Стівен Спілберг
дата народження: 18 грудня 1946 р.
Гігантська акула-людожер, динозаври, шпигуни, скарби, літаючі тарілки, що висять просто перед будинком. Сюжети перших фільмів «божевільного малого з камерою», який використовував у гримі вишневий сік замість крові, схожі на атракціон небаченої фантазії. Вони нагадують історії, якими хизуються одне перед одним дев’ятирічні хлопчики, повернувшись після шкільних канікул:
– А мого батька ледь не з’їла акула!
– А я бачив справжнього динозавра.
– А над моїм будинком пролітала літаюча тарілка.
– Та мене самого ледь не викрали інопланетяни!
Суміш захвату й страху, який буває лише коли ти – дитина, яка не може заснути у темній кімнаті. За вікном – дивні звуки, на стелі – моторошні тіні, у животі – лоскоти від жаху та цікавості: а що як це справжня пригода? Так працює принцип «те, чого ти не бачиш, здатне налякати більше, ніж видиме», який Стівен Спілберг засвоїв на власному прикладі. Він ріс справжнісіньким боягузом та доводив до істерики сестер, зав’язуючи їм очі й замикаючи у темній шафі. Що й казати про можливості, які відкрила для нього зйомка кіно. Не те щоб він прагнув лякати свою аудиторію – скоріше намагався зрозуміти, чого їй хочеться. Ну а що як глядачам подобається лоскотання нервів?
Стрічки Стівена Спілберга, та й загалом його кінематографічна кар’єра, – це такий собі ескапізм, можливість подружитися з тими, хто інакше ніколи б й не звернув на нього увагу. Спроба «перепрошити» ті фрагменти світу, які в реальності його не влаштовували. Можливо, тому у стрічках Спілберга знову сходяться розведені сім’ї, діти знаходять спільну мову з батьками, а поганці завжди отримують по заслугах. З перших його фільмів у центрі опиняються аутсайдери. Стівен Спілберг не користувався особливою популярністю та часто потерпав від жорстоких жартів, зокрема через своє походження – дідусь режисера був євреєм. А оскільки підлітком Стівен не мав змоги відповісти фізичною силою – вже дорослим скористався силою кінематографу.
Так на екрани вийшла стрічка «Дуель» про психологічне протистояння… вантажівки та легкового авто. Попри невелику кількість діалогів, цікавість, як і напруга, зростають із кожним кадром. Гонитва, що розпочинається як гра по дорозі до Каліфорнії, завершується «смертю» вантажівки: машинне масло, що витікає наче кров, колесо, що якийсь час крутиться за інерціжю та, врешті, зупиняється – такі деталі досить неоднозначно показують позицію боязкого Спілберга стосовно тих, хто прагне «перетнути йому шлях». «Легковий автомобіль – це я сам, а «Дуель» – історія про моє шкільне життя», – скаже Спілберг в одному зі своїх інтерв’ю.
Замовлення на фільм «Щелепи» від студії Universal Pictures стало своєрідним авансом у його кар’єру. На момент початку зйомок ця стрічка мала рівноцінні шанси стати найпровальнішою та феноменально успішною. Справа була не лише у труднощах зйомок у відкритому морі, а й у використанні механізованої акули. Численні технічні несправності «головної героїні» змусили режисера шукати інший спосіб розказати історію. Тим паче, що ремонтувати чи виготовляти нову не було можливим – бюджет фільму вже на другий місяць зйомок було перевищено на три мільйони доларів. Стівен Спілберг вдався до хитрощів, які запозичив з арсеналу прийомів Альфреда Гічкока: використав звук для посилення психологічної напруги. Моторошну композицію, що сповіщала про наближення акули, написав Джон Вільямс, який з тих пір став «штатним» композитором Стівена Спілберга.
фільмографія
1982: Іншопланетянин
1983: Сутінкова зона
1984: Індіана Джонс і храм долі
1985: Барва пурпурова
1987: Імперія Сонця
1989: Завжди
1989: Індіана Джонс і останній хрестовий похід
1991: Капітан Гак
1993: Парк Юрського періоду
1993: Список Шиндлера
1997: Амістад
1997: Парк юрського періоду 2: Загублений світ
1998: Врятувати рядового Раяна
2001: Штучний інтелект
2002: Злови мене, якщо зможеш
2002: Особлива думка
2004: Термінал
2005: Мюнхен
2005: Війна світів
2008: Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа
2011: Пригоди Тінтіна: Таємниця єдинорога
2011: Бойовий кінь
2013: Лінкольн
2015: Міст шпигунів
Візуальні натяки, неритмічний звукоряд і страх, що кожної миті здатен накрити з головою – і це в момент, коли самої акули ще навіть ніхто не бачив! Спілберг неймовірно тішився із забавки, яку влаштував для свого глядача: він змусив боятися не конкретну акулу-людожера, а самі водойми як місце потенційного перебування монстра. Такий страх виявився щонайменше прибутковим – стрічка з бюджетом у сім мільйонів доларів зібрала в прокаті рекордні 470 мільйонів (і протрималася на вершині рейтингу найкасовіших фільмів аж до виходу четвертого епізоду «Зоряних війн»).
Стівен Спілберг – не стільки кінематографіст, що працює у жанрі фантастики, наукової фантастики чи трилеру, скільки документаліст дитячих страхів, бажань та вигадок. Якимось чином візуальна мова виявилася для нього природнішою, ніж текстова. Наче у його мозок вбудований перекладач, що перетворює літери на зображення. Мабуть тому друг режисера Джордж Лукас говорить, що інколи не вмикає у стрічках Спілберга звук – мовляв, усе зрозуміло й так.
Здається, Спілберг побудував студію для візуальних експериментів у своїй голові і тепер із прискіпливою точністю відображає ідеї, які в дитинстві викликали томливо-солодкий жах, ті самі, яких понад усе боїшся та понад усе очікуєш. Як, наприклад, побачити НЛО та подружитися з представником іншого (все)світу. Втім, той самий «Прибулець» – це не лише кіноспроба осмислити, яким чином відбуватиметься спілкування між представниками різних галактичних цивілізацій. Поява у кадрі прибульця – це такий собі побічний ефект головної теми, якою стало розлучення батьків режисера.
Стрічка оповідає радше про пошук втраченого внутрішнього контакту із найдорожчими, які в певний момент виявляються від тебе далі, ніж ті самі прибульці. Сам Спілберг, який гостро переживав розлучення батьків і 15 років не спілкувався з батьком, вклав у фільм чимало деталей, що зробили його таким особистим. Відповідь на запитання «що має статися в житті дитини, щоб заповнити порожнечу, яка виникла після розлучення батьків» – досить однозначна й різка: «щонайменше, має з’явитися інопланетянин».
Успіх фільмів, в які особливо ніхто не вірив, дозволяє режисеру без остраху і сумнівів взятися за нову стрічку – сатиричну комедію «1941». Та неочікувано руйнівний прийом критиків на деякий час вибиває Стівена Спілберга із режисерського крісла в майже річну депресію, аж доки Джордж Лукас не запропонував йому новий проект. Так у публіки з’являється новий улюбленець – археолог Індіана Джонс. Пригодницька сага стала культовою, створивши інтенцію для появи цілої серії коміксів, книг, комп’ютерних ігор, та принесла шість оскарівських статуеток і п’ять номінацій Кіноакадемії.
Прізвище Спілберг почало асоціюватись у глядачів із «хлопцем, що зняв фільм про НЛО», а критики називали стрічки режисера «фільмами, які чудово смакують із попкорном». За таких обставин важко розраховувати, що спроби поговорити про речі, які хвилюють й лякають тебе самого, будуть сприйняті з усією серйозністю. Але, схоже, у цьому й полягає феномен Стівена Спілберга – він не зраджує ні самому собі, зберігаючи чесність у висвітленні історії, ні глядачеві, який очікує отримати від фільму чисті емоції: радість, сум, страх, співчуття. Принаймні, так відбулося зі «Списком Шиндлера».
Попри шалену любов аудиторії, критики виявилися не особливо приязними до Спілберга. Обережніші вбачали в ньому «режисера, який подобається і дорослим і дітям, але годі шукати в цих стрічках інтелектуальну глибину», але дехто (до прикладу, кінокритикиня Полін Кейл) відкрито звинувачували Спілберга в тому, що він «зруйнував Голлівуд і відвів кінематограф від високих цілей».
Важко з усією точністю сказати, які саме цілі переслідує Стівен Спілберг. Та схоже, що він приміряє на себе роль не лише кінорежисера, а й деміурга – і світ покірно підкорюється його пристрасті, відданості та цікавості, змінюючись під його поглядом. А задоволення від процесу отримують усі.
Вибрана фільмографія
1993
Schindler’s List
жанр: історична драма
у головних ролях: Ліам Нісон, Рейф Файнз, Бен Кінгслі
Список Шиндлера
Роман Томаса Кеннілі «Ковчег Шиндлера» чекав на екранізацію більше десяти років. «Я зроблю фільм, коли прийде час», – відповідав Стівен Спілберг на численні запитання про те, коли він «перестане знімати «розважалівку» та створить фільм про історію свого народу». І, схоже, очікування було виправданим – історія про німецького бізнесмена Оскара Шиндлера, який урятував більше тисячі євреїв під час Голокосту, стала однією із наймасштабніших у фільмографії режисера.
Стівен Спілберг настільки перейнявся темою, що відмовився від усіх «режисерських викрутасів» та ігор із глядачем і чимало сцен знімав сам, тримаючи камеру в руках. Це дозволило максимально передати відчуття присутності та додало оповіді документальної інтонації.
З цього фільму розпочинається співпраця Спілберга з оператором Янушем Камінським, яка продовжується і досі.
1993
Jurassic park
жанр: мелодрама
у головних ролях: Джефф Голдблюм, Лора Дерн, Сем Нілл
Парк Юрського періоду
Парк розваг, яким з легкістю прогулюються динозаври, – це щось зі сфери наукової фантастики, де важко не дати волю найбільш неймовірним ідеям. Та у Стівена Спілберга ця історія виглядає настільки природною та певною мірою стриманою, що у 2011 році NASA додала стрічку до списку найбільш достовірних наукових фільмів.
Фільм став інноваційним не лише через розкриття теми генної інженерії. В першу чергу – через використання цифрових технологій. Із виходом у прокат цієї стрічки стало зрозуміло: метал, пластик та навіть гравітація більше не заважатимуть режисерам втілювати свої задуми. Якщо ти можеш це уявити, ти можеш втілити це на екрані.
2001
A.I. Artificial Intelligence
жанр: наукова фантастика
у головних ролях: Гейлі Джоел Осмент, Джуд Лоу, Френсіс О’Коннор
Штучний інтелект
Хлопчик-андроїд, запрограмований на любов, а отже – ймовірно – і на ненависть. Як інакше пояснити, що він відрізає пасмо золотого волосся Моніки чи утримує на дні басейну підлітка, який прагне врятуватись? Схоже, Стівен Спілберг пропонує свою інтерпретацію відомих трьох законів робототехніки Айзека Азімова, перший серед яких – «робот не може своєю дією, або бездіяльністю завдати людині шкоди». Адже закони не враховують, на які вчинки роботів може спонукати любов.
Зворушлива історія, де друг-робот виявляється відданішим за «живих» однолітків, а роботизована іграшка-ведмежа – мудрим рятувальником. Стівен Спілберг рефлексує на тему людяності штучного інтелекту, та доходить висновку, що є речі, які витримають будь-які трансформації – такі як любов, добре серце та здатність до співчуття.
2012
Lincoln
жанр: байопік
у головних ролях: Деніел Дей‑Льюїс, Саллі Філд, Томмі Лі Джонс
Лінкольн
Байопік про 16-го президента США став одним із найбільш оскароносних у сінематеці Стівена Спілберга. Сам режисер тут – не тільки творець-експериментатор, а й уважний спостерігач, який фільмує деталі – а в ціле вони складаються вже у свідомості глядача.
Фільм про людину-легенду неочікувано виявився досить камерним, позбавленим пафосу батальних сцен (за візуальну частину тут відповідають грим та костюми). Та все ж не без моралізаторства й нагадування про те, що демократія – це добре, а рабство – це погано. Та якщо в оповіді іншого режисера камерна й пафосна історія звучала б надто сухо, то від стрічки Спілберга неможливо відірвати погляд.
2015
Bridge of Spies
жанр: драматичний трилер
у головних ролях: Том Генкс, Марк Райленс, Емі Раян
Міст шпигунів
Якщо у режисерському кріслі Стівен Спілберг, на екрані Том Хенкс та Марк Райланс, а над сценарієм працювали Метт Чармен та брати Коен – фільм має всі шанси стати культовим. «Міст шпигунів» – найкраще тому підтвердження. В основі стрічки лежить реальна історія обміну радянського розвідника Рудольфа Абеля на американського льотчика Френсіса Пауерса. Та це не класичне протистояння двох сторін, а скоріше осмислення історії з позиції гуманності, в якій перемагає той, хто спромагається її зберегти.
[…] і побачити в кіно, як ті ж самі літери бачать режисери. Стівена Спілберга часто називають візіонером у цьому плані. Можливо, він […]