«Холодний Яр. Інтро» нічого не отримав на останньому ОМКФ, проте показав, що кіно про сакральні місця України може бути позбавленим шароварщини та вікіпедійності.

 

Народження ідеї

Аліна Горлова: Після Революції Гідності мене зацікавила тема України, конкретно – людей, що живуть в ній. Тоді ж до мене потрапила книга «Чорний ворон» Василя Шкляра, мене просто змусили її прочитати. Втім, мені шалено сподобалось. Це художня література, яка бере за основу події, що відбувалися у Холодному Яру.

Так трапилось, що я була вдома, у Запоріжжі, та поверталась машиною до Києва. Мій шлях проходив через Холодний Яр. Я подумала: чом би й ні? У книзі ці місця дуже класно описані і зрозуміло, що сама місцевість – це частина історії.

Тож я приїхала у Холодний Яр, і мене одразу зачепило. Насамперед – природа: вона дуже кінематографічна, і я подумала, що все це потрібно відзняти. Народилась ідея документального фільму. Мене цікавило, що там зараз коїться із людьми, як вони живуть.

Я зателефонувала Олені (продюсер фільму Олена Яковіцька – прим.) і сказала, що є ідея для документального фільму, давай подаватися на пітчинг Держкіно*. Так почали працювати.

Зліва направо: Олексій Кумча, Аліна Горлова, Олена Яковіцька . Фотограф: Riny More

 

Пітчинг Держкіно та збір коштів

 

Аліна Горлова: Ми подались на пітчинг, отримали відповідь, що пройшли перший тур. Тоді ми з Олексієм поїхали на research та зняли відео для презентації, аби взагалі розуміти, що вийде у кінцевому результаті. Мінімальна концепція була, але як це виглядає у кадрі, не було зрозуміло. Ми вперше поїхали у Холодний Яр і почали, як то кажуть, пристрілюватися: що цікаво, що гарно, у який бік рухатись. Почали знаходити перших героїв.

У результаті відпітчингувались не дуже успішно: не було зрозуміло, скільки виділяється грошей. Тобто всі відпітчингувались, всі все зробили, а результати – хто знімає, хто не знімає – були неочевидні.

Олексій Кучма: У Держкіно були борги перед попереднім пітчингом. Тобто всі люди, які виграли, отримали просто формальну відповідь, мовляв, ви перемогли. А чи будуть грошi – невiдомо.

 

Фотограф: Riny More

 

Аліна Горлова: Ми не стали зациклюватися на цьому та натрапили на грант Президента молодим діячам кінематографії. У порядку якоїсь черги відправили фільм й туди. Шукали гроші, аби знімати. Це вже був 2015 рік, і ми розуміли, що робити фільм потрібно зараз. На додачу, всі ці післяреволюційні історії – словом, із грошима було зовсім неочевидно.

Паралельно з подачею на грант я вписалась до майстер-класів Докутолоки. Її підтримували поляки, які навіть дали грошей, аби ми з’їздили у ще одну експедицію – для того, щоб у нас було більше матеріалу для майстер-класу. Одразу після цієї експедиції прийшла відповідь, що ми отримали грант.

Грошей там було не дуже багато, але вони були, і на них частково можна було зняти фільм. До того, як вони надійшли, ми вже їздили і знімали, знімали, знімали на гроші TABOR Production. За умовами, половину бюджету фільму вкладаємо ми, половину покриває Держкіно і грант. Таким чином, у нас права діляться 50 на 50, а точніше 53 на 47. Це дуже класно, що у нас є половина прав на наш фільм.

Кадр із фільму «Холодний Яр. Інтро»

 

 

Поява концептуальної структури

Олексій Кучма: У нас була одна поїздка у вересні, без техніки. Ми поїхали у Холодний Яр просто пожити, поспілкуватися з людьми, погуляти. І от йдемо по вечірньому кукурудзяному полю, відчуваємо цю атмосферу: вітер, молода кукурудза, ти нею йдеш… Стало зрозуміло, що фільм має бути таким. Просто занурення у самий Холодний Яр.

Аліна Горлова: Далі все дуже швидко пішло. Я рада, що ми не взяли з собою ніяких девайсів, інакше б стовідсотково почали знімати і не помітили б рішення. Власне, так прийшла думка не йти в історизм. Я розуміла, що це залегко. У будь-який момент можна звернути на цю доріжку.

Коли я почала досліджувати Холодний Яр, почала дивитися, що знімали про нього раніше. У тих роботах є те, чого хотіли деякі: схеми, де й що було розташоване, реконструкції історичних подій тощо. Фільмів десять вже точно є: журналістських, репортерських, з інфографікою та всім необхідним.

Якщо ти маєш на меті дізнатись про історичні події, то буде купа варіантів. Але я не побачила такого фільму, який би передавав відчуття цього місця, який би розказував історії людей, що там живуть.

Кадр із фільму «Холодний Яр. Інтро»

 

 

Герої фільму

 

Олексій Кучма: Була проблема з людьми, які це місце вивчають: лісники, голова сільради. Вони, мабуть, дуже часто давали інтерв’ю. Тож, коли з ними спілкуєшся, вони насипають тобі сухих фактів. Більше нічого. Ти слухаєш дуже продуману мову, розумієш, що все це запросто можеш прочитати у вікіпедії або подивитися в ютубі. Ось місце битви, ось якісь землянки, а там – могила. Щасти.

Аліна Горлова:

Це була проблема, тож ми шукали людей, які були б цікавими самі по собі, щось про це місце знають. Та ж дівчинка, що розмальовує пташок. Вона подорожувала по всій Україні і не тільки – а залишилась у Холодному Яру. Або та бабуся, якій дев’яносто років. Вона продовжує читати книги про Холодний Яр. Вона дійсно може розказати про історичні події, але подати це незвично.

Інакше сталося з хлопчиком, одним з головних персонажів, який весь фільм бігає. Він не знає про Холодний Яр майже нічого, у нього немає якоїсь думки про це місце, це просто його домівка. До речі, він сам прибіг до нас. Ми якраз відзняли дівчинку з пташками і вже хотіли йти відпочивати. Розумієте, Холодний Яр, свіже повітря, всяке таке, вже реально тягнуло подрімати.

І от я виглядаю у вікно і бачу цього хлопчика. Він бігає у картонній коробці а-ля майнкрафт. Це був вибух мозку, я не очікувала побачити там когось, а особливо, таке явище. Я кажу: «Хлопці, ми не можемо таке пропустити. Давайте вийдемо на вулицю і почнемо його знімати».

У кожній історії Холодного Яру є дитина, яка там народилась, яка там живе. От цей безпосередній хлопчик і став чудовим об’єктом спостереження. Він дуже класно вписався у загальну картину фільму.

Фотограф: Riny More

Участь в конкурсі ОМКФ

Аліна Горлова:Коли ми подавали заявку на ОМКФ, то не розраховували на конкурсну програму. Думали, що буде якийсь спеціальний показ чи  щось таке, бо це неповна версія фільму. Але відповідь прийшла – давайте у документальний та національний конкурс. А ми тільки закінчили монтаж.

Ми шукали назву для короткої версії, довго не могли знайти потрібний варіант. «Інтро» нам сподобалось тим, що передавало суть короткого варіанту: перше знайомство з місцем, занурення в атмосферу. Мені здається, що це працює саме так. Є відчуття, є бажання далі досліджувати Холодний Яр у тій формі, в якій саме ти захочеш це зробити. Можеш розкопки проводити, можеш історію вивчати, можеш з людьми пожити. Можеш цікавитись далі як завгодно.

Взагалі, я задоволена тим, що трапилось на фестивалі. Це насправді дуже велика подія – прем’єра повнометражного фільму. Після прем’єри у мене було прекрасне відчуття, я бачила, що більшість глядачів все зрозуміли.

Але те, що відбулося на прес-конференції – це епік фейл. Там один чоловік говорив про те, що «Холодний Яр» можна було вкласти у 15 хвилин, що ми не дали історії, що він очікував побачити інше. Ну, що я можу сказати, я не хотіла знімати таке кіно, яке вони воліли побачити.

Фотограф: Riny More

Я натикалася на неприйняття фактів освячення зброї, або того, що ми не засуджуємо Коліївщину ще в процесі створення проекту та пітчингу, представленні фільму на work-in-progress. Я постійно відчувала, що люди, у яких є чітке пропагандистське мислення, все сприймали у штики, кожному щось не подобалося. Тож я була підготованою. Після прем’єри мені радили створити конфлікт між думками мешканців щодо Холодного Яру. Хтозна… Може, це дійсно непогана ідея.

Чогось одного, щоб не подобалось людям, окрім історичної довідки – такого не було. Всі кажуть, що чудова картинка, класний звук. Всім подобаються божевільні персонажі. Молодому поколінню подобаються ці незрозумілі тіпи. Вони хотіли б їх більше. Нам пощастило, що мали змогу побачити реакцію глядачів в період створення фільму.

Мене на Q&A просили відповісти, що ж таке Холодний Яр. У якийсь момент ми зрозуміли, що відповіді на це питання просто немає. Можна заглиблюватися у концепцію того, що це був вулкан, або ж – просто зручна локація, аби воювати. Так само можна зануритися у тему козацтва. Цим і прикольний Яр – різноманітністю трактувань. Багато хто зрозумів, чому фільм саме такий, зрозумів цю фішку «мозаїки».

