Після семирічної перерви у прокат вийшла нова стрічка Хармоні Коріна «Пустопляс» з Меттью МакКонахі та Снуп Догом у головних ролях. Починаючи з легендарних «Діток», Хармоні Корін постійно революційно видозмінював мистецтво кіно. Напередодні прем’єри нової стрічки Хармоні Корін та французький критик Еммануель Бурдо (колишній головний редактор Cahiers du cinéma – ред.) зустрілися поговорити про творчість, її виклики та винагороди, про новий фільм та революційні плани на майбутнє.
Хармоні Корін
Кіно – це перше у що я закохався. Звісно, спочатку я став відомий як режисер, але насправді я ніколи не думав про себе так односторонньо. Я пишу книги, вірші, картини, фотографую. Для мене ніколи не було важливим вдосконалюватися в одному напрямку. Мистецтвом для більше про самовираження. Всі мої твори перетинаються між собою, вони об’єднані загальною естетикою. Все це йде з одного місця і говорить однією мовою.
Еммануель Бурдо
Коли ти почав писати?
Хармоні Корін
У шістнадцять я вже мав чітке розуміння того чим хочу займатися – я хотів створювати кіно. Пам’ятаю як тоді побачив стрічку Джона Кассаветіса та перший фільм Спайка Лі «Їй це конче потрібно» (1986).
У старшій школі я брав уроки креативного письма. До цього ні вчителі, ні хто-небудь інший не казали мені, що я маю здібності до чогось. Як домашнє завдання для уроку я написав оповідання. Тоді дочекався дня, коли мали оголосити оцінки. Пам’ятаю, я сидів у кінці класу з опущеною головою – чекав вироку, і вчителька назвала моє ім’я. Я ще тоді подумав, що у мене якісь проблеми. Вона підійшла до мене та сказала, що мій твір найкращий. Звісно, я був шокований цим. У кінці уроку вона змусила мене прочитати цей твір перед усім класом, а після заняття запитала чим я хочу займатися. Я сказав, що хочу знімати кіно. Вона запитала чи хотів би я зняти короткометражку на основі цього оповідання якби вона дістала гроші зі шкільного фонду. Я випалив: «Звісно». Вона дістала ці гроші. Тато дав мені 16-міліметрову Болекс-камеру. Я зробив з оповідання сценарій та зняв його з друзями в Нью-Йорку. Ця короткометражка була калькою з улюбленого Кассаветіса.
В студії проявлення DuArt, я зустрів хлопця, котрий поцікавився що саме я проявляю. Виглядав я тоді дуже малим. Сказав йому, що це мій фільм, що я зняв його. Він був здивований, запитав чи хочу я побачити матеріал на екрані. Я сказав, що так, сів один у проекційній та подивився все що проявив. Тоді я побачив, що все це моє, що все це справжнє. Після цього я більше ніколи не боявся знімати. Я демістифікував цей процес.
Опис персонажів для стрічки «Дітки», 1995
Еммануель Бурдо
Як звідти ти дістався написання сценарію, який згодом перетворився на перший фільм Ларрі Кларка, «Дітки» (1995)?
Хармоні Корін
У період «Діток» я вже навчався в коледжі та жив разом із бабусею у Квінсі. Між уроками тоді я цілий день тусив разом зі скейтерами на Вашингтон Сквер. Одного дня Ларі Кларк підійшов та став фотографувати мене. Він запитав чим я займаюся. Я сказав, що знімаю кіно. То був період VHS і тоді я постійно мав у рюкзаку декілька копій своїх фільмів. На касетах були наклеєні стікери з номером моєї бабусі. Коли бачив когось відомого, я одразу давав касету з фільмом, казав, щоб глянули і просто йшов геть. Так от, мабуть, я дав Ларі одну з тих касет, точно не пам’ятаю, і він зателефонував мені наступного ж дня.
Я пішов до нього додому, там вперше побачив його світлини, вони були дивовижними. Я тоді майже нічого не знав про сучасне мистецтво, його роботи просто винесли мені мізки. Вони були наче справжнє кіно. «Тулса» (1971) та «Підліткова хіть» (1983) і зараз залишаються одними з найкращих фотокниг. Ми говорили з ним багато про кіно тоді. Він запитав мене чи я коли-небудь щось писав, а я якраз у першому семестрі написав сценарій. Сюжет розповідав про хлопчика, що святкував тринадцятиліття. Його батько – водій таксі, привів малого до повії та проговорив з ним перший секс. Я дав сценарій Ларі, він його прочитав та йому сподобалося. Через кілька днів він попросив мене написати сценарій для проекту «Дітки». Ідея його була достатньо сирою та йому було цікаво чи зміг би я перетворити її у сценарій.
У той період я був закоханий у фільми про підлітків, такі як «Через край» (Джонатан Каплан, 1979 р.), «Вигнанці» (Френсіс Форд Коппола, 1983 р.), «Гідні співчуття» (Луї Бунюель, 1950 р.), та особливо у «Пішоте: закон найслабших» Ектора Бабенко. В основі цих фільмів були реальні підліткові переживання, але автори просунули сюжети в гіперреальність, зробили історії гіперпоетичними. І я, і Ларі вподобали ідею того, що у нашому фільмі повинні зніматися реальні люди, а не актори. До цього я ніколи не писав сценаріїв професійно, тому не знав скільки часу піде на його створення. Просто сказав тоді Ларі, що напишу його за тиждень. Так і зробив. Сів у бабусиному підвалі з друкарською машинкою та почав дуже швидко писати. Я не мав ніякого сценарного плану. Тільки тримав у голові відчуття стрічки, та знав дітей, які зіграють там, вони були моїми друзями. Я розумів їх сленг, ритм та риму мови і просто записав все. «Дітки» був справжнім потоком свідомості. Я відпустив себе. Навіть і не знав, як історія повинна була закінчитися. Чесно, не вірив, що сценарій коли-небудь стане стрічкою.
Але Ларрі був дійсно зацікавлений у фільмі. Через кілька тижнів я прилетів до Лос-Анджелесу де почав зустрічатися з продюсерами та фінансистами. Мені було всього дев’ятнадцять років. Лише рік тому я був у середній школі, а вже розмовляв з усіма цими людьми про фільми, які хотів знімати, та нові сценарії. Все це було надзвичайно цікаво. Коли ріс, дорослі мені завжди говорили що я повинен робити, а що ні. З «Дітками» ж я вперше робив те, що я дійсно хотів. Тоді я подумав, що, мабуть, все таки є шанс, що я буду знімати своє кіно.
Еммануель Бурдо
Яка була твоя перша реакція коли ти побачив «Діток» на екрані?
Хармоні Корін
Це було фантастично. Ще ніколи не відчував нічого подібного. Тим паче, всі актори у фільмі були моїми друзями, а моя тогочасна дівчина Хлоя Севіньї знімалася в головній ролі. Сам факт, що фільм існував, що це ми всі його створили, був дивним, просто чарівним моментом у нашому житті. Однак це був жорсткий фільм.
Мова ніколи не йде про те, щоб фільм був ідеально змістовним, важливо, щоб фільм був ідеально беззмістовним
Еммануель Бурдо
«Гуммо» (1997) – таємничий фільм у багатьох відношеннях. Доволі не просто знайти у ньому сенс, чи не так?
Хармоні Корін
Не думаю, що кожен фільм має говорити щось особливе. Якщо стрічка говорить якусь чітку думку – це чудово. Я ж намагаюся творити так, щоб глядач відчував мій фільм. Я завжди стараюся вихопити різні почуття: занепокоєння, трансцендентність, здивування, роздратування… Хочу, щоб усі ці відчуття змінювалися у фільмі так швидко, що їх було важко розпізнати. Для мене важливе це нерозуміння. Інколи мені вдається досягти такого ефекту, інколи ні. Для мене мова ніколи не йшла про те, щоб фільм був ідеально змістовним, важливо, щоб фільм був ідеально беззмістовним. Розумієш, це як повідривати сторінки у правильних місцях книги, щоб вона стала одним потоком.
Еммануель Бурдо
В одному з інтерв’ю ти казав, що тобі тяжко писати сценарії, і загалом дуже не просто робити кіно, як так? Ти здаєшся дуже природним, і взагалі тебе описують як вундеркінда.
Хармоні Корін
Мені ніколи не буває легко робити кіно. Водночас, коли я його пишу чи знімаю, то відчуваю, що займаюся саме тим, що потрібно. Взагалі думаю, що процес творення не повинен бути легким. Коли знімаю, мені завжди мало, постійно є бажання спробувати щось нове, зняти сцену якось по іншому. Загалом знімаю сцену доти, доки мені не скажуть зупинитися. І навіть тоді я намагаюся дозняти ще трошки. Правда в тому, що я ніколи не знаю, що буду мати на монтажному столі.
Еммануель Бурдо
Твій третій повнометражний фільм, «Містер Самотність» (2007), це роздум над темою самопереродження. Як у тебе з’явилася ідея комуни, де жили б імперсонатори?
Хармоні Корін
Я точно не знаю, звідки ця ідея взялася. В якомусь сенсі, це найдивніша стрічка у моєму доробку. «Містер Самотність» майже аномальний для мене фільм: він і найбільш традиційний, і водночас найбільш ексцентричний. Там є кілька найкращих сцен, які я коли-небудь знімав. Наприклад, сцена де монахині вистрибують на велосипедах з літака. Інша – сцена зі співаючими яйцями. Але попри всі ці красивості фільм також наповнений всякими вже «класичними» для мене дивацтвами. Це також і дивне кіно. Враження, наче вийшов з туману. Власне цей фільм і був схожим на туман.
Я виріс у комуні в маленькому містечку, тому деякі спогади відображені у цій стрічці. Взагалі, всі мої фільми мають автобіографічні елементи. Я роблю кіно тому, що розумію звідки приходять ідеї фільмів. Я просто хочу обдумати їх через сюжет, персонажів і камеру. Водночас ніколи не дію цілком свідомо. Спочатку я відчуваю ідею, а потім перетворюю її у дію.
Еммануель Бурдо
Ти пам’ятаєш, як почав створювати «Містера Самотність»?
Хармоні Корін
Я марив ідеєю черниць, що вистрибують з літака без парашутів. Мені подобалася думка, що у світі можуть бути люди, які так сильно вірять, що їм не потрібні жодні парашути для стрибка. Ці люди не самогубці, просто вони в стані такого тотального блаженства, що впевнені у своєму безпечному приземленні. Трохи пізніше у мене з’явилася ідея місця повного імперсонаторів, такої собі ізольованої комуни у якій вони могли б без проблем жити у подобах своїх кумирів. Я зрозумів, що це весела передумова для початку історії, ця історія має сильний візуальний потенціал, більше того – круто було б побачити всіх цих мертвих знаменитостей разом в одному місці. Це все дуже сильно заінтригувало мене. Мені дуже подобалося думати про маргіналів, котрі отримали можливість створити свою власну утопію.
Колаж розроблений для просування «Містера Самотності», 2007
Еммануель Бурдо
Чому ти вирішив переїхати з Нешвілла до Майамі?
Хармоні Корін
Мені завжди була цікава психогеографія Флориди. Флорида – частина Америки, але вона інакша. Тут є щось не відчутне, що дійсно важко проговорити. Флорида не виробляє ніякої продукції, вона просто природне продовження людських мрій та фантазій. Тут зіштовхуються, і екстремальне багатство, і крайня бідність, обидві крайнощі впливають одна на одну, і все це розмивається під рожевим небом.
Еммануель Бурдо
Чим Майамі та Нешвілл різняться?
Хармоні Корін
Нешвілл старий і він належить Півдню. Майамі більше нагадує Латинську Америку. В Маямі зовсім інші вібрації. Я люблю його певний антиінтелектуалізм. Мене стільки років провокували і я сам провокував, що в один момент я захотів потрапити у місце де б я міг просто емоційно відчувати плин життя. В Маямі я їжджу на велосипеді набережною, п’ю кубинську каву, палю сигари. Пальми, небо, човни, архітектура – все це для мене прекрасне там.
Еммануель Бурдо
Як би ти описав вібрацію Маямі?
Хармоні Корін
Вібрація Маямі – трансцендентна кримінальна мрія.
Еммануель Бурдо
Така як у «Відв’язних канікулах» (2013)?
Хармоні Корін
Так. Ця вібрація – такий особливий спосіб мислення. В Маямі всі у русі, у постійній боротьбі.
Еммануель Бурдо
Який саме образ підштовхнув тебе до створення «Відв’язних канікул»?
Хармоні Корін
Я мав образ дівчат у лижних масках та бікіні, котрі грабували б туристів на пляжі. Одразу приступив до написання. Написав сценарій дуже швидко – то був лише скелет з тридцятьма рядками діалогу. Я захотів зробити фільм, який був би наче технотрек. Хотів, щоб у центрі були семпли. Точно, як ді-джей використовує зациклену музику, я хотів використовувати зациклений відеоряд. Такий спосіб оповіді вибухнув би емоціями та став би більш плавним, майже відеогрою.
Тому я почав збирати матеріали пов’язані з весняними канікулами: фотографії басейних вечірок, коледж-порно, поляроїди підлітків, що блюють у коридорах дешевих мотелів. У цих зображеннях було багато цікавого, там був цілий світ сам у собі. В ньому одночасно поєднувалися простота та драматичний пафос. Весняні канікули – це такий собі обряд посвячення. Крім цього, тема ще і цікава своєю візуальністю: яскраві кольори, бікіні, тіні з пальм, трейлер-парки, курорти, пляжі, готелі, те як виглядають речі під неоновим світлом вночі, жорсткість і дивовижність блискавки, присутність води. Все це почало говорити до мене, як чудернацька поп-поема. З цього і склалася вся історія.
Еммануель Бурдо
Тебе задовольнила реакція на фільм?
Хармоні Корін
Так. Певною мірою я вважаю, що це найуспішніший мій фільм. Попередні мої стрічки мали істотний вплив на молодіжну культуру, але формувався цей вплив протягом довгого часу. «Відв’язні канікули» були крутими тим, що мали більш негайну реакцію.
Еммануель Бурдо
Ти також отримав і погані відгуки?
Хармоні Корін
Звичайно. Кожен мій фільм викликав ті, чи інші суперечки. Наприклад, у «Гуммо» я надіявся, що люди, котрим він не сподобався, хоча б побачать серце фільму та зрозуміють, що все-таки у ньому є щось цінне. Але після перегляду люди ставали озлобленими та переходили на особисті образи щодо до мене. Дехто думав, що «Гуммо» – чиста провокація, але він таким не був. Люди просто не могли дозволити фільму турбувати себе так сильно. Тому і переходили на особистість.
Життя таке швидке, що я просто хочу насолоджуватися ним, робити прекрасні речі, робити помилки, розважати себе та інших
«Yum Yum», Хармоні Корін. 2018, олія
Еммануель Бурдо
Пригнічувало тебе це чи ні?
Хармоні Корін
Фільми створюються для того, щоб провокувати. Я не політик, і ніколи не намагався отримати найбільшої кількості голосів. Я маю в собі щось дуже конкретне, хочу бачити це в реальності, і я маю не так багато часу, щоб це зробити. Життя таке швидке, що я просто хочу насолоджуватися ним, робити прекрасні речі, робити помилки, розважати себе та інших. Після того, як мої твори виходять у світ, реакції є такими, якими вони є.
Еммануель Бурдо
Здається ніби зараз ти знайшов гарний баланс між живописом та кіно.
Хармоні Корін
Я повільний у творенні кіно. Звісно, час від часу роблю короткометражки та якісь відеоінсталяції, але довгий метр творю раз у п’ять-шість років. Тому приємно робити у проміжках щось інше. Чесно кажучи, коли я не в майстерні довгий час, я відчуваю пустоту, починаю безпричинно хвилюватися. Процес творення задовольняє мене. Найгірше буває коли я не займаюся нічим.
Живопис чимось подібний до літератури – і те, і інше дуже пряме, відверте. Це не так, як у кіно, коли в один момент ти стаєш відповідальний за сотню людей. З живописом, коли до тебе приходить образ, ти береш і пишеш його. Наприклад, я можу запросто взяти і намалювати сцену де в Маямі вертоліт, що врізався в яхту, вибухнув та вбив тридцять людей. Мені не треба думати, як це втілити на знімальному майданчику, де знайти гроші та техніку. Ба більше, живопис навіть кращий тим, що ти не повинен нікому пояснювати свій задум. Він просто існує тому що ти хочеш, щоб він існував і все. Ти береш і втілюєш.
Еммануель Бурдо
Коли ти почав малювати?
Хармоні Корін
Я весь час малював, але завжди приватно. Коли був молодший навіть виставлявся, але ніколи не займався живописом на повну. Кіно було моїм публічним зайняттям, живопис більш особистим. Тільки з нещодавно я почав розкривати всім цю мою грань.
Еммануель Бурдо
Твій наступний проект називається «Пустопляс» (стрічка вийшла в український кінопрокат 4 квітня 2019 року – ред.). Він буде чимось схожий на «Відв’язні канікули»?
Хармоні Корін
«Пустопляс» буде розказаний тією ж кіномовою, але там йтиметься про зовсім інший світ. Там будуть інші обставини та сюжет. Стрічка буде у жанрі stoner movie. У дитинстві, у 70-х роках, я побачив мексиканський комедійний дует «Чіч та Чонг». Ці хлопці створювали фільми, типу «Обкурених» (1978). Серія цих фільмів розповідає про двох хлопців, що живуть у Лос Анджелесі та постійно курять велетенські косяки. Чіч і Чонг були великими! «Пустопляс» буде продовженням цієї традиції.
Еммануель Бурдо
Кажуть, що ти будеш адаптувати для екрану роман під назвою «Тампа».
Хармоні Корін
Так, для HBO. Автор книги Аліса Натінг. Їй зараз десь за тридцять, вона одружена на молодшому хлопцеві, живе десь за межами Клівленду. У мене вже є готовий сценарій.
«Тампа» вийшла десь три роки тому. У романі йдеться про вчительку з Тампи, яка займалася сексом зі своїми учнями, хлопцями дванадцяти-тринадцяти років. Книга написана від першої особи. Героїня розповідає про те, як вона обирає хлопчиків, як ними маніпулює, як закохує в себе. Історія доволі цікава – я раніше ніколи не бачив такої психосексуальної динаміки. Якби героєм був хлопцем, ми його ненавиділи б, але коли все це робить жінка стає дуже цікаво. Думаю, ця історія буде особливо цікава чоловікам, вона викликає особливе еротичне збудження. Коли я був школярем, я часто мріяв про секс з викладачками, навіть із найбільш огидними. Це був той час у житті, коли відчувати сексуальність все ще було не дуже комфортно. Я читав «Тампу», та асоціював себе не з героїнею, а з героєм хлопчиком, і не задумувався чи було щось у цих переживаннях погане. Але в один момент, історія стає дуже поганою. Дуже різко там все летить шкереберть, йде від приємного еротизму до повної відкритої соціопатії.
Коли читаєш книгу, розумієш, що це белетристика, але вона вона все ж має деякі гарно розроблені моменти. Звісно, «Тампа» немає такої прекрасної художньої мови, як «Лоліта». Синтаксис «Тампи» більш релевантний сьогоденню. Але у ній дуже сильно відчувається, що для авторки було важливим написати цей роман, щоб художніми засобами можна було спокійно вивчити темні місця свого розуму. Саме цим роман і цікавий.
Еммануель Бурдо
Ти вже маєш розуміння чим будеш займатися далі?
Хармоні Корін
Я відчуваю, що готовий до початку нового етапу роботи. Просто хочу продовжувати робити історії. Зараз відчуваю себе дитиною у багатьох сенсах цього слова, хоча і займаюся кіно достатньо давно. Дивно.
Оригінал інтерв’ю: © Gagosian
