Еротичний трилер – це, якщо завгодно, очищений від недомовок нуар, тим більш, найзнаменитіші зразки цього жанру, будь це «Основний інстинкт» Пола Верховена, «Жар тіла» Лоуренса Каздана або «Листоноша завжди дзвонить двічі» Боба Рейфелсона підкреслено спиралися на контекст класичних нуарів. Власне, точкою тимчасового відліку для появи чуттєвих і еротично напружених картин стали шістдесяті: в США був остаточно скасований горезвісний «кодекс Гейза», а Західна Європа, позбавляючись від повоєнних травм, вступала в епоху сексуальної революції. І світовий кінематограф відповів на тогочасний порядок денний великою кількістю фільмів, які репрезентують секс і насильство з максимальною відвертістю, іноді виключно заради комерційного ефекту. Втім, і момент нової самоідентифікації був присутній безсумнівно.
На ті часи нуар втратив свою актуальність, проте властиві йому теми і проблематика знайшли вихід у стрічках, в яких ті чи інші режисери дозволяли собі значно більше, ніж їхні попередники. Фільмами-провісниками еротичних трилерів в США стають стрічки «сексплотейшн», що переважно обіграють сюжети про насильство і помсту, від таких постановників, як Расс Мейер, Редлі Метцгер, Джек Гілл, Берт Кеннеді. Кілька картин Клінта Іствуда цілком вписуються в контекст еротичних трилерів: це і «Заграй мені туманно», і «Обдурений», і «Брудний Гаррі». В Європі де-факто еротичними трилерами можна було назвати багато зразків джалло, особливо ті, що були зняті Маріо Бава, Альдо Ладо, Даріо Ардженто, Лучіо Фульчі, Серджіо Мартіно.
Однак, повністю жанр заявив про себе з виходом в 1987 році мегауспішної стрічки Едріана Лайна «Фатальний потяг», що стала причиною величезної дискусії в американському суспільстві з приводу адюльтерів і їхніх наслідків. Картина Лайна дала поштовх жанру, більш чітко сформувавши його фундамент, з певним ухилом у бік суто побутових історій сексуальної одержимості. І більшість еротичних трилерів того часу, що особливо йшли одразу на відео, від нуара мали хіба що непередбачуваність сюжету, тоді як в основному існували в межах сімейно-побутових конфліктів. Хоча, звичайно ж, нуарна складова нікуди не поділася, досить згадати такі стрічки, як «Море любові» Гарольда Беккера або «Одягнений для вбивства» Браяна де Пальми.
Елементи еротичного трилеру
Зваблива та небезпечна головна героїня
Еротичний трилер своїм народженням зобов’язаний саме нуару, багатьма його рисами. Майже завжди головна героїня таких трилерів – «фатальна жінка», яка користується своїм тілом як зброєю.
Приклади: Кетрін Треммел («Основний інстинкт»), Метті Вокер («Жар тіла»).
Герой
або звичайний чоловік, що потрапляє у тенета фатальної пристрасті (Ден Ґаллахер, «Фатальний потяг»; Міхал, «Шаманка»); або слідчий чи приватний детектив (Нік Каррен, «Основний інстинкт»; Грейді, «Злочини на ґрунті пристрасті»).
Сюжет
або з занадто закрученою інтригою («Колір ночі», «Основний інстинкт»), або занадто простий («Викриття», «В пошуках містера Гудбара»).
Виразні сексуальні сцени
Іноді вони допомагають більше дізнатись про характер героїв тієї чи іншої стрічки, ніж, наприклад, діалоги.
Приклади: «Нетерпіння почуттів», «Основний інстинкт», «Тріска».
Психоаналітичний підтекст
Приклади: «Нетерпіння почуттів», «Колір ночі», «Остаточний аналіз».
Глядач як вуаєр
Майже всі еротичні трилери дають можливість глядачу «підглядати» за інтимними подробицями чужого життя. Таким чином, сам глядач теж повинен бути більш відвертішим, дотримуватись правил гри, де є брак персонального простору.
