XVI Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини має цього року цілком направлений вектор. У більшості стрічок йдеться про кібербулінг, інтернет-цензуру та інтернет-шахрайства. Врешті-решт у 2019 році важко не помітити біля себе розквіт стартап-компаній, які на блокчейні створюють валюти з повітря. І тому Docudays взявся за просвітницьку місію: розповісти та застерегти від подібних махінацій. Серед решти програми можна знайти кіно на будь-який смак: краби в Індійському океані, хронічна втома, VR-кіно та ретроспектива Олександра Коваля – мабуть, єдина можливість ознайомитися з фільмографією цього режисера. Як розумієте, розірватися на трьох локаціях фестивалю дуже легко. Кіно будуть показувати у кінотеатрах «Жовтень», «Київ», «Boomer» «Ліра» та у мережі кінотеатрів КП «Київкінофільм». Разом з переглядами на платформі культурних ініціатив IZONE проведуть ще й обговорення з режисерами та кінопрокатниками іноземних стрічок. Триватимуть ці радощі кіноманів з 22 по 30 березня. З усієї програми зібрали 20 стрічок, які варті уваги. Без бонусів теж не обійшлося.
Обережно, провалля!
Minding the gap, реж. Бінґ Ліу
Духовний родич «Середини дев’яностих» Джони Гілла. У фільмі йдеться про трьох хлопців-скейтерів, які мали проблеми у родині, а зараз вимушені самі ставати на ноги, взявши власне минуле під емоційний контроль. Кожен із трьох скейтерів виховувався у різних культурах, але разом вони виросли у містечку Рокфорд, штат Іллінойс, та били коліна об паркани під час своїх шалених прогулянок на чотирьох колесах. Режисер окреслює сучасне обличчя Америки з усіма расовими та родинними проблемами, тому не дивно, чому Барак Обама вніс фільм у список найвподобаніших за 2018 рік. Дебютна стрічка Бінґа Ліу вже завоювала прихильність на кінофестивалі «Санденс» та номінацію на документальний «Оскар». Ба більше, Бінґ сам виріс зі своїми головними героями, тому йому вдається іноді надто близько знімати сльози та біль друзів. А такі речі вартують більше за будь-які кінонагороди. У IZone відбудеться безкоштовний показ стрічки, де представниця імпакт-компанії Picture Motion Меґан Вандерворт розповість про успіх фільму та тактику впливу, що використовувалися для промо-кампанії.
Bellingcat: Правда в світі постправди
Bellingcat: Truth in a Post-Truth World, реж. Ганс Пул
У 2012 році Ганс Пул зняв суто політичне кіно «Олімпійська мрія Путіна», з назви якого не важко здогадатися, про що йде мова. У 2018 році Пул копає ще глибше і робить стрічку про Bellingcat – спільноту ентузіастів, які за допомогою Google maps та соціальних мереж розслідують резонансні справи. У центрі уваги документалки знаходиться авіакатастрофа рейсу MH17. Літак Boeing 777 впав біля Донецька і Bellingcat послідовно та швидко доводить вину російських військових, які підбили авіалайнер за допомогою свого зенітно-ракетного комплексу. У світі постправди організацію Bellingcat не завжди сприймають серйозно, адже у ній працюють не лише журналісти, але й аматори. Втім, документальна стрічка Пула розвінчує будь-які міфи про їхню роботу і робить істотний крок вперед, аби донести правду до глядача.
Віддалений гавкіт собак
The Distant Barking Of Dogs, реж. Сімон Леренґ Вільмонт
«Ми, чоловіки, мусимо перетерпіти все», – говорить десятирічний Костя, головний герой документалки датчанина Сімона Леренґа Вільмонта. Костя говорить про це у контексті війни, яка прийшла у його рідне село Гнутове біля Маріуполя. Він залишився жити зі своєю бабусею і змушений плекати свої мрії на тлі воєнних дій. У 2017 році «Віддалений гавкіт собак» отримав у Амстердамі приз за найкращий дебют, через рік забрав головну нагороду Артдокфесту. Запитатися у режисера, як це знімати дитинство хлопця, коли навколо лунають постріли, можна і на Docudays – Сімон Леренґ Вільмонт відвідає фестиваль, аби більше розповісти про свій дебютний фільм.
Домашні ігри
реж. Аліса Коваленко
Стрічку Аліси Коваленко раніше можна було побачити у вигляді короткометражного фільму про Аліну – футболістку, яка виховує брата та сестру і переживає складні проблеми у родині. Цей документальний фільм переміг на конкурсі від The Guardian та отримав грант для реалізації повного метру. Власне про український жіночий футбол знає надто мало людей, у прем’єр-лізі зазвичай беруть участь дівчата з неблагонадійних родин, тому цю тему часто замовчують. На Q&A Одеського кінофестивалю режисерка розповіла, що на відміну від Лозниці вона не може не втручатися у долю своїх героїв, тому під час зйомок допомагала їм, як могла. Зовсім скоро ми поділимося інтерв’ю з режисеркою, але якщо у вас виникнуть питання при перегляді, Алісу Коваленко можна розпитати на Q&A у рамках Docudays.
Мости часу
Bridges of Time, реж. Аудрюс Стоніс та Крістіне Бріеде
«Мости часу» розпочинаються чутливим відступом від традиційного наративу. Творці фільму розмірковують над життям та смертю і намагаються віднайти спіритичний підхід до створення власної оповіді. Ця стрічка може сподобатися всім, хто полюбляє балтійський кінематограф. Режисери Аудрюс Стоніс та Крістіне Бріеде відреставрували зернисту плівку старих латвійських (і не тільки) стрічок. До того ж, чергують хроніку з бесідами акторів та режисерів, які зробили нове балтійське кіно таким поетичним. Всім прихильникам шістдесятих присвячується.
Чистильники
The Cleaners, реж. Ганс Блок та Моріц Різевік
Чистильник – це професія, яка полягає у видаленні фотографій та інформації, що містить нецензурний характер та порушує моральні правила. За день чистильник переглядає близько 25 000 фотографій, серед яких скалічені діти, терористичні атаки та безліч шок-контенту. Режисери ставлять питання, як психіка людини може витримати таке щоденне навантаження, а також як борються з інтернет-цензурою у світі. Прем’єра фільму відбулася на кінофестивалі «Санденс». Саундтрек записали відомі німецькі електронщики Paradox Paradise, тому кіно буде цікаве меломанам. Ми лише не обіцяємо, що ви залишите свою Facebook-сторінку відкритою після перегляду цієї документалки.
Окупований кінотеатр
Occupied cinema, реж. Сєнка Домановіч
Певно, найважливіша стрічка з міжнародної програми фестивалю. Мова йде про протест молодих активістів навколо белградського кінотеатру «Звєзда». Сербська молодь намагалася врятувати кінотеатр від майбутнього втручання влади, але кожен з активістів поступово розуміє, що по-різному бачить майбутнє одного й того ж кінокуточку. У зв’язку із закриттям кінотеатрів «Україна», «Кінопанорама» та скасуванням договору оренди «Києва» документалка Сєнки Домановіч робить вектор боротьби чіткішим. Після перегляду «Окупованого кінотеатру» на глядачів чекає дискусія.
Народна Республіка Бажання
People's Republic of Desire, реж. Хао Ву
О дивний новий світ Китаю! Сучасне становище КНР наразі нагадує якесь утопічне орвеллівське майбутнє. Популярними стали стрімінг-сервіси, але не такі, де показують фільми та серіали. Натомість це така собі піраміда, що складається із зірки, яка виконує на камеру забаганки багатіїв і отримує від них гроші. Третьою ланкою виступають бідні підлітки, які спостерігають за щорічними змаганнями. Ця багатомільйонна індустрія породила агентства, що спонсорують учасників. Аби осягнути масштаби цього феномену, достатньо лише згадати про існування близько 400 стрімінг-сайтів, що змагаються один з одним за увагу аудиторії. Документальний фільм Хао Ву за допомогою креативного візуалу знайомить з поняттями цінностей грошей та популярності у Китаї. Нам же залишається лише дивуватися винахідливості китайців (і, можливо, вболівати за одного зі стрімерів)
Тепер щось повільно змінюється
Now something is slowly changing, реж. Менна Лаура Меєр
Курси з управління гнівом – це не кіновигадка з Джеком Ніколсоном та Адамом Сендлером. У фільмі-закриття Docudays йдеться про групу людей, які щоденно борються зі стресом. Як лікують агресію? Як зрозуміти, що пора самовдосконалюватися? Фільм Менни Лаури Меєр спробує відповісти на ці запитання, прослідковуючи сеанси терапії у сучасній культурі коучингу та тренінгу. «Тепер щось повільно змінюється» не містить жодних інтерв’ю чи головних героїв. Втім, такий підхід може спровокувати не менш цікаві результати дослідження.
24 кадри
24 Frames, реж. Аббас Кіаростамі
Аббас Кіаростамі – найвідоміший іранський режисер, за плечима якого «Великий план» та «Смак вишні» («Золота пальмова гілка» Каннського кінофестивалю). У нього вчився Джафар Панагі, який увібрав всю майстерність поєднання художнього та документального. Останній фільм «24 кадри» Кіаростамі так і не побачив, помер за рік до його виходу. Втім, його ідею допрацювали фахівці з оживлення фотографії. Режисер забажав оновити свої старі фотороботи за допомогою зелених екранів, тривимірних вставок та інших технічних прийомів. Тим самим «24 кадри» перетворилися на живу пам’ять Кіаростамі, яка дивує не менше, ніж за життя режисера.
Навмисна смерть
Death by Design, реж. Сью Вільямс
Сью Вільямс знімає стрічки для американського телеканалу PBS, який прославився своїми просвітницькими телепрограмами. «Навмисна смерть» – це робота Вільямс із циклу кінострічок про Китайську народну республіку. Та цього разу вона приділяє увагу гаджетам, які завоювали прихильність китайців. У п’яти мільярдів людей до 2020 року будуть смартфони і тому потрібно зрозуміти наслідки від такого надлишкового користування мобільними телефонами. Коли ж наситяться ті, хто щодня чекають технологічних новинок? Можливо, відповідь ви дізнаєтесь швидше, ніж з’являться титри стрічки.
Тато – мамин брат
реж. Вадим Ільков
Вадим Ільков відомий перш за все як оператор фільмів «Вулкан» Романа Бондарчука та «Маріуполіс» Мантаса Кведаравічюса, тому турбуватися за візуальну частину повнометражного дебюту не доводиться. Дія стрічки розгортається навколо родини, де батьком п’ятирічної дитини мимоволі стає провокативний художник та співак, а за сумісництвом і дядько дівчинки. Стан психічного здоров’я його сестри погіршується, тому він поєднує життя митця та батька, як тільки може і вміє. На показі можна поспілкуватися з творчою командою фільму і дізнатися більше про побут головних героїв.
Магічне життя В
Magical Life of V, реж. Тоніслав Хрістов
Це вже шоста повнометражна картина болгарина Тоніслава Хрістова. Раніше його стрічки брали участь у кінофестивалях «Санденс» та у Амстердамі. Його нова робота розповідає про втечу від реальності. Головна героїня Веера полюбляє екшн-рольову гру у реальному часі LARP. У ній вона перетворюється на вигаданого персонажа і може забути про своє болісне минуле. Звісно, це не перший фільм на таку тему, але Хрістов знаходить потрібний підхід, аби показати Вееру глядачеві якомога чесніше.
Історія зимового саду
реж. Семен Мозговий
Валентина Вороніна ось уже 45 років доглядає за павільйоном квітникарства на ВДНГ. Її ввічливо попросили вийти на пенсію, адже йдуть великі зміни на території. Втім, господарка павільйону так просто не здається, усвідомлюючи, що квіти без неї загинуть. Поки відбувається неоголошена війна між пані Валентиною та новими власниками павільйону, група радіоестезистів знаходить джерело енергії біля квітів Вороніної. Навіть без жодних метафор «Історія зимового саду» цікава принаймні конфліктним становищем, де з одного боку хочеш захистити своє надбання, а з іншого мусиш усвідомити банальне: без змін нічого не відбудеться. Кіно Семена Мозгового саме про це – дуалістичну природу хобі та роботи, які ніяк не можуть існувати вічно. Та якщо ми навіть і помиляємось, то перепитати можна особисто у режисера після показу на Docudays.
Ретроспектива Олександра Коваля
Docudays заповнює прогалину у знаннях про історію українського кіно фільмографією Олександра Коваля. Раніше він працював освітлювачем та оператором над «Відкрий себе» – кіно про життя Григорія Сковороди (його теж покажуть на фестивалі). Потім – перетворився на оповідача українського села, у якому сам і виріс. Також нам покажуть іще чотири режисерські роботи Коваля «Маланчине весілля», «Дід Іван із села Річки», дебютний «Сектор мовчання» та «Дім. Рідна земля». Ба більше, Сергій Буковський представить свою документалку про Олександра Коваля. Якщо прагнете ознайомитися з українською кінокультурою семидесятих та дев’яностих, годі шукати кращого приводу.
Коли ягнята стають левами
When lambs become lions, реж. Джон Касбе
«Коли ягнята стають левами» – це кмітлива документалістика-блокбастер від Джона Касбе, який зі своїм коротким метром об’їздив мало не всі кінофестивалі світу. В його повнометражному дебюті йдеться про двох чоловіків, які опинилися на межі заповіднику. Обидва намагаються виграти у війні за слонову кістку. Один полює на слонів, інший хоче їх захистити. Продавець слонової кістки звертається до свого двоюрідного брата по допомогу і разом вони готують план порятунку свого становища, що перетворюється на справжню пригоду.
Сакава
Sakawa, реж. Бен Асамоа
Режисер Бен Асамоа родом із Гани. Хоч він і вчився у Бельгії кіноремеслу, та все ще повертався час від часу додому. У рідних пенатах його друзі займалися інтернет-шахрайством. Збираючи комп’ютери з брухту, вони навчилися ошукувати юзерів по всьому світу. До того ж, хлопці Сакави не вважають це злочином. Навпаки, для них таке шахрайство – звичайний промисел. Детальніше про їхнє ставлення до своєї роботи можна запитати у режисера, який відвідає показ на Docudays.
Острів голодних привидів
Island of hungry ghosts, реж. Ґабріела Брейді
«Острів голодних привидів», як ідея, народився з короткометражного фільму «Острів» Ґабріели Брейді, яка десять років провела на Кубі. Втім, її подорожі дозволили розширити режисерське бачення і свій перший повний метр вона зняла про крабів (та не тільки). На одному з островів Індійського океану вона дізналась про міграцію крабів з джунглів до води. Та на цьому острові краби не самотні. Поряд розташовано закритий Австралійський центр тимчасового перебування, де знайшли притулок тисячі безхатченків, з якими спілкується психотерапевт.
Неспокій
Unrest, реж. Дженніфер Брі
Що таке синдром хронічної втоми? Це щось реальне чи вигадка від лінощів? Режисерка Дженніфер Брі розвінчує будь-які міфи цього захворювання на власному прикладі. Вона готувалася до весілля, але виявила у себе симптоми цієї дивної хвороби. Проводячи досліди на собі, вона покаже, що хронічна втома – це серйозна проблема, до якої не можна ставитися поблажливо. 27 березня на прикладі цієї стрічки директорка маркетингової кампанії Ребекка Ешдаун розповість про шляхи розповсюдження фільмів та вихід на цільову аудиторію
Прикордонний мур
The Border Fence, реж. Ніколаус Ґейргальтер
В українських кіноколах режисера Ніколауса Ґейргальтера знають і люблять за «Homo Sapiens» та «Прип’ять» (1999) – стрічку про життя селян у зоні відчуження. Нове кіно Ґейргальтера якоюсь мірою теж про таку зону, але вже в іншому місці. В Альпах хотіли побудувати велику огорожу, яка би спрямувала потік мігрантів в Італію. Але її так і не збудували, а мігранти так і не з’явилися, побоюючись неіснуючої стіни. Що ж насправді трапилося на перевалі Бреннер, і повідає «Прикордонний мур».
Бонус
Наслідки VR: Євромайдан
Працівники New Cave Media для створення «Наслідків VR: Євромайдан» відсканували півкілометра площі й у форматі 360° відзняли інтерв’ю з очевидцями Революції Гідності. Проект хотіли підготувати до п’ятої річниці, але повністю його показати так і не вдалося. Нині в українського глядача є можливість поринути в унікальний імерсивний досвід та пройтися Інститутською вулицею, де відбулася бійня, за допомогою фотограмметрії та CGI. Насправді в Україні не так часто з’являються VR-проекти і тому кожен з них на вагу золота. Тим паче спроба закарбувати спогади про Революції Гідності у такий формат має вельми доречний вигляд.
