Ізабель Юппер, без жодного сумніву, входить до числа найбільш видатних актрис свого покоління. За більш ніж сорокарічну кінокар’єру вона встигла попрацювати з живими класиками світового кіно від Бліє до Ганеке і Верховена. На екрані ще з сімдесятих років Юппер часто постає в образах жінок епатажних, на межі нервового зриву або просто не від світу цього. У житті повсякденному – намагається не надто привертати до себе увагу світської преси, та й преси в цілому, рідко даючи великі інтерв’ю.. Підхід, звісно, виправданий, адже ті чи інші ролі Юппер регулярно викликають дискусії насамперед у кінокритичному середовищі, а сама акторка залишається, як і раніше, тією загадкою, яку важко розгадати. «Мені подобається братися за незвичайних персонажів і робити їх якомога більше нормальними, ми все знаємо, що трагедії та ненормальність ховаються за буденністю і банальністю», – свого часу заявила Ізабель.
Мереживниця
La Dentellière, 1977, реж. Клод Горетта
Роль: Беатріс
Першим по-справжньому гучним фільмом у кар’єрі Ізабель Юппер стала картина швейцарського режисера Клода Горетта (нещодавно померлого) «Мереживниця». У екранізації однойменного роману Паскаля Лене Юппер грає Беатріс – скромну, надто довірливу і добру дівчину, для якої перша ж любов виявляється найтрагічнішим у житті досвідом, травмою, що залишається назавжди. Манера гри француженки в картині Горетта настільки скупа, але водночас драматично насичена, наскільки й сам фільм. Його знято докладно, неквапливо, приглушено, ніби пошепки.
Віолетта Нозьєр
Violette Nozière, 1978, реж. Клод Шаброль
Роль: Віолетта Нозьєр
Віолетта Нозьєр у історичній драмі Клода Шаброля є по-справжньому знаковою роллю для Ізабель Юппер. Її героїня — хвора сифілісом секс-працівниця, яка в 1933 році отруїла власних батьків. Віолетта живе подвійним життям, і Юппер бездоганно відіграє у кадрі цю диявольську подвійність, суміш невинності і постійної небезпеки, які відбиваються в очах Нозьєр практично постійно.
Малина
Malina, 1991, реж. Вернер Шретер
Роль: Жінка
Шретер — один із лідерів Нового німецького кіно — не прогадав, запросивши на головну жіночу роль у своїй психологічній драмі Ізабель Юппер. «Малина» — екранізація роману Інгеборг Бахманн, у якій Шретер залишився відданим своєму радикальному авторському стилеві, сповненому патологічного еротизму і галюциногенних наративів. Безіменна героїня Юппер — місток до наступної ролі у «Піаністці» Ганеке, продовження образу жінки, яка у пошуках власного самовизначення заходить надто далеко.
Піаністка
La Pianiste, 2001, реж. Міхаель Ганеке
Роль: Еріка
Нова зустріч із прозою Єлінек відбулася у Юппер рівно десять років після зйомок у Вернера Шретера. «Піаністка» справедливо стала однією з найбільш культових картин французького кінематографа нульових, після якої Ізабель знялася іще в трьох стрічках Ганеке: «Час вовків», «Любов» і «Хеппі-енд». Про свою роль у стрічці 2001 року Юппер розповідає так: «” Піаністка “, звичайно ж, була для мене неймовірною пригодою. <…> Це один із тих персонажів, які ставлять глядачів у дуже незручне становище. Вона провокує на незручні думки. Це жінка, яка хоче все контролювати: у тому числі своє сексуальне та емоційне життя. Їй доведеться навчитися тому, що таке компроміси, адже у житті іноді потрібно йти на компроміси, інакше помреш. <…> Їй не вдається навіть померти, як це робили романтичні персонажі XIX століття. Вона в усьому зазнає невдачі».
Роль: Мішель Леблан
Абсолютно випадковим запрошення на головну роль у цей в’їдливий комедійний еротичний трилер Пола Верховена Ізабель Юппер назвати складно. Акторка в образі Мішель лише вкотре приміряє на себе образ майже непримітної, асоціальної сучасниці, бетонуючи власні амплуа з картин Ганеке, Оноре, Брейя або Хоакіма Трієра. Цілеспрямована холодність та безпристрасна жорстокість Мішель, укупі зі зведеною в абсолют власного існування самотністю, буквально підкреслюють нездатність героїні Юппер до нормальної соціальної пристосованості.