Приклади: «Тріска», «Незнайомець у озера», «Лукавий коханець».
10 найкращих еротичних трилерів
1973, Glissements progressifs du plaisir
Поступові зміни задоволення
режисер: Ален Роб-Гріє
Один з авторів течії «новий роман», французький письменник, сценарист і режисер Ален Роб-Гріє в своїй картині 1973 року «Поступові зміни задоволення» стирає грань між сном і реальністю, рутинною сексуальністю і збоченою природою сексуальних відносин. Знятий на межі фільму жахів, еротичного трилера і сюрреалістичної драми, стрічка Роб-Гріє не прагне до виразної оповідної структури. Гріє навмисно руйнує наратив, приділяючи особливу увагу візуальній складовій своєї картини.
За навмисною експлуатацією тих чи інших образів або візуальних рішень, причаїлося авторське завдання занурити глядача в той самий змінений стан свідомості, за яким слідує справжнє, солодке, але в той же час болісне задоволення. Без цієї картини неможливо уявити собі, припустимо, іронічний фешн-трилер «Неоновий демон» Рефна, адже одна з ідейних основ обох стрічок – звірячий оскал невинності, яка може бути інструментом впливу жінки.
1980, Bad Timing
Нетерпіння почуттів
режисер: Ніколас Роуг
Історія патологічної, хворобливої пристрасті від режисера Ніколаса Роуга свого часу не зуміла дістатися широкого прокату через надмірну відвертість. Втім, Роуг на момент створення цієї картини відомий своїми роботами «А тепер не дивись» і «Людина, яка впала на Землю», в «Нетерпінні почуттів» дозволив собі той рівень авторської безкомпромісності, на яку був здатний, і ця стрічка, поряд з «Виводком» Кроненберга і «Одержимою» Жулавського, є містком до «Антихриста» Трієра. Разом ці фільми ідейно близькі одне одному, бо міркують про руйнівні впливи пристрасті, яка заводить у глухий кут конфлікт чоловічого та жіночого.
Психосексуальний фільм Роуга достовірно показує, як стосунки між чоловіком і жінкою повільно, але вірно перетворюються на пекло через абсолютну неможливість чути і слухати, відчувати не тільки тілом свого партнера. Але саме ця атрофія почуттів на душевному макрорівні, призводить до нетерпіння почуттів сексуальних, до нестерпного голоду, який призводить врешті-решт до пожирання колись пристрасних коханців один одного (багато пізніше про те ж зніме у Франції свій фільм «Що не день, то неприємності» режисерка Клер Дені).
1984, Crimes of Passion
Злочини на ґрунті пристрасті
режисер: Кен Рассел
Англієць Кен Рассел протягом своєї кар’єри у великому кіно знімав стрічки провокаційні, використовуючи виразну мову сексуальності перш за все як базовий інструмент для зламу консервативного світогляду своїх співвітчизників. Однак Рассел 80-х замість вишуканої провокації став віддавати перевагу кітчу, апофеозом якого і став еротичний трилер «Злочини на ґрунті пристрасті», також відомий як «Блакитна китаянка».
«Блакитна китаянка» – прізвисько елітної повії Джоани, яка веде подвійне життя. Коли в неї закохується приватний детектив Грейді, події виходять з-під контролю. Яскравий фільм, що апелює до сюжетів нуару та ілюструє ідеї про подвійну сутність людини і його автентичність у мінливому світі, є втіленням справжнього постмодерністського гіпертексту. Зовсім не випадково Расселом обрані на головні ролі Кетлін Тернер, яка зіграла в культовому «Жарі тіла», і Ентоні Перкінс, який в цій стрічці остаточно скидає з себе зміїну шкіру Нормана Бейтса.
1986, Matador
Матадор
режисер: Педро Альмодовар
Корида є найідеальнішою ілюстрацією битви статей в світі, де нерівноправні відносини є частиною загальної соціальної матриці. Педро Альмодовар в своєму еротичному трилері «Матадор» на фізіологічному і екзистенційному рівні занурює глядача в природу темної, заворожуюче жорстокої чуттєвості, римуючи секс і смерть як щось, що не можна відокремити один від одного.
Горезвісний закон бажання (за назвою іншої стрічки режисера) штовхає головних героїв стрічки, тореадора Дієго і адвокатесу Марію, на злочини, із закономірно трагічним фіналом. Власне, і іншого розвитку подій не припускається, оскільки корида любові рано чи пізно має завершитися смертю одного з її учасників. Крізь весь фільм червоною ниткою проходить протистояння консервативних і ліберальних політичних поглядів, адже секс і тілесність в країнах, які пройшли через досвід диктатури, не може бути справою виключно особистою і інтимною.
1987, Fatal Attraction
Фатальний потяг
режисер: Едріан Лайн
Знайомий сюжет: чоловік зрадив дружині. Тільки далі цей історія має більш зловісний характер, так як коханка на одну ніч, не бажала миритися зі своїм становищем, і стала боротися за чоловіка, який спочатку не прагнув до нових відносин. Для нього це був просто секс.
«Фатальний потяг» не відрізняється особливою вишуканістю кіномови, так як Едріан Лайн максимально наближає свій фільм до реальності, ставлячи на чільне місце етику і місцями прямолінійну мораль про небезпеку подружніх зрад. Побутова історія, яка могла статися де завгодно, піднімає питання чесності стосунків у благополучних шлюбах і ті суто споживчі позиції, які часто займають чоловіки, зраджуючи своїм дружинам. Жертвами в цій стрічці представлені до фіналу практично всі троє учасників невдалого любовного трикутника: Ден, Алекс і Еллен. До того ж, в картині має місце нетипова для кіно тих часів ситуація, коли не чоловік бореться за жінку і порятунок свого шлюбу, а жінці стрімголов доводиться брати всю відповідальність.
1988, Blue Velvet
Синій оксамит
режисер: Девід Лінч
«Секс – дивовижне явище. Це наче джаз: ви можете слухати одну попсову пісеньку скільки завгодно раз, але з незліченною кількістю варіацій. Секс має бути таким самим. Одна мелодія, але безліч аранжувань», – заявив якось Девід Лінч, і ця фраза дивним чином перегукується з однією з найкращих його картин, «Синім оксамитом». Чітко використовуючи кліше класичних нуарів, цей фільм часом чуттєвість доводить до абсурду, а потім – і зовсім до кошмару.
Строго кажучи, «Синій оксамит» – це кіно, в якому Лінч чималою мірою говорить і про самого себе, і про свої взаємини з жінками. Влучно висловилася про стрічку Ізабелла Росселіні: «У фільмах Девіда більшою мірою транслюється чуттєвий досвід, ніж розповідається історія. Це не дослідження характерів з антропологічної або психологічної точки зору».
1992, Basic Instinct
Основний інстинкт
режисер: Пол Верговен
Фільм, що став піком в жанрі еротичного трилера, густо замішаний на постмодерністських прийомах кіномови. Якщо сценарист картини Джо Естерхазі в «Основному інстинкті» створив зворотний гендерний варіант свого ж «Зазубреного леза», то режисер Пол Верговен в цій стрічці не тільки процитував неодноразово «Запаморочення» Хічкока, але і самого себе часів «Четвертого чоловіка». Стильний, не позбавлений зловісного гумору, трилер Верховена з одного боку породив масу обурення в середовищі ЛГБТ, з іншого боку – став одним з найбільш профеміністських фільмів Голівуду 90-х, адже Кетрін Треммел – це за замовчуванням героїня, яка всіма способами долає суто маскулінні правила гри, вважаючи за краще створювати власні і свою філософію стосунків між статями.
