Як це дивитися: «Влада» Адама МакКея

Легенда про Діка Чейні
Обережно – спойлери!

Комедійний перевертень

Історія Адама МакКея точно не починається зі спогадів про те, як батьки купили йому восьми міліметрову камеру і він почав знімати свої маленькі фільми. Ні, як і будь-який неконвенційний сторітелер, МакКей все своє життя рухався від усталених правил, аби неодмінно змінювати свій стиль. Перший успіх прийшов до нього після низки провалів: вилетів з університету (як до речі, і його персонаж Дік Чейні) та захворів на есенціальний тремор, який переслідує його і досі. Втім, поступово він знайшов себе у комедії. МакКей був одним із засновників трупи комедійних імпровізаторів «Upright Citizens Brigade», проходив проби до акторів SNL і врешті-решт став головним сценаристом на два сезони там же. Як і Пітер Фаррелі, МакКей переважно займався абсурдними комедіями з туалетним гумором. У кожній із них грав його партнер по бізнесу і хороший друг Вілл Фаррел. Але тектонічна зміна у кар’єрі трапилася у 2015 році.

Того року вийшла «Гра на пониження» – кмітлива сатира про працівників Волл-стріт, які зуміли передбачити фінансову кризу. Кумедно, що ще одні комедіографи Сет Роген та Еван Голдберг випустили цього року серіал на ту ж тему. Купа камео поп-зірок різноманітної популярності, злам четвертої стіни та знайомі гікам порівняння зробили МакКея своїм серед чужих. Перемога на «Оскарі» та «Золотому глобусі» у сценарних номінаціях просунули кар’єру режисера у вищу лігу. У «Владі» МакКей робить свого роду стильовий сиквел і не відмовляється від протоптаних доріг. Можливо, він зловив ту саму хвилю (нові номінації нагородного сезону це підтверджують), може це єдина зрозуміла для нього мова, щоб розповідати політичні та фінансові історії. Але відмовити МакКею у талановитій оригінальності неможливо, адже його гумор справді працює і кожен трюк вистрілює у самісіньку ціль. Плюс додайте до цієї шаленості Крістіана Бейла як вишеньку на торті – і такий вміст цукру вже буде не всім по зубах. Ймовірно, вже третій фільм режисера розставить всі речі по своїх місцях, бо поки що МакКей рухається по одному й тому ж маршруту.

2019

Vice

режисер: Адам МакКей
країна: США
жанр: драмеді, байопік
у головних ролях: Крістіан Бейл, Емі Адамс, Стів Керелл

Влада

Звинувачувати МакКея у товстій метафоричності фільму буде як мінімум некоректно, хоча іноді дуже хочеться. Режисер раз у раз то порівнює своїх персонажів з наживками для Чейні, то на самого Діка приміряє костюм Галактуса. Але кепкує він дуже обережно, помістивши на початку стрічки дисклеймер-захист: мовляв, про віце-президента епохи Буша-молодшого відомо дуже мало, «але ми, бляха, постаралися». Знущання набувають апогею, коли МакКей пускає титри посеред фільму, демонструє серце політика на таці хірургічного кабінету. Навіть сцена після титрів – це такий собі крик гіка, який втомився від нескінченного хайпу навколо «Форсажу» і хоче знімати хороше авторське кіно. Та чи справді у нього виходить, знову ж іронічно буде відповідати фокус-група у сцені після титрів.

Разом із тим саме метафори і рятують «Владу» від повної вторинності перед іншими байопіками, які з’являються перед «Оскаром», немов гриби після дощу. По-перше, це спосіб наративу, що обрав МакКей. Оповідь у стрічці ведеться від імені ветерана війни, яку розпочав Дік Чейні, а закінчується міцним стукотом серця померлого оповідача у кволому тілі політика. Режисер позбувається жодних алюзій на «Франкенштейна» Мері Шеллі, адже це б убило людяність головного героя, яку він так довго будував протягом фільму кмітливими діалогами та мізансценами. Навпаки ж, пересадка нового серця (як його називає сам Чейні) спрямована показати, що політики – теж люди, навіть якщо вони бажають кривавої влади.

Гарним прикладом контроверсійності Діка Чейні є його стосунки з донькою, яка зізналася родині про сексуальну прихильність до дівчат. Кремезний батько важко видихнув, але обійняв доньку, а перед Бушем-молодшим відразу поставив умову – жодних утисків квір-спільноти. Демонічність віце-президента США проявляється поступово, попри різкі стрибки у часі. Все-таки МакКей цурається показувати Чейні злочинцем від самого початку. «Монстрами стають, а не народжуються», – проповідує режисер. І бодай його меседж світу не новий, але заслуговує уваги. Адже невже фізичні перевтілення Крістіана Бейла залишаться заслугою лише його фітнес-тренера? Невже кумедні камео ніхто так і не побачить? І невже ніхто так і не здивується на титрах Віллу Фаррелу та Бреду Пітту в ролі продюсерів? Проходячи через ці чекпойнти у фільмі, ненароком можна і задоволення від перегляду отримати. Хоча повертатися у цей світ погано загримованих чоловіків та жінок, які постійно грають одні й ті ж ролі, точно не хочеться.

Асоціативний ряд

Дивовижний

реж. Паоло Соррентіно

Сам МакКей в інтерв’ю посилається на цей фільм і його можна зрозуміти. Відточене до ідеальності кіно Соррентіно розкриває образ прем’єр-міністра Італії Джуліо Андреотті з інтонацією трагікомедії. Ще й Тоні Сервілло під товстим шаром гриму жодного разу не видає спітнілості. Ось де треба шукати майстерність. Однак Бейл ані разу не поступається йому. Це такі два фільми-брати, які по різні боки планети ведуть одну й ту саму бесіду про владу, її ціну та її цінність.

Cold open нинішніх випусків SNL

МакКей кілька разів сам режисував скетчі SNL, але за останні кілька років шоураннер Лорн Майклз обрав нову тактику відкриття телепередачі. Тепер це мало не завжди злободенні скетчі про невмілого господаря країни Дональда Трампа чи його колег у виконанні відомих акторів. Кумедні пародії часто перегукуються із психологічними штампами і головне – абсурдними ситуаціями. У «Владі» абсурд  змінили на сатиру, але ми всі знаємо, чим займався МакКей до цього. Тому можливо, цими скетчами режисер і надихався при створенні фільму.

Річард III

Вільям Шекспір

Звісно, МакКею хочеться цитувати і класику. І якщо паралелі з п’єсою Шекспіра не такі явні, то режисер ще й змушує головних героїв читати її вголос. Хтось може вважати це кумедним, але й без прямого цитування ми би впоралися з відгадайками, Адаме.

Паттон

реж. Франклін Шеффнер

 

Ще один безумовний лідер в асоціаціях. Генерал Джордж Паттон не був «сірим кардиналом» під час Другої світової війни, але йому не відмовиш у внутрішній силі переконувати людей воювати. Звісно, він харизматичніший за Діка Чейні, але нас цікавить інше. Режисер Шеффнер вміло та цікаво розкриває Паттона як особистість, не позбуваючись аргументів «за» генерала. Тому глядач може скласти пазл і зробити висновки сам. «Влада» теж пропонує зробити вибір глядачу без втручання режисера.

Картковий будинок

шоураннер Бо Віллімон

Думаєте, що серіал Віллімона потрапив сюди через ламання четвертої стіни? Ще б пак, але Френк Андервуд вміє пояснювати складні речі простою мовою не менш чарівно, аніж злий геній Дік Чейні. Обидва мають віру у правосуддя, хоча в обох воно має спотворений вигляд. На відміну від режисерського проекту МакКея «Картковому будинку» довелося несолодко завершити сюжетні лінії. Втім, обидва доволі тривіально пояснюють глядачу, яку наживку треба вибрати щоб зловити велику рибу.

Майстер

реж. Пол Томас Андерсон
Сюжетна лінія між Діком Чейні та його дружиною нагадує одне велике кіно про культову особистість та хто за нею стоїть. А за великою особистістю завжди стоїть не менш одіозна дружина. Так склалося, що в обох фільмах цю дружину грає Емі Адамс. Мусимо зізнатися, що грає по-різному, але однаково прекрасно. Вона – вмілий оратор і не менш майстерний маніпулятор. Шкода лише, що у фільмі МакКея їй бракне екранного часу.

ЯК ЦЕ ДИВИТИСЬ…

на Берлінале

9:30 ранку. Палац Берлінале. Внизу зал повністю зайнятий, але залишилися місця на третьому поверсі. У коридорах час від часу згадують, що в мережі «пірати» вже завантажили обрізану версію для голосування на «Оскар». Втім, це не зупиняє пресу подивитися кіно на великому екрані легально. Тим паче у Берлін вже приїхали МакКей та Бейл, які даватимуть конференцію після перегляду. Там прозвучить більшість питань про вагу Крістіана Бейла, але це вже не так важливо, коли актора номінували на «Оскар». Вершини досягнуті. Лунає рідкісний сміх на жартах у фільмі, але аудиторія явно отримала задоволення від «Влади» більше, ніж американські критики. І це помітний прогрес, який можна пояснити відпочинком від екзистенційної конкурсної програми. Можливо, у Берліні засумували за політичним американським кіно, яке регулярно привозив сюди Джордж Клуні. Точно сказати не вдасться, але якщо МакКею можна пофантазувати на тему політиків, то чому нам ні?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: