«Від авторки Спіймати Кайдаша» – напис на постері «Поганих доріг», який впадає в око. І якщо чекати від фільму того ж настрою, що й від серіалу, можна добряче ошелешити. «Погані дороги» – це п’ять новел про персонажів, які перебувають на Сході під час російсько-української війни. Смішного у фільмі майже немає, а напруження більшає з кожною наступною новелою. Втім, між «Спіймати Кайдаша» та «Поганими дорогами» є щось спільне – це впізнавана дійсність, яка викручена до гіперреалістичності.
«Погані дороги» починаються з новели «Блокпост». Це промовиста ілюстрація незручної ситуації, що переслідуватиме всіх героїв фільму. За сюжетом, до українського блокпосту приїздить п’яний директор школи, який не може знайти паспорт. Він здається підозрілим військовикам, і ті змушують його вийти з машини та відчинити багажник.
Конфлікти розгортаються далі: між бабусею та онукою, між сепаратистом та українкою, між чоловіком та жінкою, які везуть покійника, між водійкою, яка збиває курку, та власниками тварини. Конфлікти виникають за різних обставин, у різних інтер’єрах та екстер’єрах і вирішуються або перемогою одного з учасників, або розумінням іншого.
Всі персонажі пов’язані ледве помітними сюжетними нитками. Героїня акторки Оксани Черкашиної з’являється у двох новелах, курку згадують теж двічі, перегукується й історія про школярку, яка зустрічається з військовим, у новелах «Зупинка» та «Блокпост». Всі сюжети так чи інакше говорять про жінок на війні. І навіть якщо у кадрі жінок немає, конфлікти провокує їхня поява за кадром.
Юля з новели «Підвал» окреслює ще один рівень зв’язку всіх героїв. Вона замулює очі сепаратисту, який замкнув її в підвалі, що будь-яку травму можна перетворити на досвід. Травма – це також втрата цілісності, тобто саме те, що відбувається з фільмом Наталки Ворожбит. Це мозаїка історій, які режисерка збирала для свого проєкту по містах Сходу. Розмови з очевидцями та учасниками війни перетворилася в настільки сильну п’єсу, що продюсер Юрій Мінзянов запропонував Наталці Ворожбит взятися особисто за режисерування фільму.
На відміну від інших фільмів про російсько-українську війну: «Атлантида» та «Наші котики» – стрічка Наталки Ворожбит пропонує натуралістичний, фактично документальний погляд на війну. Тут немає місця добру та злу – лише сіра зона. Наталка Ворожбит олюднює найбільш божевільних персонажів, а ті, кого ми вважали взірцем, доволі швидко проявляють свої негативні риси. «Погані дороги» – це дзеркало, в якому легко впізнати буденність далеко за межами фронту. І якщо конфлікти та суперечки виникають у житті не з такою напругою, дочекайтеся виходу з кінотеатру. Вам обов’язково захочеться посперечатися про побачене.
Повністю провальна стрічка. Окрім першої та останньої новели.
Дуже слабке висловлювання, яке розказує, а не показую.