Для Пола Верговена важливо було зафіксувати цю нову модель взаємин, і, при всій очевидності зв’язку з нуаром, в «Основному інстинкті» всі чоловічі персонажі вторинні. Вони лише частина того, більшого тексту, який пише в стрічці фатальна Кетрін, оточена з усіх боків небезпечними і привабливими жінками. Недомовки фіналу стрічки досі здатна розбурхувати глядача, але для Верговена і Естерхаза важливо, не хто і як убив, але сам факт потурання своїм основним інстинктам.
1996
Автокатастрофа
режисер: Девід Кроненберг
Найбільш спірний фільм в кар’єрі Девіда Кроненберга використовує секс як фундаментальний елемент постіндустріального суспільства, в якому звичні моральні цінності втрачають своє початкове значення. Пошук нових форм сексуального задоволення призводить героїв цієї екранізації однойменного роману Джеймса Балларда по ту сторону норми, якою слизькою загалом вона б не була. У цій провокативній стрічці секс густо замішаний на крові та смерті, але герої «Автокатастрофи» грань між звичним і девіантним переступили без жалю, оскільки ними опанувала апатія, що плавно переходить в астенічний синдром.
Внутрішня гармонія в цій стрічці укладена в поступальному процесі саморуйнування. «Я розумів, що надмірно захоплююся технікою і всім, що з нею пов’язано, та знаходжу в цьому задоволення – ймовірно, таким чином я закривався від відомих болісних обставин свого життя, які, може, і не можна було подолати – може, мені судилося переносити жорстокі страждання і біль, проте насолоду я відчував справжнє і куштував її жадібно». Здається, що це цитата з Балларда, але ні. Ця фраза з книги Кроненберга «Вжито», яка дуже точно формулює суть еротрилера «Автокатастрофа».
1998, Wild Things
Дикість
режисер: Джон МакНотон
«Дикість» режисера Джона МакНотон – відмінний приклад «південної готики» в американському кінематографі. Втім, примітний цей фільм ще і тим, що він на повну експлуатує образ підступної юної спокусниці, максимально піднімаючи градус сексуальності в кадрі. Власне, «Дикість», що згодом породила цілу кінофраншизу, як і більш ранній «Отруйний плющ» Кетт Ши і «Захоплення» Алана Шапіро, не без ухильного моралізаторства, говорить про ті самі горезвісні небезпечні зв’язки, за які зазвичай доведеться дорого платити усім учасникам.
Задушливий і сюжетно балансуючий, на межі тотального несмаку, фільм МакНотона все ж став одним з найбільш культових зразків американського еротичного трилера 90-х, незважаючи на скромний успіх в прокаті. Втім, саме через свою експлуатаційну сутність стрічка не перестає бути цікавою, оголюючи у всій красі дикість людської поведінки.
2003, Swimming Pool
Басейн
режисер: Франсуа Озон
«Басейн» Франсуа Озона – з тих психосексуальних фільмів нульових, які розмірковують про жінку в умовах глобалізованого світу. Відкрита своєї сексуальності Жюлі протиставлена закритій, готової лише в своїх книгах на тотальну чесність Сарі Мортон. У цьому своєму вузловому конфлікті між жінками, що кардинально різняться ідентифікацією в соціумі і в діалозі з самими собою, фільм Озона перегукується з еротичним трилером Джейн Кемпіон «У розрізі» з Мег Раян і стрічкою «Одержимість» режисерки Енн Тернер з Емілі Блант.
Безумовно, «Басейн» – кіно ще й про те, як фантоми можуть поступово опановувати людину, особливо якщо вона не в змозі їм протистояти. Приваблива сутність будь-якої фантазії якраз полягає в тому, що, поки вона не реалізована, лишається яскравою і живильною для свідомості. Але варто фантазії втрутитися в реальність і скасувати звичну в’язку течію буднів, як саме це виявиться надзвичайно болючим для людини. «А чи була дівчина?» – так і хочеться запитати в кінці цієї неквапливої, еротично напруженої картини.
