«Дике життя»: Розпад сім’ї як вирок

Джейк Джилленгол та Кері Малліган з’ясовують стосунки

Американський виконавець Френк Оушен ще в пісні American Wedding співав, що у нас вже було американське весілля і тепер настав час американського розлучення. А воно завжди болісне і травматичне. Американське розлучення схоже на всі інші. Можливо, воно навіть не відрізняється від решти. І в цьому узагальненні є щось надзвичайно банальне, але і болісне водночас. Пол Дано захотів виправити цю банальність, екранізувавши прозу Річарда Форда.

Варто зупинитися на тому, що однойменна книга «Дике життя» вийшла у 1990 році та не стала суперхітом. У ній йшлося про 16-річного хлопця, у якого на очах розходилися батьки, тому йому залишилося лише стати оповідачем власного життя. Деякі літературні критики, зокрема Крістофер Леманн-Гаупт, назвали книгу «дитячим лепетом, який скидається на казочки». Тому справжнє диво, що Дано зумів знайти фінансування на свій режисерський дебют та домовитися з Джейком Джилленголом та Кері Малліган на зйомки. І ця спроба вартувала кожного пенні.

Своїми пастельними тонами кожен кадр заспокоює своєю невимушеністю. Використовуючи статичну камеру, режисер повністю концентрується на емоціях акторів, які мешкають у північних штатах Америки поблизу Канади. Батько Джеррі змушений бідкатися по халтурах, аби прогодувати родину. Матір Джаннет комплексує за свій вік і намагається бути зразковою дружиною сімейства. Їхній син Джо лише спостерігає за поступовим розпадом родинного затишку, який насправді ніколи і не був теплим. Свого часу подібним аналізом займався Ной Баумбах у «Кальмарі та киті». Завдяки відомим образам Баумбаха історія була вкрай знайомою і теж оповідалася з точки зору дитини. У Дано матеріал хоч і чужий, але він його адаптує настільки органічно, що навіть прискіпливому глядачу важко приступитися до дріб’язкових недоліків стрічки. Той самий Баумбах ніколи не повчав, але його персонажі розмовляли, неначе юні інтелектуали, що начиталися Ніцше та Шекспіра. У «Дикому житті» таких сумнівних сценарних рішень спостерігати не доводиться. І від цього навіть дихається легше.

Пол Дано доречно придумав позбавити Джо ролі оповідача історії й тому жодного закадрового голосу нема. Врешті-решт Дано позбувся і часового контексту. Головні герої не використовують гаджети, одягаються у стильний одяг, що нагадує 60-ті і це цілком пояснює часові рамки без всіляких титрів на початку фільму. У фільмі є лише одна згадка по радіо про час, в якому знаходяться головні герої, ще й Джилленгол згадує відомих бейсболістів тієї доби.

У «Дикому житті» ніхто не тягне увагу на себе. Всі служать історії, яка головному герою Джо здається справедливо дивною, адже він ще не вирішив на чиїй він стороні. Дитина розлучення – це особистість, у якої немає вибору. У цьому полягає і біль, і якась невловима іронія. Суспільство завжди нав’язує нам можливість вибирати, але коли ти тільки став підлітком і ще не маєш незалежності від батьків, то обирати в принципі нема з чого. Режисер різноманітними візуальними прийомами та, по суті, мовчанням говорить, що розлучення – це нормально, адже батьки нікуди не йдуть. Вони просто не люблять один одного, але розуміють важливість свого вибору. Фінальний кадр залишає їх замкненими у власних емоціях: емоціях горя, співчуття та прийняття болісних подій. Той-таки Френк Оушен дуже чітко підсумовує цю нову нормальність:

But if you stay, oh, if you stay
You’ll probably leave later anyway

Wildlife
2018
режисер: Пол Дано
жанр: драма
у головних ролях: Джейк Джилленгол, Кері Малліган, Ед Оксенбульд

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: