Не варто навіть згадувати, який проривом був перший фільм із серії «Історії іграшок» у 1995 році. Технологічно це кіно можна було порівняти хіба що з показом динозаврів у «Парку Юрського періоду». Звісно, студія Pixar не забарилася з продовженням, хоча між сиквелами пройшло багато часу. Третій фільм так і взагалі закривав тему дорослішання і, здавалося, поклав кінець пригодам іграшок Вуді та Базза, які попрощалися з хлопчиком Енді. Тому і вкрай дивним виявилося бажання студії продовжити цю історію. Враховуючи вплив Disney на капіталізацію ностальгійних почуттів, можна очікувати будь-яких ігор з емоціями, але режисер Джош Кулі вельми спокійно поставився до виробництва. Він розуміє цінність самої історії перед бажанням погратися з мелодіями чи настроєм.
Коли вийшов перший тизер, що демонстрував персонажа Виделика, інтернет-спільнота не обурилася, але здивувалася новим особистостям. Невже студії хочеться робити straight-to-DVD сиквел, який не має на меті досліджувати старих головних героїв? Насправді промо-компанія добряче приховувала сюжет, бо в ньому ховалася та сама істина, за яку ми та полюбляємо «Історію іграшок». Після переїзду Енді для Вуді та Базза залишилася роль іграшок для маленької Бонні. Вона вперше пішла в садочок і зробила зі сміття собі друга Виделика. Окрім плутанини із самоідентифікацією персонажа (чи то сміття, чи то іграшка), решта головних героїв усвідомлює його значущість для Бонні, тому роблять все, аби він не потрапив у халепу.
Щоб зрозуміти, якими нитками смикають творці франшизи, ми виокремили кілька емоцій, що винагороджують глядача за переглядом «Історії іграшок 4». Без жодного відчуття самоіронії з кожним наступним фільмом Pixar стає зрозуміло, що Лассетер та компанія справді продають щастя у вигляді мультиплікаційних обгорток. Позаяк кіно досягло четвертої серії, обмежилися лише чотирма емоційними палетками, які лише відносно можуть описати враження від перегляду.
Ностальгія
До останнього моменту режисер Джош Кулі не викидав цієї карти. Звісно, знаменита фраза Базза про краєчок Всесвіту пролунає у мультфільмі. Не без цього. Втім, вона не вибудовує фан-сервісу навколо четвертого фільму. Творці стрічки дуже дозовано використовують ностальгію, але максимально грамотно обходяться зі спадщиною персонажів. Наприклад, одного з нових героїв озвучував Кіану Рівз і його «Wow» звучить влучно завдяки майстерно прописаному діалогу із зачином та панчлайном у вигляді найбільш відомого вигуку Нео з «Матриці». До самісінького фіналу «Історія іграшок 4» взагалі прикидається фільмом, який можна дивитися навіть без багажу розміром у три попередніх серії. Такий наратив – це потужна зброя по залученню нових фанатів франшизи. Врешті-решт між фільмами проходить так багато часу, що у когось могли вже народитися власні діти.
Смуток
Радість
Найбільш складна з усіх чотирьох емоція, яку неможливо відтворити без щирості творців фільму. Можливо, саме тому кожен наступний фільм «Історії іграшок» нам доводиться чекати так довго. Несподівані зустрічі, потужні жарти з посиланнями на історію головних героїв, на їхні характеристики та, звісно, поп-культуру викликають щире захопленням кмітливістю сценаристів. У світі «Історії іграшок» персонажів роблять радісними та щасливими приналежність комусь з дітей. Це така собі Вальгалла для іграшок, сповнена чистих та непідробних емоцій захоплення. Втім, четвертий фільм повертає у несподіванку – виявляється, для справжньої радості не потрібна залежність. Вуді може засинати і без обіймів Бонні, поки він розуміє, що знаходиться серед своїх. Баззу не треба замикатися в собі, щоб тицяти кнопками у пошуках внутрішнього голосу. Йому добре і поряд в компанії друзів, відкриваючі свої нові можливості лідера. Власне, такий підхід працює і для другорядних та нових персонажів серії. І він неодмінно передається глядачу порціями нових пісень та жартів.
Щастя
Недарма у ще одному славнозвісному мультику Pixar «Думками навиворіт» не було персонажа Щастя. Сценаристи дуже прохолодно ставляться до ефемерних та надскладних понять. В «Історії іграшок 4» щастя теж не має прямого вираження і не звучить з вуст героїв як ціль чи мета існування. Власне, мультиплікаційні світи та кіно поступово відмовляють від ілюзорності досягнення щастя. Замість цього новий фільм пропонує бути вільним, займається self-care та вельми прогресивно ставиться до поняття фемінізму. Звільнившись від стигматів, які нав’язував Disney занадто довго, аби це було правдою, «Історія іграшок 4» пропонує розв’язання питань кардинальним способом: не розглядати проблему як проблему, а скоріше як миттєвий конфлікт, який не вартий уваги. Ба навіть головна злодійка четвертої серії викликає щиру емпатію та захоплення, а не ворожість, адже теж має мрії та зрозумілу мотивацію. Просто творці наводять на неї напівтьмяне світло, а у природному вона має вигляд цілком притомного персонажа з амбіціями та бажаннями. Нарешті світ перестав ділитися на чорне та біле, а щастя перетворилося з цілі на звичайний та безперервний процес життя. Тому кіно стало не диктантом, за яким потрібно встигати, а перетворилося на висловлювання, до якого можна лише прислухатися.
