У 1962 році Франсуа Трюффо, тоді вже іменитий режисер, володар «Золотої пальмової гілки», вирішив поговорити з Альфредом Гічкоком. До того Трюффо декілька разів писав про нього в славетному журналі «Кайю де сінема», але писати і розмовляти – то надто неподібні речі. Тож Франсуа відправляє Альфредові листа, в якому пропонує тижневе інтерв’ю. А Гічкок погоджується.
Результатом цих бесід стала книга, у якій детально розібрані та обговорені усі зняті на той момент фільми Гіча, його стиль роботи та сам кінематограф як матерія. Для дуже багатьох режисерів ця книга стала справжнім одкровенням, підручником, Біблією, «Капіталом» та Трипітакою. У ній було все – розкадровки, роз’яснення, кіно.
Залучити їх до фільму було не так вже й важко, чим і скористався Кент Джонс – до того зовсім не відомий нікому документаліст. Тож він зібрав клуб Анонімних поціновувачів Альфреда Гічкока, куди чомусь входять лише визнанні майстри: Вес Андерсон, Девід Фінчер, Пітер Богданович, Мартін Скорсезе, Олів’є Ассаяс, Кійосі Куросава, Річард Лінклейтер, Пол Шредер, Арно Деплешен та Джеймс Грей.
Власне, запрошені спікери-селебрітіс трохи відволікають від Гіча, як такі собі симпатичні вампіри. Скажімо, поява Веса Андерсона може змусити думати про те, де в його симетричних та яскраво-жовтих світах прописався майстер саспенсу. Спойлер: сам Вес вам теж не допоможе у цьому питанні.
Але нічого страшного, позаминулий абзац захистив вас від неочікуваних появ. А от усім іншим доведеться постійно дивуватися та констатувати: о, цей теж тут. І так не один раз. Такі глядачі дуже ризикують втратити хвилини дві інформації про Гічкока – схоже на кошмарний сон!
До речі, сам маестро теж розкаже про себе: він вдало ексгумований для цієї мети не стільки складними обрядами, скільки архівними записами та світлинами – ну і, звісно ж, кадрами та уривками з фільмів. Вся ця конструкція не дуже складна і ставить собі за мету показати метод Гічкока та препарувати загадковий саспенс його стрічок. Цілком вдало, але це треба бачити,самим – Гіч усе пояснює на пальцях.
Варто згадати самого Трюффо. У стрічці він присутній здебільшого на фото, але так вже склалося – фільм не про нього. І навіть не зовсім про його книгу, яка за традицією краща за екранізацію. Фільм – про Гічкока та кінематограф, але це треба не говорити, а бачити. І бажано – на великому екрані.
