Із виходом серії романів про Гаррі Поттера у світовій літературі (та й у кіно) трапився бум підліткових історій. Щоправда, доволі різної якості: хтось не витримує і зариває себе у могилу банальностей, а дехто неначе тримається того самого курсу, але зриває джекпот. На постері до фільму «Я вбиваю велетнів» красується напис «Від продюсерів «Гаррі Поттера», що насправді не робить стрічці жодної послуги – лише окреслює цільову аудиторії інді-драм. Зрозуміло, що ім’я датського режисера Андерса Вальтера мало кому знайоме, та і важкий комікс Джо Келлі навряд чи прочитало багато людей. Сьогоднішнього глядача взагалі дуже важко привабити, але режисер Вальтер бореться не з вітряками – і йому є за що зачепитися.
Дівчинка Барбара ходить до школи, носить милі іграшкові вуха кролика і показує себе повним аутсайдером в усьому. Мусимо зробити примітку: вона не стільки вимушений аутсайдер, скільки за власним бажанням. Їй нема коли товаришувати з однолітками, адже Барбара наодноразово повторює: «Must kill giants!». Вона намазує дерева якимось магічним варенням та запевняє свого шкільного психолога, що вже не раз рятувала місто від велетнів. В її уяві вибудувалася справжня міфологічна система з цих чудовиськ, однак…(сюрприз!) ніхто не вірить.Та вони мусять повірити, адже скоро прийде найбільший з велетнів – Титан, який стане предвісником смерті всіх навколо.
У «Там, де живуть страховська» Спайк Джонз заповів, що вигаданий світ має безліч проблем, і головна з них – те, що він нереальний. Книга Джо Келлі була свого роду листівкою для юних поколінь, які борються із жахами зовнішнього світу. Його комікс заходив з іншого боку, адже читачу не було достеменно відомо, справжніми є велетні, чи це лише проекція підсвідомості Барбари. Позаяк фільм Вальтера мав невеликий бюджет, появу велетнів взагалі звели до мінімуму. Насправді такий хід спрацював, але повірили у нього не всі. Девід Ерліх з Indiewire настільки обурився маніпуляцією своїх почуттів, що поговорив із режисером про свою ненависть до стрічки. І Андерсу Вальтеру вдалося розвіяти його сумніви з приводу банальності показаних кадрів.
Цей абзац варто пропустити читачам, які щиро вірять у те, що враження від фільму можна зіпсувати спойлерами. Перша половина фільму буде мучити глядача напівнатяками, адже цілком очевидно, що в родині Барбари відбувається щось страшне та жахливе. І вельми швидкий фінал відразу розкриває всі карти: мама дівчинки хвора на рак. Вальтер заходить занадто швидко у кульмінацію стрічки, тому досі медитативний наратив розвалюється, наче погано заклеєний черевик.
