.

2011

A torinói ló

жанр: драма
у головних ролях: Янош Держи, Еріка Бок, Міхай Кормош

Туринський кінь

Сенс цього фільму Бела Тарр пояснив так: «Відповідаючи на питання «Що трапилося з конем?», ми почали міркувати: у коня був господар, і у нього, можливо, не було правої руки, а по дому йому допомагала дочка. Виник трикутник: кінь – візник – його дочка. Вони тримаються завдяки один одному, вони впали – загинуть інші. Про це ми і думали, а не про універсальні питання. Про те, як важко і страшно жити, якщо кожен день необхідно ходити до криниці по воду, зима на дворі чи літо. Це проста і зрозуміла тема. Простіше не буває». Саме простота глядацького погляду на всі без винятку стрічки Тарра позбавляє їх від нальоту філософської ваговитості та вигаданих, фальшивих доказів. Адже, саме собою, Бог помер, Ніцше правий, однак такі режисери, як Тарр, самі є деміургами своїх кіновсесвітів, і відкидати бога вони мають повне право.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: