Вацлав Маргоул: «Це чорно-біле кіно, але не чорно-біла історія»

Розмова з чеським режисером «Пофарбованого пташеня»

В основному конкурсі Венеційського кінофестивалю відбулася прем’єра фільму «Пофарбоване пташеня» Вацлава Маргоула. Кіно викликало шалені дискусії серед преси та критиків через детальне зображення фізичного та емоційного насилля над хлопчиком, який переживає Другу світову війну. Екранізація роману Єжи Косинського, який емігрував до Нью-Йорку, має чималий хронометраж, знята у чорно-білому кольорі та кмітливо передає вітання фільму Елема Клімова «Іди та дивись». Щоб краще зрозуміти наміри режисера, ми поговорили з ним про зйомки, акторів та перші враження від прочитаної книги.

Про своє коріння

Я – не єврей, але я – типовий чех. Що означає типовий чех? Частина моєї родини по матері були євреями у Відні наприкінці XIX століття та початку XX століття. І я знаю, що 19 членів моєї родини загинули у Треблінці в 1943. Я ніколи не знав, що в мене є єврейське коріння, адже мій дідусь цього не казав. Лише перед ніччю, коли він помер, повідомив про це. Ці сцени на поїзді, де натовп ототожнювався з худобою, я просто не міг знімати. Десь понад годину я просто плакав. Адже я не бачив акторів, я бачив, як помирає моя родина. В мене тряслися руки. Врешті-решт я пересилив себе і зняв ці сцени. Коли ми знімали ззовні, то все було нормально. Та як тільки зйомка відбувалася всередині вагону поїзда, це було занадто для мене.

світлина зі зйомок фільма. фото: Jakub Čech

Про Єжи Косинського та настрої у Польщі щодо книги

Я прочитав книгу у 2006. Треба пам’ятати, що ця книжка була довгий час під забороною. У Чеській республіці її вперше опублікували у 1993 році. І тоді я її просто пропустив. Один з моїх друзів 15 років потому сказав: «Вацлаве, я прочитав неймовірну книгу «Пофарбоване пташеня» Єжи Косинського». І я знав про існування Єжи Косинського, бо дивився «Бути там» – екранізацію його роману. Це чудове кіно, яке зняв Хел Ешбі у 1979 році. Дуже смішне, а подекуди навіть сумне. Але я ніколи не читав «Пофарбоване пташеня», тому я попросив свого асистента купити її. І вже через три сторінки я захотів зробити кіно. 

У Польщі дуже важливі відносини не так з книгою, як із самим Єжи Косинським. Цю книгу опублікували у 1965 році вперше у США. Я досліджував особистість Косинського і він був надзвичайно складною людиною.  Він був добром і злом в одному тілі. Міг завдати болю, розсмішити, допомогти. Я ніколи не зустрічав його, але прочитав так багато текстів про нього. Він був трохи клоуном, брехав, жартував. Я не можу цього підтвердити, але коли у 1965 році вийшла книга, для нього було дуже важливим залишатися у центрі уваги. Він обожнював такі речі. Американці у той час були дуже наївними. Він же сказав, що це його життя, його автобіографія. І вони повірили йому: «Цей хлопець дійсно пережив стільки всього». Це дозволило набагато краще продавати книгу. І вона стала бестселером, бо її продавали, як правду, хоча він був брехуном. 

Коли він приїхав у Польщу у 1988 чи 1989 році на військовий парад, щоб підписати книгу (бо її знову публікували), селяни, які приїхали з усіх усюд Польщі на цю подію, виявили, що він бреше. Адже Косинськи провів Другу світову війну не на самоті, а зі своєю родиною. А ці жителі сіл врятували його, а не завдали шкоди. Ось в чому факт! Коли Косинськи було чи то 9, чи то 10 років, він дуже боявся, що нацисти знайдуть його та родину і відправлять до концентраційних таборів. Позаяк він був дуже чутливим хлопчиком, адже він митець, то варто розуміти, що він жив у стресі всі шість років. Ось звідки взялася «Пофарбоване пташеня». Через те, що він жив у Польщі, ця книга стала настільки контроверсійною саме там. Адже місцеві вважають, книга розповідає і їхню історію. Але це неправда. Вона не про них. Ні у книзі, ні у моєму фільмі ви не зрозумієте, що дія відбувається у Польщі. У книзі Косинського йдеться про «дуже дивну мову» селян. Нема жодного натяку чи асоціації з Польщею, але в цьому і проблема. З тим самим зіткнувся і я там. Тому немає жодної копродукції з Польщею. Я дзвонив у 16 польських кінокомпаній, щоб вони продюсували моє кіно. Та всі вони відмовилися. На даний момент у фільму нема навіть польського дистриб’ютора.

Про відсутність кольору у фільмі

Я відчув, якщо стрічка буде кольоровою, то історія не здаватиметься правдивою. Не правдою, а правдивою. Між ними є велика різниця. Я ж зрозумів, що хочу знімати правдиве кіно. Намагайтеся уявити всі ці сцени у кольорі. Вони втратять дух та правдивість. Рішення зробити стрічку чорно-білою – це не спроба пом’якшити насилля. Кров червоного кольору, а моєму фільмі чорного, але це не причина переводити фільм у чорно-білий колір.

Коли ми дивимось документальні фільми з часів Другої світової, то 90% – чорно-білі, але ви вірите у події, показані там. Адже вони – правда. Не здаються правдивими, а саме правда. Тому чорно-білий колір робить кадр більш правдивим. Ви вірите, що це мало б трапитися. Я лише посилюю це відчуття правдивості.

Коли закінчується кіно і ви думаєте про те ж саме, що і коли читали книгу – тоді це хороша адаптація

Про різницю між фільмом та книгою

У фільмі набагато більше насилля, ніж у книзі, більше брутальності. Книга Косинського має мотив повторюваності. Наприклад, селяни намагаються вбити хлопця. Двічі вони намагалися втопити його. Спершу в ямі біля церкви, потім на льоду. Я багато не переніс зі сценарію на екран, бо там все повторювалося. Просто інша форма. Така ж ситуація і з персонажами. Кількох персонажів я поєднав. Наприклад, Ефка і Робіна. У моєму випадку залишилася Робіна, тобто двоє жінок в одній особистості. Деяких персонажів я оновив. Завжди існує велика різниця між фільмом та книгою. Адже книга написана на папері, а ми, кінематографісти, переносимо це на плівку. Тож адаптації завжди мусять бути різними. Коли закінчується кіно і ви думаєте про те ж саме, що і коли читали книгу – тоді це хороша адаптація. І навпаки, якщо емоції, які ви пережили під час читання, такі ж, як при перегляді фільму – це також підходить під мій термін.

Про Стеллана Скашгорда

Я зустрів Стеллана за рік до того, як він почав зніматися у Ларса фон Трієра в «Розбиваючи хвилі». Це було 26 років тому. У нас був спільний друг – журналіст зі Стокгольма. Його звати Клаус Лодгрьов. Він подзвонив мені і спитав, які в мене плани на вихідні у Празі. І я відповів, що планів не маю. І він каже, що у Прагу приїде вперше в житті актор Стеллан Скашгорд (кумедно називає всі фонетичні різновиди прізвища Стеллана) і чи можу я про нього попіклуватися. «Звісно ж», – відповів я. І ми провели чудовий вікенд у Празі, показав йому місто, яким його не бачив жоден турист. Ми відвідали андерграундний музичний бар, показав йому виставки, познайомив з дуже дивними людьми, напивались у суботній вечір. На нас навіть напали п’янчужки, але ми перемогли їх (показує кулаки). І Стеллан про це не забув. А вже через рік, коли вийшов «Розбиваючи хвилі», він став знаменитістю. Я вже ні разу не осмілився подзвонити йому, адже він був таким відомим. І ось коли я почав писати сценарій і виписав персонажа – старого німецького солдата Ганса, то думав, як режисер: «Стеллан буде чудовим у цій ролі». Я подзвонив Клаусу в Стокгольм і сказав, що пишу зараз сценарій і Стеллан буде неймовірним персонажем у ньому. «Ви все ще друзі?» – поцікавився я. Він ствердно відповів. «У тебе є його номер телефону?» – знову спитав я. «Звісно» – відповів Клаус. Через 26 років після нашої зустрічі я написав йому смс: «Стеллан, це я, Вацлав! 1994 рік, ти пам’ятаєш Прагу?». Він подзвонив мені через три хвилини і відповів: «Окей, Вацлаве! Я пам’ятаю. Та найбільш важливо – це сценарій. Надішли його. Якщо мені сподобається, то зіграю у твоєму фільмі». Це було чесно. Ось така історія зі Стелланом.

Кров червоного кольору, а моєму фільмі чорного, але це не причина переводити фільм у чорно-білий колір

Про зв’язок з фільмом «Іди та дивись» Елема Клімова

Рішення взяти Олексія Кравченка на цю роль було з певним наміром. Я вважаю, що «Іди та дивись» – один з найкращих фільмів, які бачив у своєму житті. У 1985 році Елем Клімов зняв таке сильне кіно і я його полюбив. Це взагалі один із кращих фільмів, які коли-небудь були зняті. І через те, що я люблю його кіно, це була одна з причин, чому я спробував взяти Олексія. Це як вираження моєї подяки Елему Клімову через нього. Олексій грає в Московському театрі МХАТ, який дуже відомий. І я був впевнений, що він дуже хороший актор. Щодо зв’язку між моїм фільмом та «Іди та дивись, то ці стрічки – не брати, але можливо кузени. Олексій для мене не просто чудовий актор, але символ.

Про позитивних персонажів

У моєму фільмі багато позитивних персонажів. Священник, якого грає Гарві Кейтель. Фільм ділиться на дев’ять розділів. Марта у першому розділі не робить нічого поганого хлопчику. Вона його не піддає тортурам, використовує його лише як магічний амулет. Він допомагає їй. Потім Лех та Людмила – це історія любові про двох дуже сумних людей. Лех не мучить хлопця. Ганс та Стелла теж. Ось Габрос – суцільне зло, а ось священник – добрий. Це чорно-біле кіно, але не чорно-біла історія.

Про пісню на фінальних титрах

Як режисер, я вважаю, що музика приходить сама по собі. Тому я ніколи не думаю про музику, поки в мене немає фінального монтажу. Коли ж він з’явився – стрічка сама мені підказала, що музика не потрібна. І тільки через те, що фінальні титри тривають вісім хвилин, і мені не хотілося поширювати тишу наприкінці в кінотеатрі, то довелося подумати над музикою. В мене не було жодних ідей. Але Ітка Чванчарова, яка грає Людмилу, – дуже хороша співачка і вона співала на чеському телебаченні наживо Horchat Hai Caliptus. Ітка надіслала мені запис зі словами, що вона співала цю пісню на Різдво. Я дуже здивувався, коли відкрив файл з піснею на комп’ютері: «Це має бути моєю музикою на фінальних титрах». Наступного дня я вбив у Google запит «У кого права на Horchat Hai Caliptus Наомі Шемер». І Google відповів мені: Акум Інтел Авеф. Тож я просто взяв телефон і подзвонив у Тель-Авів і сказав: «Мене звати Вацлав, роблю кіно і мене цікавить пісня Наомі Шемер». Вони запиталися чому. Я відповів, бо подобається. Ми домовилися, я заплатив за вісім хвилин пісні і на цьому все. Насправді пісня Шемер триває три хвилини і сорок секунд, а чудовий чеський композитор розтягнув її для мене. Та й пісня поєднана за сенсом, адже вона про дитинство.

Про перебування у Венеції

Який для мене досвід перебування у Венеції? Жодного досвіду, я тут лише на кілька годин (сміється). Я вчора прилетів у Венецію, провів трохи часу зі своєю знімальною групою. І вчора в мене був перший вихідний, випив трохи вина. Я відчуваю, що я перший чех за 25 років, який представляє свою стрічку в основному конкурсі, але я нічого не очікую. Люди кажуть мені, що я, мабуть, нервуюся. Але я відповідаю: «Чому?» Я просто насолоджуюся моментом, адже це успіх не для мене, але для всього чеського кіно. Маю на увазі репрезентувати Чеську республіку, а не лише своє кіно.

Про що насправді йдеться у «Пофарбованому пташеняті»

Я люблю цю книгу. З першого прочитання я зрозумів, що це книга про добро і сміх. Повірте мені, вона про гуманність. А люди відповідають мені, що я марю, адже вона про насилля і брутальність. Можливо, я скажу про це на прес-конференції, якщо матиму час. Якщо ми погодимось, що сміх – найважливіша річ у нашому житті та її буде символізувати квітка, то уявіть як ви саджаєте цю рослину посеред тисяч інших квітів. Чи помітите ви її потім? Ні, вона буде втрачена серед інших квітів. Та якщо ви посадите її у пустелі, то вона замерзне, зів’яне, її затовчуть, але вона все ще намагатиметься вижити. Тому ви маєте розуміти, чому ця квітка настільки важлива. Що означає битися за власну гідність, як важливо справді відчувати хоча б щось – ось про це і «Пофарбована пташеня». Тож насилля та брутальність – це не контент, а форма. Історія всередині про гуманність та сміх. Це картина, а насилля – лише дерев’яна рамка.  Адже люди роблять жахливі речі, але найважливіше – що малює художник в історії. А малює він історію про хлопчика-квітку, якого б’ють, заморожують, спалюють, піддають стражданням. Світло можливе лише у темряві. Світло – найважливіше у нашому житті, але ви ніколи не зможете побачити світло у світлі. Лише у темряві. Ось чому вона теж важлива.

Світло можливе лише у темряві

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: