Остання надія Швеції
Саме таким словосполученням Роя Андерссона називали колеги по цеху, коли він випустив свій перший фільм «Шведська історія кохання». Нині у режисера своя студія, кінотеатр та купа павільйонів, однак у семидесятих не все було так добре. Ймовірно, провал його другої стрічки «Гіліап» добряче зіпсував кар’єру режисера, до якої він врешті-решт повернувся, але для зйомок рекламних роликів. «Екзистенційна трилогія», про яку піде мова далі, народжувалася саме з рекламних блоків, які знімав Андерссон. Таких у його доробку понад трьохсот. Втім, лаври успіху дебютного фільму не давали режисеру покинути справу всього життя.
Андерссон повернувся у кіно зі стрічкою «Пісні з другого поверху», яка відкриває трійку його фільмів-роздумів над людським буттям. Відкриває вельми іронічно та гостро. Короткі скетчі критикують владу за її нахабство та лицемірство і разом із тим, ніяк не виправдовують народ, який власне цю владу і вибрав. Як справжній «лівий» режисер, Андерссон повертається до цієї теми у третій частині, згадуючи короля Карла XII, який помпезно заходить в бар на коні та вимагає поваги та уваги, якої насправді заслуговує лише завдяки майстерності верхової їзди (і не більше). Трилогія знайшла відгук не лише серед прихильників старих робіт Андерссона. Журі Венеційського кінофестивалю нагородило третю частину про голуба на гілці «Золотим левом». Можливо, вручення цієї нагороди у 2014 році вказує на те, що Європа остаточно готова прийняти своє поразку перед новими ідеями, аби рухатися далі до змін. Недарма в одному із скетчів фільму комівояжеру сниться страшний кошмар про геноцид, який настільки страшний, що вимовити словами його не сила. Та ось Рою Андерссону вистачає духу зафільмувати його на плівку та довго показувати глядачу, поки тому не стане незручно.
Сидiв голуб на гiлцi, мiркуючи про буття
En duva satt på en gren och funderade på tillvaron
режисер: Рой Андерссон
країна: Швеція
жанр: фантастична драма
Двоє комівояжерів подорожують з одного кутка міста в інший, аби продати нікому не потрібні товари: іграшкові вампірські ікла, мішечок зі сміхом та маски, які соромно одягати навіть на Гелловін. Якнайкраще весь світ фільму описує сам комівояжер, коли слухає по радіо пісню: «Дуже гарно і надзвичайно сумно». Сам Рой Андерссон жартома називає свою фільмографію «тривіалізмом» і в контексті «голуба…» це слово підходить, як ніщо інше. Кіносвіт Андерссона багатий стражденними персонажами, які мають власні амбіції, але мусять приховувати їх за масками, що схожі на той самий товар комівояжерів.
Звісно, «Сидiв голуб на гiлцi…» прийнято називати фестивальним кіно, однак Андерссона люблять і звичайні глядачі Швеції не менше за Інгмара Бергмана. Цьому є пояснення: він просто та доступно пояснює будь-які метафори та символи своїх фільмів. Наприклад, складна назва стрічки походить від картини нідерландського художника Пітера Брейгеля-старшого «Мисливці на снігу». Один з птахів на картині – це той самий голуб, завдяки якому режисер виражає свою точку зору на суспільство. Андерссон полюбляє заморочуватися зі складними декораціями, які монтують кілька місяців, та знімають за кілька діб. Втім, це цілком виправдано. Інтер’єр кожної кімнати та відкритого простору часом говорить про сцену більше, ніж мовчазні персонажі. Та сама сцена на пляжі з собакою та парою, що готова до любощів, вимагала трьох тонн піску та кількох днів приготувань. У таких декораціях важлива кожна деталь, адже Андерссон перевтілює трагедію персонажа в абсурдну комедію, а без статичної камери, довгих планів та голих стін дію персонажа можна трактувати інакше.
Та найбільше Андерссон іронізує над буденністю. Згадайте лише епізод з банкіром, який тримає руку з пістолетом і готовий розпрощатися із життям, але мусить відповісти на дзвінок і сповістити: «Радий, що у тебе все добре». В одному з інтерв’юрежисер сказав про задум фільму в межах трилогії так: «Глядачі дізнаються, що це третій фільм в трилогії і захочуть подивитися перші два». Тут Андерссон хитро посміхається. І ми сміємося разом з ним, адже трилогія не пов’язана сюжетом чи персонажами. Її пов’язує радше режисерська точка зору на життя з усім його буттям, гілками та голубами на них.
Асоціативний ряд
Такса
реж. Тод Солондз
Звісно, Солондз за своїми кіновисловлюваннями може здаватися мізантропом, але пошук смішного в трагедії вельми ріднить його з творчістю Андерссона. Можна додати його спосіб формулювати історії із коротких скетчів, які склеюються разом завдяки одному персонажу. Якщо в «Голубі…» – це комівояжери, то в «Таксі» – власне пес цієї породи. Тод Солондз працює з американським ландшафтом, тому його фільмам притаманні сучасні тенденції, а ось Андерссона, схоже, тенденції взагалі не хвилюють, тому і фільми його здаються універсальними.
Творчість Акі Каурісмякі
Ще один європейський співець людської скорботи із посмішкою на вустах розпочав кар’єру вже після Роя Андерссона. Утім, у Фінляндії проблеми цілком не гірші за шведські. Каурісмякі користується і схожим інструментарієм: статична камера, довгі плани та не надто емоційні персонажі. Виділити хоча б один фільм для порівняння з творчістю Андерссона було б злочином, тому навіть музика Акі Каурісмякі нагадує буття, про яке думає голуб.
Опівнічники
Едварда Гоппера
Рой Андерссон чітко окреслив джерела натхнення для фільму – картина Пітера Брейгеля-старшого та стрічка Вітторіо де Сіки «Викрадачі велосипедів». Та хочеться понавигадувати і собі неочевидних впливів на режисера. Наприклад, картина Едварда Гоппера дуже точно відтворює інтер’єри його фільму. За сюжетом відвідувачі закусочної знаходяться у пригніченому стані. І не дивно, адже художник малював її після нападу на Перл-Харбор, коли ціла нація перебувала у стані шоку та скорботи. Не зайвим буде нагадати, що «Опівнічники» – улюблений твір Девіда Лінча. «Голуб…», звісно ж, не настільки депресивний, але картину можна легко сплутати з кадром з фільму.
