Колонка Анни Мачух, співзасновниці та виконавчої директорки Української Кіноакадемії
Із 24 лютого кіноіндустрія України, яка щойно зустріла виклики пандемії та успішно їх подолала, знову опинилася в кризовій ситуації. Бюджет країни зазнав секвестру через російську агресію, тому розраховувати на фінансову допомогу від держави під час воєнного стану культурна галузь не може. Тож багато кінопроєктів заморозили через брак коштів.
Ще однією причиною стагнації стало те, що багато кінематографістів(-ок) долучилися до боротьби з агресором безпосередньо на фронті. Серед них актор і режисер Ахтем Сеітаблаєв, продюсер Володимир Яценко, режисер Олег Сенцов, документалістка Аліса Коваленко та інші. Водночас продакшени влилися у волонтерський рух, надаючи для потреб свої приміщення, техніку. Крім того, частина наших фахівців та фахівчинь були змушені виїхати за кордон у безпечніші місця.
Це підштовхнуло Українську кіноакадемію дослідити, як змінилася кіноіндустрія за час повномасштабного вторгнення. Ми провели опитування серед кінематографістів(-ок), щоби визначити професійний статус фахівців і фахівчинь індустрії. Загалом у дослідженні взяли участь майже 400 кінопрофесіоналів(-ок), із яких більшість, а саме 288 (72,5%) осіб, перебувають в Україні. Ще 109 (27,5%) фахівців і фахівчинь галузі перебувають за кордоном: найбільше у Німеччині, Польщі, Великій Британії та Франції.
За результатами дослідження, проведеного Українською кіноакадемією, наразі більшість (39%) із опитаних далі працюють за фахом, водночас вони зазначили, що ця діяльність є нерегулярною. Велика кількість кінематографістів(-ок) (~70%) були задіяні саме у зйомках ігрового контенту (актор(-к)и, кастинг-директор(-к)и, гафер(-к)и та інші професіонал(-к)и), і поки в нас повноцінно не відновляться зйомки, робота для них буде нерегулярною. Частина з них паралельно займається волонтерською діяльністю (0,8%). Ще 22 (5,5%) особи служать у Збройних силах України.
Опитування показало, що більшість фахівців і фахівчинь (78,6%) кіногалузі мають потребу у працевлаштуванні та зазнали значних економічних втрат. Але водночас вони не зверталися по допомогу у спеціальні фонди та організації, що надають підтримку кінопрофесіонал(-к)ам, оскільки не знали про таку можливість. Тобто є певна прогалина в інформуванні кіноспільноти про різноманітні форми підтримки, яку вони могли б отримати, щоби продовжити свою фахову діяльність.
Варто зазначити, що більшість фондів та грантових програм надають допомогу кінематографіст(-к)ам для продовження своєї діяльності, як, наприклад, грантова програма з розробки сценаріїв, яку робила Українська кіноакадемія у співпраці із Netflix.
Як бачимо, українські кінопрофесіонал(-к)и намагаються далі працювати безпосередньо за фахом та перебуваючи в Україні. Втім, фінансова спроможність розвиватися в кіноіндустрії наразі не на високому рівні. Це змушує нас далі шукати підтримку в міжнародних організаціях, фондах та інституціях, щоби українське кіно не зазнало значних втрат цінних кадрів.
Ми надто довго та цілеспрямовано йшли до того рівня розвитку національного кінематографа, який мали до 2022 року, щоби зараз його втратити чи відкотитися назад у часі. Наразі, як ніколи, культура на часі. Саме вона буде берегти свідчення подій, що відбуваються просто зараз. У ній відображатимуться колективні рефлексії на жахливу реальність війни. І ми вже бачимо, що попри складнощі, українські кінематографіст(-к)и далі фіксують події повномасштабного вторгнення. Вже зараз деякі з них показали на фестивалях, але більшість із цих фільмів ми зможемо побачити лише за роки.
За часи свого існування кінематограф не раз переживав кризові ситуації, зокрема декілька війн. І з цього виникало щось нове та цікаве. Наприклад, німецький експресіонізм виник після поразки Німеччини у Першій світовій війні, і ми отримали чудовий «Кабінет доктора Калігарі», який чотири роки тому показували на ОМКФ. Після Другої світової зародився італійський неореалізм і світ дізнався про Росселліні та Вісконті. Або ж індійська нова хвиля, що виникла на підґрунті довгоочікуваного звільнення Індії від колоніального гніту. Часто саме в кризах народжуються непересічні витвори мистецтва, в яких крізь призму особистого досвіду авторів і авторок відображаються важливі життєві цінності, відроджується культурний код нації та формуються нові сенси.
