«Не хвилюйся, серденько» вийшов у світовий прокат із тонною чорного піару, який, очікувано, вже заглушив висвітлення самого фільму. Актриса та режисерка Олівія Вайлд зазіхала на амбітний проєкт, набрала у свою команду суперзірок та заявляла феміністичну оптику у своєму фільмі. А втім, це не спрацювало.
На головну чоловічу роль спочатку був призначений Шая ЛаБаф, відомий своєю біполярною поведінкою. Майже одразу він був звільнений чи то через графік, чи то через жахливу поведінку на майданчику. Олівія швидко знайшла йому заміну у вигляді свого нового хлопця Гаррі Стайлза.
Що довше йшли зйомки, то більше ширилися плітки зокрема про особисту неприязнь виконавиці головної героїні Флоренс П’ю до Олівії, яку фанат(к)и помітили в мовчанні актриси в соцмережах щодо проєкту. Колапсом конфлікту стало звернення Шайї до преси, де він стверджує, що пішов сам і ніхто його не звільняв. На додачу він надсилає відео, де під час процесу «звільнення» режисерка намагається залишити його у фільмі. І це попри її утопічний стейтмент про суто феміністський проєкт. Також вона зневажливо називає свою головну актрису Miss Flo. Що про це думає сама Флоренс П’ю – неясно: вона до кінця поводилася вкрай стримано та не давала коментарів.
Злите відео принесло хвилю обурення діями Олівії: її називали фейковою феміністкою та спекулянткою. Але й на цьому претензії до режисерки не закінчилися: з’явилися чутки, що платня Гаррі за фільм втричі більша, ніж у Флоренс, що суперечить прагненню до гендерної рівності в Голлівуді.
Скандал став настільки гучним, що напередодні світової прем’єри було оголошено, що Флоренс майже не даватиме інтерв’ю у Венеції. За день до показу стало відомо, що на Венеційську пресконференцію вона теж не приїде, а лише відвідає червону доріжку. Дошукатися причин нескладно. Своєрідним натяком стало те, що в день прем’єри б’юті-команда Флоренс була вдягнена у футболки з написом Miss Flo.
Під час перегляду стався ще один конфлікт. Розлетілося на меми відео, де Стайлз начебто плює на Кріса Пайна, поки решта знімальної групи плескає з натягнутими посмішками та, здається, вже ховає будь-які надії на позитивні відгуки.
А що, власне, може запропонувати сам фільм, крім гамору навколо нього?
Олівія Вайлд обрала одну з найбанальніших тем у кінематографі: домогосподарки у полоні «американської мрії». Тривожні американські містечка 50-х вже стали ідеальною умовністю для критики патріархату. Перед глядачем – антиутопія із замахом на орвеллівські мотиви в обгортці з неоригінальних метафор.
Усі жителі міста Вікторія – молоді, красиві та дуже заможні пари, що живуть у розкішних будинках і ведуть ідеальне життя. Вранці дружини в піжамах проводжають своїх чоловіків на роботу, після чого живуть своїми домогосподарськими життями. Їхній розпорядок складається з прибирання, шопінгу та уроків з балету. Вечорами вони одягають сукні та очікують чоловіків біля дверей зі склянками віскі. Чоловіки ж щоранку хореографічним рядом виїжджають на блискучих машинах у пустелю. І там працюють на надсекретному об’єкті, про який не можна знати нікому, навіть глядачеві. Співробітникам суворо заборонено обговорювати свою діяльність у місті, що періодично здригається від мініземлетрусів, які жінки вдало навчилися ігнорувати, попиваючи десятий за день коктейль у салоні краси.
Еліс (Флоренс П’ю), здається, найщасливіша домогосподарка в окрузі, бо її чоловік Джек (Гаррі Стайлз) перебуває на шляху кар’єрного зростання. Еліс і Джек також найсолодша пара міста, що надмірно підтверджується численними поцілунками, знятими великим планом, та тривалими сценами сексу.
Глава компанії Френк (Кріс Пайн) та його дружина Шеллі (Джемма Чан) – головні у Вікторії. Вони є чимось на кшталт великого брата в цьому всесвіті – бачать усіх та промивають мозок пропагандою через радіо.
У цьому світі живе ще Маргарет (Кікі Лейн). Вона начебто має психічні розлади, й завдяки їй відкриється правда. Місцеві кажуть, що Маргарет вирушила в пустелю, щоб побачити секретний об’єкт, де працюють чоловіки.
Еліс також жінка допитлива, і вона пробує повторити шлях Маргарет до місця, куди не повинна наближатися жодна жінка. Після повернення до пластикової «Платонівської Печери» вона хоче розповісти всім про побачене. Однак із нею починає відбуватися те саме, що і з попередницею. А улюблений Джек, який точно мав їй повірити, раптом починає уникати Еліс.
З моменту умовного виходу з «Платонівської Печери» фільм перетворюється на жахливу галюцинацію. І щоб довести глядачеві, що в голові Еліс відбувається справжня катастрофа, Олівія пускає в хід всілякі метафори та візуальні ефекти.
Якщо читач(ка) диви(ла)ся «Степфордських дружин», то вже має помітити схожі структури, а якщо ви ще й фанатієте від «Шоу Трумана», то сюжет Вайлд може навіть роздратувати. З Еліс поводяться як із Кетрін Росс у «Степфордських дружинах», а від Джима Керрі в «Шоу Трумана» сюди притягнули усвідомлення життя у задзеркаллі. Тому мешканцям/мешканкам міста потрібно змусити її замовкнути і зупинитися.
Якщо ви бачили трейлери, то, ймовірно, уявляєте більшу частину сюжету зі всіма поворотами. Раніше Олівія Вайлд заявляла, що її новий фільм натхненний стрічками «Початок», «Матриця» та вже згаданим «Шоу Трумана»., Але їй навіть не потрібно було вказувати це – це лежить на поверхні.
Однак і тут плагіат не закінчується. Вперше Олівія зачарувалася Флоренс П’ю, подивившись «Сонцестояння». Їй, мабуть, настільки сподобалася та роль, що коли один із персонажів «Не хвилюйся, серденько» стрибає з даху, героїня Флоренс копіює власну гру з фільму Арі Астера. Вона округлює очі, обертається й закриває рот від жаху.
До речі, Флоренс П’ю здається єдиною адекватною персонажкою не тільки в побудованому світі, а й на майданчику. Якщо і є за що похвалити цей фільм, окрім роботи художника-постановника, то це за акторську роботу Флоренс, яка виклалася на максимум. Перед нею стояло справді важке завдання: витримати нелогічності сценарію та затьмарити очевидні прогалини у виконавському вмінні Гаррі Стайлза. Сам Гаррі на пресконференції сказав, що йому подобається відчуття, коли він грає так: сам не розуміє, що він робить. Що ж, це помітно.
Фільм ставить багато питань та майже не дає відповідей. Чому робота Victory така таємна і чому нікому не дозволяється залишати місто? Що трапилося з Френком, якого, здається, обожнюють усі чоловіки? Як вони всі потрапили до цього міста? Та й взагалі чим саме закінчився фільм? Настає запаморочливе очікування, в нагороду за яке ми отримаємо затаскані алегорії та скримери.
Так, саме скримери замість сценарію беруть на себе обов’язок дисбалансувати і передавати стан Еліс. Аудіоефектів у фільмі стає настільки багато, що раптово вони теж стають передбачуваними й починають дратувати.
Попри загадковий, яскравий початок «Не хвилюйся, серденько», сюжет розвивається прозоро та надзвичайно дидактично. Центральна метафора фільму очевидно заслабка для відбору на Венеційський фестиваль та високих очікувань від гучного піару.
У будь-якому разі, завдяки скандальному бекграунду, стилістичним амбіціям, візуальним ефектам мрії та присутності Гаррі Стайлза в головній ролі, у стрічки не виникло проблем із пошуком своєї аудиторії. На момент виходу рецензії фільм зібрав 78 мільйонів доларів.
А втім, попри все сказане, є одна причина, заради якої варто дивитися цю стрічку. Це Флоренс П’ю, яка точно загартувалась у цьому токсичному середовищі та, маю сподівання, зможе очікувати на серйозніші та глибші проєкти.
погоджуюсь з вашою думкою. я не змогла додивитись до кінця фільм через стійке відчуття, що все це вже я бачила і не один раз) яка б флоренс не була красуня і талановита акторка , але і вона не змогла втримати мою увагу до титрів. багато шуму з нічого, ось як можна охарактеризувати це кіно )