Як це дивитися: «Фаворитка» Йоргоса Лантімоса

Оголена Емма Стоун і голівудські кролики

Список кораблів Йоргоса

Каннський маршрут Лантімоса, що почався з «Ікла» (2009) та продовжився в «Альпах» (2011) із виходом «Лобстера» (2015) змінився на паломництво до звичайного глядача. У назвах оригіналу Ελληνικά змінилась на English, а кастинг заполонили голлівудські актори, що самі по собі стали принадою для широкої аудиторії (чого варті лише вуса Коліна Фаррелла, свіжовирощені для ролі у продовженні культового «Справжнього детектива»).

Історії теж послідували за обгортками. Перші два названих фільми грека були жорстокими висловлюваннями ледь не платонівського характеру. Йоргос за допомогою мови кіно дискутує із мертвим мислителем про тоталітарну державу і сім’ю як її модель в «Іклі» та тілесне й ідеальне в «Альпах».

«Лобстер» та «Убивство священного оленя» (2017) не відійшли надто далеко від еллінських коренів. Взявши за основу мурашник міфологічної історії, грецький режисер, ніби шкодник із лупою у сонячний день, поміщає під неї середньостатистичних білих людей та середньокласові білі сім’ї, спостерігаючи за їхніми стражданнями. Тому світ, у якому Рейчел Вайс та Колін Фаррелл втікають із острову Цирцеї, близький до світу, у якому той же актор та Ніколь Кідман намагаються виборсатись із «Іфігенії в Тавриді». Концентрований Колін Фаррелл у грецьких міфах, не розбавлений гумором, можливо, не найбільш легкий коктейль для публіки, що нещодавно плакала над тим, як у «Ла Ла Ленду» відняли «Оскара» в останню хвилину.

Можливо, тому і «Фаворитка» має інший клікбейт у вигляді Емми Стоун, інший підхід, настрій, мову, костюм та звички.

Нове вбрання Королеви

2018

Favourite

режисер: Йоргос Лантімос
країна: Ірландія, Велика Британія, США
жанр: історична трагікомедія
у головних ролях: Емма Стоун, Рейчел Вайс, Олівія Колман

Лантімос прибуває в Англію XVIII століття із новим сценарієм Дебори Девіс та Тоні Макнамари, але не дозволяйте себе одурити: це той самий Йоргос, що й раніше. Придворні інтриги, боротьба за іспанський спадок, деталі із біографії королеви Анни Стюарт (Олівія Коулман), історичні мотиви її фавориток Сари Черчиль (Рейчел Вайс) та Абіґайл Голл (Емма Стоун) — усе це не важливо для ока режисера.

Йоргос підглядає за гниттям здоровенної туші кита, що лише недавно називався «Золотою добою»: війна відбувається за екраном, у той час як короновані особи і придворні нудяться і задихаються від влади, хіті та безсилля. Вкотре у фільмографії грека глядач залишається із героями у замкнутому просторі, де відбуваються найрізноманітніші анатомічні процеси та препарування із властивим гротеском, який цього разу перетікає у фарс. Щоб переконати аудиторію у тому, що це все ще Йоргос Лантімос у пост-єлизаветинських декораціях, а не навпаки, режисер навіть цитує свої попередні роботи — від появи у кадрах улюблених ракоподібних Джордана Пітерсона та оленячих туш до більш тендітного перефразування фіналу «Лобстера» від Сари Черчилль у розділі «Я мріяла виколоти тобі око».

Атмосфера «Фаворитки» пахне несвіжим м’ясом, карамелізованим у розкошах. Уся військова рать полишила палаци, зостались лише знущання над тваринами, відстріл голубів, перегони гусаків та боротьба за владу та любов, яких насправді немає. Езоп деконструює голівудський настрій картини, перетворюючи героїв на тварин, а усе, що відбувається — на алегорії та висловлювання. Королева Анна — скоріше борсучиха та мати 17 кроликів, ніж монарша особа, її фаворитки у намаганнях перегризти одна одній горло скидаються на мангуста та змію (почергово змінюючи тваринну суть), а придворні чоловіки, позбавлені будь-якої маскулінності завдяки тоннам пудри — на пуделів. Особливо останнє стосується Роберта Гарлі у виконанні Ніколаса Голта, який час від часу погавкує, проте не кусає, віддаючи головну тему картини жінкам, яким чоловіки уже стали непотрібними.

Фаворитки Анни — Сара і згодом Абіґайл — змагаються за владу, проте не за таку, яка може вирішувати долю країни. Недовладдя і боротьба за статус при хворій та немічній королеві — симптоматичні, як і методи досягнення цілей. Секс та інтриги — це іще один спосіб зробити боляче одна одній і впиватись токсичним коктейлем, який подають при дворі. Садизм, із яким героїня Емми Стоун досягає своїх цілей, утім, не поширюється на глядача (ми не у фільмі Ганеке, можна видихнути). Навпаки, пасивно-агресивні діалоги із великим обсягом жартів (нарешті на фільмі Лантімоса можна посміятись), порційна подача історії дозволяють постійно тримати фокус на інтригу. Проте чим ближче до фіналу, тим більше «Фаворитка» поїдає саму себе, перетворюючись із фарсу на трагіфарс.

Здається, Йоргос знову зняв кінематографічну байку з мораллю, поділену на сюжетні відрізки, названі за рядком із діалогу. «Це болото смердить» — каже нам перша частина, і, пройшовши мандрівку палацом королеви Анни від низу до верху, змінюється лише його запах. Перемога Абіґайл полягає лише у тому, що зараз замість члена товстого офіцера вона масує покалічені ноги старої повнотілої жінки із інсультом та 17-ма кролями, яку усі чомусь називають королевою.

Асоціативний ряд

Усе про Єву

реж. Джозеф Лео Манкевич, 1950 р.

Знаменита актриса Марго Ченніг (Бетт Дейвіс) пригріває на серці дублерку Єву Гаррінґтон (Енн Бакстер), яка за допомогою інтриг та підступів займає її місце. Знайомо? Додайте до цього діалогічні дуелі у дусі старого Голлівуду, де панчлайн перебивається ще дотепнішим панчлайном.

Лев узимку

реж. Ентоні Гарві, 1968 р.

Фантастична Елеонора Аквітанська у виконанні Кетрін Гепберн навіть такий фестиваль токсичної маскулінності, як Англія 1183 року, перетворить на історію про сильну жінку та її вміння конкурувати. А між синами Генріха ІІ (Пітер О’Тул) відбуваються такі словесні війни, від яких аж дим іде.

Баррі Ліндон

реж. Стенлі Кубрик, 1975 р.

Фільм 1975 року називають вершиною костюмованого історичного кіно, тому асоціація не забарилась. Окрім того, методи зйомок із залученням лише природнього освітлення, структурний поділ історії на частини, а головний герой у виконанні Баррі О’Ніла – пройдисвіт та «самовдоволений тупак». Іще спільна історична панорама, режисерські іронія та сарказм, спрямований на загниваюче XVIII століття… Йоргос у інтерв’ю каже, що навмисно не дивився стрічку Стенлі, проте хтозна, правда це чи товстий тролінг.

Любов і смерть

реж. Вуді Аллен, 1975 р.

«Фаворитка» Лантімоса час від часу стає легкою пародією і на попередні роботи грека, і на саму себе. Тому гріх було не згадати одну із найбільш смішних та карикатурних стрічок, присвячену деконструкції історичного кіно, та й уже згаданого хіта Стенлі Кубрика. Звичайно, що тема посвяти та вірності у персонажів Олівії Коулман та Рейчел Вайс не перетворюється на шарж, як у Вуді Аллена, а залишається чи не єдиним сентиментальним лейтмотивом. Лишається процитувати вікопомний монолог Даян Кітон: «Любити — це страждати. Щоб не страждати, треба не любити. Але тоді будеш страждати від того, що не любиш. Тому любити значить страждати. Але не любити теж означає це страждати. А страждати — значить страждати».

Орландо

реж. Саллі Поттер, 1992 р.

Стрічку, зняту за мотивами роману Вірджинії Вулф, умовно можна назвати приквелом «Фаворитки» в іншій тональності. Дві картини, що настільки схожі за структурою, фактурою та зовнішнім виглядом, кардинально різняться у мові та ідеології. Якщо остання відповідає на питання про владу, маніпуляції та нудьгу, то фільм Саллі Поттер говорить із глядачем про любов, ідентичність, час і світовідчуття, що не залежить від гендерних та сексуальних характеристик.

Служниця

реж. Пак Чхан Ук, 2016 р.

Скандали, інтриги, полювання за статусом і багатством, потужні лесбійські мотиви, споріднена метафора підкорення через масаж ніг. Щоправда, без оголених персів Емми Стоун, але у фільмі Пака Чхан Ука є куди, звідки, на кого і що дивитися. Окрім того, стрічка 2016 року розповідає про пристрасть та жертовність, яких у палаці Анни Стюарт немає — лише захоплення та хобі.

Лук'ян Галкін
Лук'ян Галкін

Головний редактор Moviegram,
Виконавчий продюсер телеканалу «Культура»

Що про це писав Moviegram

...одразу після тріумфу «Фаворитки» в Венеції

Іронічно, що улюбленець Канн Йоргос Лантімос найбільшу на даний момент нагороду своєї кар‘єри отримав саме в Венеції. Хоча на Лідо вже відзначали призом за найкращий сценарій його «Альпи», але все ж найвідоміші роботи режисера – «Ікло» та «Лобстер» – були нагороджені на Лазуровому березі: призом секції «Особливий погляд» і призом журі відповідно. Та у «Фаворитки» є всі шанси перевершити попередні стрічки Лантімоса, котрий вперше працював не за власним сценарієм і, здається, приніс тим картині неабияку користь. Зазвичай його персонажі, неординарні, але часом надто схематичні, загрузали у важких режисерських парадигмах – чи то у розлогій метафорі тоталітаризму на прикладі однієї родини («Ікло»), чи то у дослідженні суспільного тиску на одинаків («Лобстер»), чи то в перенесенні античної трагедії в сучасні декорації («Вбивство священного оленя»). Рушивши у першу половину XVIII століття, Лантімос ніби звільнився від обтяжливої необхідності препарувати ту чи іншу ідеологічну складову сучасності – і створив найбільш легкий, іронічний та майстерний зі своїх фільмів.

Часом «Фаворитка» змушує пригадати «Зільс-Марію» Олівьє Ассаяса з його трикутником сильних жіночих образів, втілених Жюльєт Бінош, Крістен Стюарт і Хлоєю Грейс-Морец, але психологічні перегони у Лантімоса видаються вправнішими, і в першу чергу – завдяки Еммі Стоун, що зіграла тут свою найкращу роль, та ще й вийшла далеко за межі звичного амплуа. Трохи дивно, що Кубок Вольпі дістався не їй, а Олівії Колман – можливо, Гільєрмо дель Торо просто вирішив не повторюватися, адже Стоун вже отримувала цю нагороду в 2016-му за «Ла Ла Ленд». Утім, драматургічна конструкція «Фаворитки» тримається саме на королеві Анні, героїні Колман, навколо якої Стоун і Рейчел Вайз кружляють, мов ті супутники довкола значно вагомішого небесного тіла. Колман дотепна, Колман чарівно літає у хмарах, Колман грізна, Колман майже хтонічна у своїй тілесності. Фінал «Фаворитки» провокує асоціації із кульмінаційною сценою «Персони», але якщо у шедеврі Бергмана героїні розчиняються одна в одній, то у Лантімоса королева зрештою поглинає всіх. Глядача ж вкотре поглинає сам Лантімос, та цього разу так майстерно, що йому зовсім не хочеться опиратися.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: