У художніх творів, як і в людей, є щасливі та нещасні долі. Згідно з Геродотом, доля людини, поки людина живе та діє, не може вважатися щасливою. Доля художнього твору, поки твір чіпляє струни людських душ та висвітлює іноді болісні суспільні процеси, також не завжди безхмарна.
Майже століття, а якщо точніше – 93 роки, – Німеччина йшла до масштабної екранізації книги Ремарка «На Західному фронті без змін». Екранізація вийшла яскравою, виразною, досить вільною та… непотрібною. Навіть з усіма своїми BAFTA й «Оскарами».
Причина очевидна. Ситуація в Європі, охопленої Першою світовою війною, що показана у фільмі, й сьогоднішня ситуація в Україні – відрізняються фундаментально.
Підсумками Першої світової війни, в якій важко було розрізнити правих і винних, стали переосмислення подій з гуманістичних позицій та заклики до пацифізму. Це блискуче зроблено у фільмі «На Західному фронті без змін» режисера Едварда Берґера, але за 104 роки після трагедії, що описується.
Хоча нинішня ситуація далека від підбиття підсумків, ключем до її розуміння точно не є критика війни всіх проти всіх і спостереження за тим, що відбувається з позицій абстрактного гуманізму.
Характерним прикладом, що з багатьох причин відповідає нашій проблематиці, є позиція режисера молдавсько-єврейсько-українського походження Льюїса Майлстоуна. Він зняв попередника німецької екранізації, двічі лауреата «Оскару» – фільм «На Західному фронті без змін» 1930 року.
У 1943 році, коли змінилася думка про війну «всього прогресивного людства», вийшов його фільм «Північна зірка» (The North Star) – розповідь про героїчні подвиги українських селян під час Другої світової війни. Від рефлексії та пацифізму екранізації Ремарка в новому фільмі нічого не залишилося. Бо режисер добре розумів, що відбувається саме зараз.
Картина номінована на «Оскар» у шістьох номінаціях. Хоча багато сцен вирішено в чисто Голлівудській манері, фільм наочно демонструє чітке розрізнення добра і зла та неприйнятність позиції абстрактного гуманізму у вирішальні моменти боротьби зі загарбниками.
Для кращого розуміння теми можна розглянути типові приклади військово-патріотичного та пацифістсько-гуманістичного кіно, порівнявши німецьку версію «На Західному фронті без змін» (2022) із фільмом Альфреда Гічкока «Рятувальний човен» (Lifeboat, 1944).
«Рятувальний човен» – це патріотичний фільм, зосереджений на проблематиці виживання та людському дусі перед обличчям лиха. У фільмі група солдатів і цивільних опиняються в рятувальній шлюпці після того, як їхній корабель потопив німецький підводний човен. Солдати зображені героїчними та відважними, а жінки – підтримкою та інструментом для виживання групи. Пропаганда використовується у фільмі для підвищення морального духу та підтримки військових зусиль.
Натомість «На Західному фронті без змін» – це пацифістський фільм про жахи й марноту війни. Група німецьких солдатів терпить фізичні та психологічні втрати. Фільм зображує окупантів (у Першу світову війну Німеччина превентивно напала на Францію, де й відбуваються події книги й фільму – Moviegram), як жертв великої політичної машини. Пропаганда у війні показана суто як механізм введення в оману. Жінки у фільмі майже не зображені.
Кожен із фільмів дає своє розуміння людського досвіду війни. «Рятувальний човен» пропонує повний надії, патріотичний погляд на боротьбу з нападником, а «На Західному фронті без змін» критично й похмуро дивиться на реальність, в якій мало місця для людяності.
Обидва фільми – потужне нагадування про вплив війни на тих, хто воює, і тих, кого вона торкнулася. Якщо в гічкоковому човні залишається місце для людської надії, то в адаптованих ремаркових окопах немає нічого, крім безглуздя, жорстокості та безнадії.
«Рятувальний човен» – фільм, що суперечить ідеям пацифізму, оскільки його герої борються з морально-етичними дилемами перед обличчям виживання. У стрічці показано, як відчай може призвести до важких виборів і дій, що кидають виклик їхньому почуттю моралі й людяності. Фільм можна розглядати як критику ідеї, що миру можна досягти просто через співпрацю та розуміння, оскільки герої стикаються з важкими рішеннями, які перевіряють їхні цінності й переконання. Починати боротися з фашизмом треба зі зміни власної сутності.
Одним із найвидатніших символів у «Рятувальному човні» є сам човен, який можна розглядати як метафору боротьби за виживання перед небезпекою. Герої фільму мають працювати разом, щоби вижити на рятувальному човні й пережити саму війну.
«Ми всі в одному дуже маленькому човні посеред дуже великого океану. Чим більше між нами суперечок, критики та нерозуміння, тим більше океан і менший човен».
У «На Західному фронті без змін» ні до кого з героїв не варто прив’язуватися й надмірно співчувати, адже будь-хто з них може за секунду втратити життя. Пропонується виявляти емпатію до нації загалом, що перебуває в заручниках кровожерливих правителів.
Екранізація фіксує глобальну катастрофу людства та її «вершників» – буденність насильства, знецінення людського життя, а також повну розруху в армії. Конкретно – Німеччини: у кадрі 1917-й – уже за рік країна підпише акт про капітуляцію.
Це кіно не героїзує воїнів. Для режисера і роман, і його екранізація — історія про переживання горя, про виникнення і проростання сорому, провини й, зрештою, неприхованого жаху кожного патріотично налаштованого підлітка, який одягався у форму за своїм вибором. Фільм проголошує, що Першою світовою війною зокрема (і війнами в цілому) категорично не можна пишатися.
Режисер Берґер вдається до досить розповсюдженої маніпуляції, починаючи й закінчуючи екранізацію Ремарка кадрами природи. Так він намагається перевести осмислення подій фільму в якийсь неіснуючий «одвічний плин подій». Але війна – завжди не природне, а суто людське явище. І зла воля, що викликала цю війну, невиправдані страждання, героїзм – мають цілком певні особисті та історичні адреси.
Зрештою, точка зору щодо воєнного кінематографа залежить від конкретної ситуації. І часи, які потребують військово-патріотичного кінематографа – на жаль, нещасливі для безпосередніх учасників подій. Погляди минулого стають недоречними. Але саме в такі часи суспільство потребує від кінематографа мужності й надії в перемогу.
А вже потім, після перемоги, настає час гуманізму та рефлексії. Час вдумливого перегляду екранізацій Ремарка.
