Щоб займатися екологічним активізмом, не обов’язково стояти з плакатом під яким-небудь «Шеллом» чи «Газпромом» і скандувати про те, як страждають білі ведмеді. Група The Yes Men взяла на озброєння більш тонкі методи, як-от професійний еко-тролінг. Вони організовують фейкові заходи від імені корпорацій та урядових організацій, на яких фронтмени групи із псевдонімами Енді Бічлбаум і Майк Бонанно змушують почуватися незручно присутніх гостей. Прикидаючись людьми по той бік бар’єру екологічної суперечки (тими, що забруднюють), вони то влаштовують атракціон небаченої щедрості, то переходять на відвертості у стилі Трампа: мовляв, винищимо оленів, аби качати нафту. Мета еко-пранкерів – здійняти медійну хвилю навколо чистенької репутації брудних корпорацій. Бо ж сюжет про те, що уряд Канади пообіцяв Африці 13 мільярдів доларів на відшкодування збитків глобального потепління, радо підхоплять топові мас-медіа. Звісно, це тішить The Yes Men: поки на головних каналах вирішують, чий це жарт, а представники корпорацій виправдовуються, мовляв, то лише фейк, глядач мимоволі згадує про насущні проблеми неньки Землі – ось він, інфотеймент у чистому вигляді.
Дієвість таких засобів може видатись неочевидною, але важко заперечити, що The Yes Mеn – рок-зірки екологічної тусовки. Перший фільм про них вийшов у 2003-му, і з тих пір вже минуло понад десяти років, що провокує питання: а чи не злилось те двійко дотепників? Власне, такий острах нерідко виникає, коли йдеш на третю частину будь-якого фільму. З триквелами художніх фільмів більш-менш зрозуміло, а от чого очікувати від триквела документалки?
Звісно, The Yes Men постарішали і дещо розгубили свій невпинний ентузіазм: не так впевнено тримають «покер фейс», подекуди розчаровуються, турбуються про особисте життя, стосунки та долю своїх рідних. Але вони продовжують свій саркастичний тиск на уряди і чортових капіталістів, щоб ті принаймні не почувалися аж так комфортно. І продовжують робити це з гумором, імітованими нафтовими фонтанами з кока-коли чи підробними білими ведмедями з людьми всередині. Але капіталістів, здається, це все не надто обходить, навіть коли над Нью-Йорком несеться ураган «Сенді» – камерний кінець світу, дитинча глобального потепління.
«The Yes Men: Згодні бунтують» – найінтимніший фільм трилогії. До заповзятого «е-ге-гей!» доєдналась якась тиха туга: мовляв, якщо ми так багато зробили, то чого льодовики Арктики все ще тануть? Проте персонажі Енді Бічлбаума і Майка Бонанно розкриваються з нової сторони: у них є своє життя поза активізмом – викладання, стосунки, діти чи думки про те, щоби їх завести, свої маленькі драми, врешті-решт. Цей додатковий вимір знайомих героїв – хіба не найкраще досягнення для триквелу? Тим паче, що естафету екологічного активізму вправно підхоплює молодь, вливаючись у глобальний рух Occupy. Енді та Майку є чому їх навчити – нахабності та гумору, з якими краще змінювати світ.
