«Віта і Вірджинія»: Впіймати письменницю за перо

Пристрасті та чвари у Лондоні 1920-х

Розповідаючи історії про жіночу дружбу з інтер’єрами будинків ХХ століття, завжди є можливість пуститися берега і відкрити ворота у пекло бульварних романів. Напівроздягнені жінки на обкладинках із приліпленим цінником ідентифікують зверхнє ставлення споживача з бодай якимось інтелектом. Втім, коли мова йде про знаменитих письменників і письменниць, то такі байопіки привертають більше уваги. Віта Секвілл-Вест та Вірджинія Вульф – саме з таких: велика фан-база, постмодерністські прийоми та не менш захоплива історія романтичних стосунків. До проекту долучилася Чаннія Баттон, яка досі запам’яталася завдяки саркастичному, але щирому «Палає, палає, палає». І з такої феміністичної суміші мало б вийте цілком притомне кіно, але фільм страждає лише від поверховості викладу матеріалу.

Історія починається з успішної сторінки кар’єри Віти Секвілл-Вест, але їй не вистачає тої тривіальної характеристики, яку називають «геніальністю». Так, книги добре продаються, однак Віта хоче познайомитися з Вірджинією Вульф, талант якої її по-справжньому захоплює. Жінки закохуються одна в одну, але за традицією ЛГБТ-мелодрами заміжжя не дозволяє їм переступити поріг пристрасті. Вірджинія поволі сходить з розуму і всюди бачить листки квітів, що в’ються навколо будинків та стін. Та ще й вихід роману «На маяк» піднімає зацікавленість у читачів до Вульф, тому кар’єрне зростання та постійні ревнощі теж стають на заваді почуттям.

Перш за все у костюмованих мелодрамах про флер ХХ століття хочеться знайти вмілу роботу художника-постановника. І це дійсно найкраще із запропонованого Чанією Баттон у фільмі. Навіть нижню частину дверей розмальовують так, наче писанки на Закарпатті. Увага до деталей вражає і кількістю автентичних предметів на столах і правильним відображенням яскравих кольорів на екрані. Оператор Карлос Де Карвальйо, який працював з Чаннією над попереднім фільмом, дійсно покращив свою майстерність у розставленні світла. Він починав чоловіком, який клацав хлопавкою між дублями серіалу «Друзі», а тепер працює помічником оператора на «Зоряних війнах» та «Місії нездійсненної». Втім, художню роботу потрібно підкріпити міцним сюжетом, який не просуватиметься по чекпойнтах історії. Баттон залишає натомість жіночу пристрасть без хімії між акторами та діалоги середньої руки.

Джемма Артертон та Елізабет Дебікі чудово справляються зі своїми ролями, але важко повірити у їхні стосунки через вельми емоційні фрази на кшталт «Без тебе цей світ не потрібен. Мені боляче». Та й важко повірити у кохання двох талановитих письменниць, коли вони розмовляють одна з одною неначе пікап-фразами, витягнутими зі словника. Підсилюють це відчуття і безпорадні чоловіки, які розводять руками, бо ніяк не можуть зарадити почуттям своїх коханих. Вони грають мимовільних спостерігачів трагедії, яка проростає з імпульсивності вчинків персонажів. Психологічна хвороба Вірджинії Вульф мала б якось римуватися з цим, але вона скоріше відходить на другий план. Зображення її несподіваних нападів не рухає історію до співчутливих моментів. На тому і спасибі, бо інакше «Віта і Вірджинія» перетворилася б на копірку незграбності британських костюмованих мелодрам. Та на щастя, це кіно безумовно знайде свого глядача, якому, ймовірно, маловідомі факти зі світського життя Секвілл-Вест та Вульф. Шкода, що захоплюватися їхньою історією складних стосунків виходить не завжди.

Vita & Virginia
2019
режисер: Чанія Баттон
жанр: мелодрама
у головних ролях: Елізабет Дебікі, Джемма Артертон, Ізабелла Росселліні

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: