Андрій Гулянич монтував фільми «Припутні», «Безславні кріпаки», «Лобановський назавжди», «Погані дороги» (один із епізодів), серіали «Маестро» й «Шулер» – усього понад 40 проєктів. Усі його проєкти різні за жанрами, тривалістю та принципами монтажу: тут і авторське кіно, і популярні серіали. Ми розпитали Андрія про те, як він працює над своїми проєктами й організовує робочий процес.
Про роботу з режисером
Якщо я розумію, чого хочуть досягнути мною як інструментом, то вибудовується діалог. Наприклад, режисер каже мені, що хоче зняти фільм про жадібність. І я шукаю її всюди, намагаюся провести тему на рівні чорнових склейок і своїх напрацювань.
Є різний матеріал і різні підходи. Є задум, яким керуються оператор із режисером, коли вони знімають фільм. Тому на етапі передмонтажу твоя мета виділити цей задум, щоби вони побачили відзняте. Після цього простіше зрозуміти, куди рухатися далі.
Про роботу над різними проєктами
Фільм «Лобановський назавжди» (реж. Антон Азаров) великою мірою навчив мене системи в роботі з командою. Ідеї та життя метра надихали нас упродовж понад пів року монтажу. Це сильно вплинуло на мій світогляд. Згодом цю філософію я переклав на систему монтажу фільмів. Вважаю, що ця картина дала мені більше, ніж я міг дати їй.
Буває й так, що ти до чогось готуєшся, а потім воно виявляється непотрібним. Наприклад, до знімання «Безславних кріпаків» (реж. Роман Перфільєв) я два тижні перечитував біографію Тараса Шевченка та ретельно вивчав Бусідо (кодекс честі самурая – прим. автора). Згодом, коли сів монтувати, зрозумів, що ці знання мені лише заважають, бо кіно не про це. Взагалі вийшло ще крутіше, ніж я гадав. Це щось нове для українського кінематографа, раніше ми такого не робили.
Творчість і перебуває в цих рамках: як зробити так, щоби весь накопичений матеріал працював на головну думку
Про те, де починається творчість у монтажі
У режисера завжди є задум, на який має працювати історія. Кожен стик, кожен характер і його вчинки – все має підкорюватися цій ідеї. Творчість і перебуває в цих рамках: як зробити так, щоби весь накопичений матеріал працював на головну думку.
Творчість залежить від довіри режисера до мене й довіри до самого твору, над яким ми працюємо. Якщо в нього є чітке бачення, і він розуміє, чого хоче, то з’являються конкретні принципи, за якими ми працюємо. Наприклад, у «Припутнях» – це тривалість часу. В Аркаші [Непиталюка] був такий задум, він хотів склеїти все за цим принципом. Лише на цьому й будується весь монтаж.
Про погані дублі
Із поганими дублями щось роблять – наприклад, тонують. Якщо дубль має бути у фільмі для повної картини – він там буде. Особисто в мене не буває, що дубль подобається чи не подобається. Дубль або працює, або не працює.
Я можу виправдати лише відсутність епізоду чи кадру. Неважливо, гарний це дубль чи поганий, він не працює, отже, не з цього фільму.
кадри з фільму «Припутні»
Про організаційні принципи монтажу фільму
Перший кадр фільму залежить від того, куди ти намагаєшся занурити глядача. Ти йому даєш чітку інформацію – напрямок. Героїв треба «продати». Якщо це головний герой, він має діяти в перших десяти хвилинах. Ти не можеш запустити його в другій частині фільму і сказати, що це – протагоніст.
У сценарії все може працювати інакше. Передмонтаж «Припутнів» був зроблений за сценарієм. Це був паралельний монтаж, і складався він із невеличких епізодів. Коли ми вже сіли подивитися як глядачі цей передмонтаж з Аркашею [Непиталюком], зрозуміли, що все працює не так, як нам хотілося би. Не вистачало екранного часу, щоби зануритися в героїв. Після цього ми почали з’єднувати епізоди й зібрали фільм за принципом, який мав спрацювати.
Читаючи сценарій, ти не завжди можеш зрозуміти, що тобі доведеться робити на монтажі. Ти можеш лише зрозуміти, цікава тобі історія чи ні. Можеш ти туди щось вдихнути чи ні. За правильного препродакшену монтажери беруть участь у підготовці до фільму. Можна клеїти аніматики, готувати монтажні стики до зйомок. Це економить час і гроші. Є моменти, коли кіно підраховують раніше, ніж воно відзняте. У нас так майже не роблять.
Героїв треба «продати». Якщо це головний герой, він має діяти в перших десяти хвилинах
Про розмір монтажних склейок
Я приймаю рішення залежно від того, наскільки мені цікаво. Якщо я втрачаю інтерес до того, що відбувається на екрані, намагаюся перемкнутися на щось інше. На мою думку, кожен глядач це так сприймає. Я намагаюся спочатку бути таким глядачем, а потім уже вмикаю творчість і думаю, чи добре це працює, чи потрібно з цим щось робити.
Поки є інформація в кадрі – ти тримаєш цей кадр. Неважливо, наскільки він довгий чи короткий. Доки цікаві дії героя й ми отримуємо щось нове, доти триває кадр. Кожен новий кадр має рухати події вперед. Це неможливо виміряти лінійкою. Інакше можна було би прибрати всіх монтажерів і запустити алгоритм за прикладом того, як фейсбук розповідає тобі, як ти провів рік. Було би таке кіно.
Про те, як розпізнати хорошого монтажера
Хороший монтажер – це людина, в якої порядок на столі. Якщо ти йдеш до нього в апаратну, навіть не вміючи монтувати, нічого не розуміючи, ти подивишся на його робочий простір, і все стане зрозуміло. Наприклад, у мене може бути безлад удома, але в проєктах у мене лад. Кожна сцена, кожний кадр мають своє місце й так розподілені в цьому робочому просторі, щоби будь-хто все розумів.
Наступні принципи – це вже творчі справи. Ти однаково просто розкладаєш кадри у якійсь хронології, щоби спрацювала історія, яку задумали сценарист, режисер, продюсери – усі, хто робить кіно. Фільм не вдасться, якщо ти зробиш тільки ту версію, що тобі сподобалася: «Ти так бачиш». Це справедливо лише для кіно, знятого за особисті кошти виконавця, а для більш комерційного це не працює.
Ти однаково просто розкладаєш кадри у якійсь хронології, щоби спрацювала історія, яку задумали сценарист, режисер, продюсери – усі, хто робить кіно
кадри з фільму «Лобановський назавжди»
Про поширені помилки
Помилки трапляються, коли ти не розумієш, про що і для чого ти монтуєш кіно. Найчастіше ми помиляємося, коли захоплюємося ефектністю кадрів і забуваємо про стосунки характерів і драматургію. Це завжди подвійна робота, коли епізоди самостійні й не працюють у контексті фільму. Коли включена голова, а не лише руки, діло йде швидше й цікавіше.
Про факапи
Нещодавно в одному з телесеріалів, над яким ми працювали на стадії предмастеру (глибокий постпродакшен), режисер Олег Туранський побачив розсинхрон і попросив його виправити. Я пів години сидів у кімнаті, де троє людей метушились і нервували. Коли всі нарешті заспокоїлися, я взяв мишу, «протрімив» (тобто, замінив кадр, перемістивши склейку) декілька кадрів, встав і сказав: «Готово». Це зайняло секунди.
Був випадок, коли я забув змонтувати майже цілий знімальний день із каскадерськими трюками. І кіно вийшло в ефір. Це майже ніхто не помітив, лише режисер і залучені каскадери. Але мені досі соромно за те, що я звів нанівець час і зусилля людей, які щодня працюють на результат, а інколи й покладають на це своє життя.
Про час, якого потребує монтаж
Монтаж – це той процес, який можна робити вічно. І знімати можна вічно, поки грошей вистачає, але монтувати – однаково довше. Коли в тебе є комбінація з понад трьох елементів, її можна збирати все життя. Пекло монтажера – це переробляти сцену без кінця.
Хтось має тебе зупинити, і зазвичай це колективне рішення. Не буває так, щоби подобалося все. Я однаково знаю, що тут – треба було доробити, а тут – даремно ми це не зробили.
Один мудрий режисер мені колись сказав, що він не вміє відпускати, але цього треба навчитися. Він має рацію. Треба вчитися відпускати. Якщо вже колегіально прийнято рішення, що годиться, далі лізти не треба.
Реально змонтувати одну знімальну зміну (іншими словами, один робочий день знімальної групи, зазвичай триває 12 годин – прим. ред.) за одну зміну монтажну в чорновому вигляді. Від цього ти й відштовхуєшся. Цей час треба закладати лише на те, щоби хоч щось показати. В нас напрацьований такий принцип: зміна займає десять хвилин монтажу (залежить від відзнятого матеріалу). Якщо це стосується телепроєкту. Якщо це кінопроєкт – тоді нереально передбачити. Тут варіантів може бути мільйон, і все можна мільйон разів переробляти.
Хтось має тебе зупинити, і зазвичай це колективне рішення
кадри з серіалу «Маестро»
Про вигорання
Що більше проєктів я роблю одночасно, то довше я не вигораю й то мені цікавіше. Бо найбільша моя проблема на сьогодні – коли я не маю розвитку чи прогресу. Тому мені цікаво працювати з людьми, в яких горять очі. Мені цікаво щось їм розповісти, цікаво дістати від них щось нове. Хтось із нас монтує супердіалоги, хтось – екшен. Коли є банда, це ж прикольно. Усі вчаться одне від одного та на своїх помилках. Ми прогресуємо разом.
Про організацію часу
У мене є велика дошка. На ній усе розписано. Є дні тижня. Є об’єм матеріалу, який потрібно обробити. Є хлопці, які цим займаються разом зі мною. Кожний одержує своє завдання, і потім це все зводиться в мене. Я лише спрямовую цю творчість або, якщо ми зовсім не розуміємо одне одного, – виправляю. Так фільми, якими ми займаємося разом, проходять декілька етапів фільтрації ще на стадії передмонтажу. Власне, секрет роботи над багатьма проєктами водночас – це делегування.
