Рецензії
«Єретик»: Г’ю Ґрант, чорничні пироги та розмови про віру
Що спільного у релігійних пророків та Джа-Джа Бінкса?
Відкриття музею кіно в Україні – це важливий крок для всієї індустрії. Нарешті кіноспільнота може дослідити набутки минулих поколінь та зрозуміти, звідки у сучасності ростуть ноги. Нехай може і на підсвідомому рівні. Довженко-центр, як один із найбільших в Україні культурних центрів організовує виставку присвячену Всеукраїнському фотокіноуправлінню (ВУФКУ). Ця організація об’єднала у собі безліч талантів, де Дзиґа Вертов та Олександр Довженко були лише найбільш помітними іменами в історії. Виставка ВУФКУ: Lost&Found планує змінити це уявлення і першим кроком став збір та реставрація стрічок. Довженко-центр разом з Українським Культурним Фондом сприяли створенню сайту першої онлайн-колекція медіатеки Довженко-Центру. Завдяки йому можна легко зорієнтуватися, які фільми збереглися з тих часів, а які поки досі не віднайдені.
генеральний директор Довженко-Центру
Виставка «ВУФКУ. Lost & Found» — перша спроба представити українську культурну революцію 1920-х синтетично, через найбільш релевантне медіа — кіно. Її завдання — не лише реконструювати історію ВУФКУ, а й поставити низку незручних запитань, відповідь на які критично необхідна сьогодні.
Що робити зі спадком українського радянського мистецтва 1920-х? Заборонити чи засвоїти? Яке його місце в новітній українській ідентичності? Чи можлива його «декомунізація»? Чи коректно представляти національний комунізм 1920-х як своєрідну форму націоналізму, а український авангард — як суто естетичну систему, виносячи за дужки їхній політичний зміст? Чи правильно віктимізувати 1920-ті терміном «Розстріляне відродження», ігноруючи очевидні успіхи доби? На ці питання немає простих відповідей. Але суспільна дискусія навколо них буде неповною без комплексного висвітлення феномену кіно 1920-х.
Відкриття музею кіно відбудеться 12 вересня о 19:00. Серед експонатів: архівні відео та фотознімки, що висвітлюють добу 1920-х, коли ВУФКУ лише починали свою діяльність розповсюдження та зйомок фільмів в Україні. Також на виставці будуть раритетні газети та плакати тих часів. Сучасні художники та письменники презентують свої роботи, які допоможуть переосмислити й окреслити контекст. Вхід на відкриття – вільний.
Та жодні експонати не були б ексклюзивними без головної події цього вечора – показу колись втраченої короткометражної стрічки «Нариси радянського міста» Дмитра Дальського.
Фільм 1929 року розгортається навколо столиці УСРР Харкова та притаманному йому радянського урбанізму. До створення стрічки Дальський зняв агітку «Звіт Харківської міськради», тому він мав вже якісь нариси до зйомок наступного проєкту. Згодом Дмитро Дальський повністю порине у документалістику після третього фільму «Можливо завтра», що стане рупором антифашистської пропаганди. «Нариси радянського міста» також став значним доробком і в кар’єрі оператора Юрія Тамарського, який пізніше створив перший український кольоровий фільм «Сорочинська ярмарка». Ця технологія настільки прийшлася до смаку оператору, що після переїзду до Бразилії він продовжував сприяти фільмуванню кольорових стрічок і за кордоном. Зокрема, перший бразильський кольоровий фільм також належить йому. Культове для української діаспори кіно «Шевченко у Вашингтоні» теж зрежисував Тамарський.
О 21:30 на відвідувачів заходу очікує сюрприз – прямісінько на фасаді Довженко-Центра покажуть відео-арт інсталяцію «КіноОко» від Vj Max Poberejskyy, відомого за роботою з театром «ДАХ» та гуртом «ДахаБраха». Супроводжувати подію буде Ptakh_Jung. Це колаборація двох композиторів – Антона Дегтярьова та Володимира Бабушкіна. Вони спеціалізуються на створенні музики для сучасного та німого кіно.
Довженко-Центр продовжує чудову традицію озвучення німих фільмів за допомогою цікавих рішень у музичних супроводах. Цього разу 29-хвилинна стрічка звучатиме під акомпанемент електронного гурту DZ`OB. Вони змішують у своїй творчості класику, дабстеп, IDM та техно, що надаватиме фільму Дальського сучасного звучання, разом з тим, збереже звукові реалії того часу. Окрім того, міні-оркестр «Сон Сови» записав музику до першого показу кіноклубу OLDSCHOOL – «Документ епохи». Перегляд розпочнеться о 19:00 25 вересня.
«Документ епохи» Леоніда Могилевського – це не лише ексклюзивні матеріали першої половини XX століття, але й відмінна робота над монтажним кіно. У Могилевського цю стрічку замовив Наркомос УСРР до Жовтневої революції. Однак, після релізу матеріалу режисеру дали трохи більше коштів, аби закінчити розширену версію. Остання таки відрізняється від першочергової розширеними часовими рамками, адже у кадр потрапляють і Миколай II з Тимчасовим урядом та ще багато політичних та культурних діячів. Деякі з них більше ніколи не потраплять на плівку, а деякі і до цього раніше не з’являлися у кінохроніці. «Документ епохи» має велике значення для ВУФКУ, адже навіть серед цього унікального архіву документальних фільмів навряд чи знайдеш ще такі агітматеріали, які б показували такий раритет.
Серед усіх показів восени легко загубитися, адже це далеко не всі події Довженко-Центру. Одна з головних принад – це курси для дітей від шести до одинадцяти років. Для найменших дітлахів фахівці організували курс «Стратегії візуального мислення», який має на меті розшифрувати побачене та пояснити його доступною мовою. Тим самим, дитина не лише пізнає світ, мистецтво в ньому, але й може аналізувати фільми вже у ранньому віці.
«Абетка кіномистецтва» – ще один курс від Довженко-Центру. Він навчить розуміння та усвідомлення кінопроцесу як колективної праці. Лектори розкажуть дітям про всі кінопрофесії, які зустрічаються на знімальному майданчику та поза ним. Тож час дивитися кіно не самому, але й продемонструвати любов до великого екрана своїй малечі.
Що спільного у релігійних пророків та Джа-Джа Бінкса?
Від українського доку до піксарівської анімації
Коли Ендрю Гарфілд зустрів Флоренс П’ю