 

Розширена версія і додаткові 30 хвилин хронометражу

Аліна Горлова: Все розповідати не буду, але у розширеній версії персонажі так і залишаться замальовками, думками, відчуттями. Концепція залишиться та сама, зміниться ритм. На разі це одне з найбільш вразливих місць фільму, по ритму його треба перескласти. Поки не подивишся кіно з глядачами, на великому екрані, не зрозумієш усіх тонкощів і всіх можливих слабинок.

Ми ще додамо німця та кадри з коптера. Є у нас друг з Німеччини, з Берліну. Його звуть Альоша. Так і звуть, він чистий німець. У нього немає жодних українських або російських коренів. Він якось до нас приїхав, ми показали йому ще старий трейлер. Він не те, щоб був схожим на фільм, який вийшов, але дуже зацікавив Альошу.

Альоша проходить через освячення зброї, спілкується англійською з хлопцями із Західної України, які взагалі нею не розмовляють. Це дуже кумедно. Потім він розповідає про свої враження, як людина з боку.

Кадр із фільму «Холодний Яр. Інтро»

Також я хотіла заявити Холодний Яр з висоти, показати ландшафти. Я ще не бачила його з цього ракурсу. Хочеться розвинути історію хлопчика Паші, батько якого перебував в АТО. З Пашею є коротка сцена біля школи. Хлопчик дуже добре шарить в історії. Не дивлячись на те, що він у восьмому класі, він прочитав складну книгу Юрія Горліса-Горського про Холодний Яр, що не кожен дорослий може зробити.

Олексій Кучма: Не те, щоб він орудує історичними фактами – скоріше, прийняв для себе якусь ідеологію та дуже ґрунтовно про неї розмірковує. Реально, як тридцятирічний мужик.

Аліна Горлова: Його батько був на війні. Це найбільш явний зв’язок минулого з теперішнім.. Хотілось більше познімати їх разом: як вони спілкуються, як живуть, що між ними відбувається. Так вийшло, що ми не застали момент його повернення.

Ми ще попрацюємо над музичним тлом. Домовились з одним музикантом про другий саундтрек до фільму. Я обожнюю його музику. Вона атмосферна, сучасна, поглинаюча. Дуже класно ляже на відзняте.

Фотограф: Riny More

 

Українська документалістика

Аліна Горлова: Після того, як ми документально дослідили Холодний Яр, немає жодного бажання знімати про нього ігрове кіно. Набагато цікавіше те, що там нині відбувається, як воно видозмінюється. Хтось цим займається, комусь це цікаво. Мені ж більше нічого сказати на цю тему.

Останнім часом наша продакшн-команда взагалі спеціалізується на документальному кіно і ще, як мінімум, два моїх проекти будуть документальними. Один короткий метр, один повнометражний фільм.

Олексій Кучма: Так склалося, що документальне кіно набирає в Україні обертів, бо дозволяє не припускатися тих помилок, які постійно є в ігровому кіно. У документальному фільмі у тебе маленька команда, можеш витратити більше часу, більше подумати. Менше зобов’язань перед іншими і більше ресурсів. Все залежить від тебе, а не від того, як ти розпорядишся величезною кількістю техніки за десять днів. Тому люди беруть камеру, мікрофон і йдуть знімати документальне кіно. От «Vartа1» зняли класний фільм.

Кадр із фільму «Холодний Яр. Інтро»

Аліна Горлова: Я дуже багато бачила work-in-progress того, що вже скоро буде. З того, що вже вийшло, хорошими можна назвати «Маріуполіс» і «Живу ватру». «Varta1. Львів. Україна» – цікавий, але не залишив якогось сліду. Форма інтригує, але хотілося більше живих обговорень, більше проблем. Натомість, там усього два моменти, які були показані в трейлері, що не пов’язані з переслідуванням машин.

Документальне кіно – це майже завжди небанальна історія. Чого не скажеш про наші ігрові сценарії. Сильна історія – це ж взагалі більше половини успіху. Завдяки цьому документальні фільми в Україні поки що дійсно кращі за ігрові. Як на мене, режисерові дуже корисно знімати документальне кіно. Робота з реальністю виховує.

Олексій Кучма: У нас зараз ігрове кіно перебуває на такій стадії, де ти під час перегляду навіть не можеш дійти до нутра режисера. До якихось глибоких думок взагалі не доходиш. Наразі це лише відточування техніки та зменшення жлобства. А в документальному кіно дуже часто можеш відкрити свій внутрішній світ.

 

Фотограф: Riny More

 

Пітчинг Держкіно – конкурсний відбір кінопроектів, які отримають повне або часткове державне фінансування.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Інтерв'ю