Символічний простір сучасних науково-фантастичних фільмів наповнений все тими ж ідеями, що були популярними тридцять-сорок років тому. Нові технології, штучний інтелект та зустріч із позаземним залишаються гарним приводом поговорити про людську природу, про те, що залишиться від нас за будь-що, а чим ми вже ніколи не будемо. Недивно, що новий фільм Алекса Гарленда «Анігіляція» нагадує енциклопедію сай-фаю: навіть не заглиблений у жанр глядач легко згадає п’ятірку фільмів, до яких посилається автор. Та все ж і знайома проблематика може наштовхнути на зовсім неочікувані роздуми, тісно пов’язані з питаннями, що хвилюють нас зараз
У своєму есе «Хвороба як метафора» Сьюзен Зонтаг описує, як метафоричне мислення заважає нам сприймати рак як хворобу тіла, як фізичний процес допомагає раку обрости цілим комплексом міфів і додатковими символічними конструктами. За сорок років рак не стає менш табуйованою темою: попри всі медійні зусилля та спроби говорити про хворобу публічно, вона все ще залишається витісненою в метафоричне поле.
У фільмі Гарленда головна героїня Ліна (Наталі Портман) перекваліфікувалася з військової у біологиню і тепер вивчає процеси росту ракових клітин. Сама зміна професії героїні вже містить у собі метафору, але не самої хвороби, а її сприйняття – переходу від боротьби до наукового вивчення. Боротьба, що є символічним образом лікування, згідно Зонтаг і є та сама метафора, яка заважає нам оцінити хворобу чесно та об’єктивно. Клітини раку, які по суті є частиною нас самих, нашим продовженням, нас же і «атакують», ми ж у відповідь повинні з ними «боротися».
«Боротьба проти раку» складає частину метафоричного конструкту сприйняття хвороби, який врешті приводить нас до стигматизації хворого. Відповіддю на стигматизацію може бути лише усвідомлення, переживання та вивчення хвороби як фізичного процесу, що має біологічну природу. У фільмі Ліна займає сторону наукового пізнання. Її чоловік Кейн лишається військовим (вони познайомились, коли разом проходили службу). Одного разу він іде на чергове завдання та зникає. Ліна не знає, що з ним, та перші півроку намагається отримати хоч якусь інформацію. За рік Кейн несподівано повертається, але не може нічого пояснити. У перший же вечір після повернення чоловік починає захлинатись власною кров’ю, і Ліна вбачає у цьому прояв якоїсь хвороби. Кейн виконував завдання у Зоні Ікс, території, що піддалася нез’ясовному фізичному впливу. Щоб допомогти чоловіку, Ліна вирушає в Зону з іншими жінками-науковицями.
Головна властивість Зони – це мутація. Люди, звірі, рослини, гриби, перестають бути чимось біологічно окремим та обмінюються генетичною інформацією, схрещуються на клітинному рівні. Тварина може отримати людський голос (сцена з прямою цитатою «Чужого»), людина може перетворюватися на рослину, яка проростає через людське тіло (прекрасне посилання до фрагменту «Весни» Боттічеллі), у тіла може з’явитися двійник (це вже «Соляріс»). Ми звикли визначати себе через власні кордони, через своє фізичне тіло. Наприклад, зрозуміло, чим людина відрізняється від плісняви, а собака від квітки. Але Зона здатна змінювати клітинну організацію так, що тіло та спосіб його визначення перестають бути узгодженими. Алекса Гарденда цікавить, чи залишиться при цьому Я невідривним від свого тіла, де закінчуються межі Я та чи можливий трансфер Я до іншого тіла.
Метафорика хвороби будується на тому, щоб виділити захворювання як дещо окреме від Я, позначити хворобу як ворога, а процес захворювання – як боротьбу між зовнішнім агресором та внутрішнім Я, що розміщене в тілі. Ракова пухлина перестає сприйматись як те, що належить хворому (попри те, що це ті ж самі клітини тіла), а стає чимось, що проростає зсередини, але має свою зовнішню причину. Фільм Гарленда в якомусь сенсі є кількарівневою метафорою, режисер неначе погоджується із Зонтаг, пропонуючи глядачу оцінити обидва підходи до хвороби: як боротьбу із зовнішнім ворогом (воєнна місія у Зоні) і як дослідження її природи (те, що робить Ліна і вся жіноча команда).
У той самий час проблема переноситься на інший рівень і мутація розглядається не як патологія чи хвороба, а як властивість невідомого фізичного ефекту, що має бути дослідженим, така само як і інші фізичні властивості чи властивості живої природи. Все живе з’явилося з клітини і для природи, що піклується про різноманіття, неважливо, в яку структуру буде організовано клітини. Але справедливо також і те, що «Анігіляція» стоїть в одному ряду з іншим кіно, яке розповідає про зовнішню загрозу як універсальну метафору. Перелік цих фільмів величезний: від «Носферату» Мурнау до «Прибуття» Вільньов і, вочевидь, без цього важливого метасюжету все ще важко уявити собі розмову на тему, що порушує Сьюзан Зонтаг у своєму есе.
