Франсуа Озон
дата народження: 15 листопада 1967 р.
Франсуа Озон убив своїх батьків під час навчання у Сорбонні. Звісно, не буквально. Сталося це у студентському короткому метрі «Сімейна фотографія» (1988), який він зняв на камеру Super 8. У ньому Озон задіяв родину як акторів. За сюжетом, головний герой – його брат – підсипає матері в каву отруту, заколює ножицями сестру та задушує подушкою батька. Потім він збирає тіла на дивані, усміхається та робить спільну сімейну фотографію. За згадками Озона, це була чудова терапія від подібних бажань у реальному житті.
Судячи з його подальших робіт, презирливе ставлення до родини як до буржуазного осередку залишилося в режисера надовго. Насміхання над сімейними цінностями лунає у навіженому «Щурятникові» (іронічна оригінальна назва «Sitcom» не прижилася у місцевій локалізації) та помпезному мюзиклі «Вісім жінок» (2002). Невіра Озона у традиційну родину компенсується вірою в силу сексуального пробудження. Його персонажі шукають себе, досліджуючи власну сексуальність. Із камінг-ауту сина починаються безумства у сім’ї в «Щурятнику». Двадцятирічний Франс вступає у свій перший гомосексуальний статевий акт із п’ятдесятирічним бізнесменом у «Краплях дощу на розпечених скелях».
Франсуа Озон – відкритий гей. Здавалося б, він транслює у фільмах власні історії, розігрує свої драми. Підлітковий бунт, камінг-аут, гомосексуальні відносини та сімейні конфлікти підживлюють ранні стрічки режисера. Проте Озон дуже швидко це переростає. Ні, ці теми залишаються та епізодично вигулькують у подальших стрічках, але відходять на другий план. Його камера зосереджується на жіночих персонажах куди частіше, ніж на чоловічих. Озон набуває слави режисера, у якого можна зіграти свою найчуттєвішу, найглибшу жіночу роль, навіть якщо ти вже акторка зі світовим ім’ям.
Британка Шарлота Ремплінг у стрічці «Під піском» (2000) – втілення вірності, розпачу та відчайдушного еротизму. Французьскі кінодіви Катрін Деньов, Ізабель Юппер, Фанні Ардан, Еммануель Беар влаштовують у «8 жінках» (2002) вишуканий харизматичний батл на трупі батька сімейства, з якого кожна виходить переможницею, принаймні в очах глядача. Озон відкриває Людівін Саньє, а згодом і Марін Вакт, на грі якої тримається сомнамбулічний світ останньої на сьогодні картини режисера – «Подвійного коханця».
У середині нульових до стрічок Озона навідуються дві нові теми: смерть та діти. У «Часі прощання» (2005) мова йде про успішного 31-річного фотографа Ромена, який дізнається про свою смертельну хворобу. Він розриває стосунки з бойфрендом, відвідує сім’ю та по дорозі додому погоджується запліднити жінку, якій не вдається завагітніти від свого чоловіка. Чи не свідчить ця стрічка про пережиту Озоном кризу середнього віку? Якщо ні, то звідки думки про смерть та про те, що залишиться після нас? Озон ніби перевідкриває для себе сім’ю, яку він нещадно критикував у попередніх роботах. У 2009 році він зафільмує ще дві стрічки про народження дитини та про те, як вона наповнює життя родини. У «Рікі» новонароджений хлопчик зображений буквально ангелом – у нього є крильця. У «Притулку» дитина змінює життя наркозалежної матері-одиначки. Пізніше Озон скаже в інтерв’ю: «У вагітності є щось таємниче: як чоловік, я весь час хочу доторкнутися до жінки з великим животом, щоб переконатися в реальності цього дива. Коли я бачу режисера, який чи не кожен рік фільмує варту уваги стрічку, мені хочеться доторкнутися до його методу: як він це робить?».
фільмографія
1998 — Щурятник
1999 — Кримінальні коханці
2000 — Краплі дощу на розпечених скелях
2000 — Під піском
2002 — 8 жінок
2003 — Басейн
2004 — 5×2
2005 — Час прощання
2007 — Ангел
2009 — Рікі
2009 — Притулок
2010 — Відчайдушна домогосподарка
2012 — У будинку
2013 — Молода і прекрасна
2014 — Нова подружка
2016 — Франц
2017 — Подвійний коханець
2019 — З божої волі
Озон дає нам шпарину, щоб заглянути до своєї майстерні. У «Басейні» та «У будинку» він роздумує на тему творчості. Його герої жадібно спостерігають за життям інших, всотуючи у себе чужі пристрасті, драми та конфлікти. Творчий метод Озона можна назвати підгляданням. Неважливо, за реальним життям, чи власними снами, фантазіями, мареннями. Таке підглядання, фрагментарне, вихоплене з контексту, несе в собі таємничість, недомовленість. Воно наділене магнетизмом – так само як напівоголене тіло. І це не випадково: режисер римує загадковість із еротизмом, і часто використовує цю риму у своїх стрічках.
Озона цікавить суб’єктивний стан героїв. Тому сюжет часто з’їжджає із вузкоколійки реальності на широкий шлях фантазмів із купою психоаналітичних символів. «Чи було це насправді?» – питання, яке можна поставити після кожного другого фільму Франсуа. Чи був хлопчик із крилами у «Рікі», чи дійсно Жулі вела такий розкутий спосіб життя у «Басейні», чи був брат-близнюк у хлопця Хлої у «Подвійному коханці»? Шукати відповіді на ці питання, можливо, і не варто. Сам Франсуа Озон запевняє: «…фантазм і сон розповідають про персонажа правду! Мене ж цікавить не дійсність, а саме правда».
У суб’єктивному світі режисера добре вловлюється він сам із його рефлексіями, роздумами та переживаннями. В інтерв’ю стосовно «Подвійного коханця» Озон зазначив, що поряд зі справжнім «Я» варто тримати ще одне, несправжнє, щоб дати собі можливість бути кимось іншим, інакше реальність буде нестерпною. Хтозна, який він – справжній Озон, але впевнений, що його стрічки кажуть про нього дещо важливіше, ніж факти з реального життя.
Вибрана фільмографія
1998
Sitcom
жанр: комедійна драма
у головних ролях: Марина Де Ван, Евелін Дандрі, Стефан Рідо
Щурятник
Батько приносить у милий родинний будинок щура в клітці. Після цього його син Ніколя робить камінг-аут. Сестра Софі викидається у вікно, не витримавши зізнання брата, та отримує параліч ніг. Мати, прагнучи зцілити сина від гомосексуальності, кохається із ним. Будинок із затишного сімейного гніздечка перетворюється на щуряче кубло. Незворушним залишається тільки батько. Після сеансу сімейної психотерапії родина знаходить рішення, як відновити вдома мир та спокій.
Озон добряче проходиться по ідеї буржуазного родинного вогнища. «Щурятник» – це нічний кошмар будь-якого добропристойного сімейства. Озон з насолодою знімає тонке нашарування культури з усіх членів родини та вивільняє їхні тваринні інстинкти. Лише батько видається стоїком. Але ж не можна жити, просто проковтнувши своє тваринне начало, – запевняє Озон.
2000
Gouttes d’eau sur pierres brûlantes
жанр: драма
у головних ролях: Людівін Саньє, Малік Зіді, Бернар Жиродо
Краплі дощу на розпечених скелях
Німеччина 70-х років. Немолодий Лео приводить до себе юного хлопця Франца. Після ночі разом вони починають жити як подружня пара. У їхніх стосунках виникає напруга, починаються безглузді сварки. Коли Леопольд від’їздить у відрядження, на порозі з’являється колишня дівчина Франца – Анна (Людівін Саньє). Лео раптово повертається, а за ним ще і його давня коханка – Віра. Якийсь час вони живуть всі разом, аж поки Франц не відмовляється ділити Лео ще з кимось.
Озон екранізував однойменну п’єсу ще однієї глиби кінематографу – Райнера Вернера Фассбіндера. Після «Щурятника» – хуліганського, підліткового за духом протесту, режисер зафільмував інтимну камерну сповідь з Малером та Генделем у саундтреці. «Краплі дощу на розпечених скелях», зненацька для Озона, несе в собі відтінки романтизму, а головний герой Франц запозичує риси гетівського Вертера
2002
8 Women
жанр: детектив
у головних ролях: Катрін Денев, Ізабель Юппер, Еммануель Беар
8 жінок
Франція 50-х років. Під Різдво до будинку з’їжджається велика родина. Замість святкового пирога – труп голови сімейства. Замість лицемірних вітань – вісім жінок, кожна з яких має мотив до вбивства. Телефонний дріт обрізаний, ворота зачинені: саме час розташуватися у вітальні та зізнатися, хто як провів минулу ніч.
«8 жінок» – вільна екранізація п’єси Робера Тома 1961-го року. Вкотре родина у Озона – не те, чим здається. Так само, як і в «Щурятнику», фігура Батька відходить в тінь, і родина показує справжнє обличчя. Цією стрічкою Озон заявляє про себе як про блискучого стилізатора. Його вісім жінок, в тому числі діви французького кінематографу Катрін Деньов, Ізабель Юппер, Фанні Ардан сваряться, співають (бо це ж мюзикл) та до останнього тримають марку.
2003
Swiming pool
жанр: комедія
у головних ролях: Людівін Саньє, Шарлотта Ремплінг, Чарльз Денс
Басейн
Сара Мортон, відома детективна письменниця з Великобританії, їде шукати натхнення в заміський будинок свого видавця на півдні Франції. Роман не пишеться, аж доки не з’являється донька видавця – Жулі. Молода та безтурботна, вона своїм сексуально розкутим способом життя, розбиває лід стриманості Сари, а разом із ним – її письменницький блок. Спостерігати за Жулі все цікавіше, вона опиняється в епіцентрі все більш тривожних подій.
Людівін Саньє, яка знімалася у «Краплях дощу…» та «8 жінках» тут грає одну зі своїх найбільш вражаючих ролей, затьмарюючи навіть Шарлотту Ремплінг. «Басейн» – це шпарина, в якій проглядається творчий метод Озона. Підглядання за чужим життям та проекція власних бажань і фантазій на нього – ось дві складові, якими користується не тільки Сара Мортон, а, ймовірно, і сам Озон. Ці дві теми ще з’являться у стрічці «У будинку» (2012).
2013
Jeune et Jolie
жанр: драма
у головних ролях: Марина Вакт, Шарлотта Ремплінг
Молода і прекрасна
Сімнадцятирічна Ізабель на літньому відпочинку на морі втрачає цноту з юнаком із Німеччини. Повернувшись до Парижу, вона реєструється на сайті знайомств та починає зустрічатися зі старшими чоловіками за гроші.
Озонівське переконання про цілющу дію подвійного життя, яке дозволяє побути кимось іншим і втілити всі бажання, закладає основу стрічки «Молода і прекрасна». Озон відкриває свою нову музу – Марін Вакт. Разом вони створюють ніжний гімн юності, шляхи якої – невідомі.
2017
L’amant double
жанр: еротичний трилер
у головних ролях: Марина Вакт, Жеремі Реньє, Жаклін Біссет
Подвійний коханець
Хлоя скаржиться на болі в животі. Їй рекомендують звернутися до лікаря: кажуть, що це психосоматика. Потрапивши до психотерапевта Поля, Хлоя закохується, переїжджає до нього і нібито сцілюється. Однак її страхи виходять на поверхню і переслідують дівчину в реальному житті.
Озон бере знайому з «Басейну» структуру – «реальність – фантазм – реальність» – та занурює головну героїню у світ її кошмарів. «Подвійний коханець» – найгостріший фільм режисера. У його нервовості є щось від «Персонального покупця» Олів’є Ассаяса. Головна героїня «Подвійного коханця» блукає в сомнамбулічному стані, як герой Ді Капріо в «Острові Проклятих». Цілковите перевтілення Марін Вакт, яку складно впізнати у новому образі та асоціювати з Ізабель («Молода і прекрасна»), свідчить про неї як про нову зірку екрану.
З Божої волі
У контексті творчості самого Франсуа Озона ця стрічка має вигляд повної несподіванки. Це один з найдовших його фільмів, має достатньо багато персонажів-чоловіків і зачіпає делікатну тему, пов’язану з католицькою церквою. За сюжетом один з головних героїв дізнається про те, що священика, який його розбещував у дитинстві, поновили на посаді. Ця інформація запускає ланцюгову реакцію, яка прокочується до самих ЗМІ. І якщо ще віднедавна багато людей замовчували насилля над собою, то тепер вони єднаються в одному пориві, аби make justice great again. «З Божої волі» залишається фірмовим для режисера мамблкором, в якому не відбувається жодного екшену. Але шкідливим для нього може бути лише таймінг, адже таке кіно вже неодноразово знімали у Голлівуді. Один з них навіть отримав якось «Оскар». Можливо, Озон теж сподівався на ворох нагород. Одна вже є – «Срібний ведмідь» від журі на чолі з Жульєт Бінош. Можна вважати, що режисера почули. Залишається лише реакція публіки, яка гостро ставиться до подібних тем, але точно не оминає у кінопрокаті.
