Любов Мартіна Скорсезе до кіно стала мемом. Він багато дивиться, багато цитує і, здається, вічність може говорити про кінематограф. У трьохгодинному відеолекторії «Історія американського кіно від Мартіна Скорсезе» він прямо говорить, що та у кого запозичив для конкретних стрічок чи забрав собі в інструментарій.
«Вбивці квіткової повні» у цьому сенсі дуже цікаві. Тут відчувається сильний вплив багатьох улюбленців Скорсезе, а кількість цитат, оммажів та відсилок неймовірно велика – навіть для хронометражу у три з половиною години. У цьому тексті згадані основні та найпомітніші, але це далеко не повний перелік.
Брати Люм’єр
«Прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота» братів Люм’єр часто оманливо вважають початком кінематографу. Хоча це не так, ефект, який справив цей фільм був дійсно приголомшливий: декілька разів прибуття потягу повторювали за часів німого кіно, а сучасні автори знову і знову цитують цю невелику стрічку.
Не втримався від такого оммажу й Мартін Скорсезе і відтворив легендарну картину в одній з перших сцен «Вбивць квіткової повні». Дещо згодом Скорсезе продовжить віддавати шану Люм’єрам, коли покаже фейкові реконструкції кінохроніки тих часів, що нагадуватимуть перші спроби братів у документалістику.
Говард Г’юз
Говард Г’юз з того пантеону режисерів, яким Скорсезе захоплюється з дитинства. Щоправда, найбільше Мартіна вразила його продюсерська робота – гангстерська драма «Обличчя зі шрамом» (1932) Говарда Гоукса. Там є видатна нарізка з серії вбивств, де насилля, як для 1932 року, неймовірно екстремальне.
Щось подібне відбувається з Осейджами у «Вбивцях квіткової повні». Їх прибирають одного за іншим – завжди жорстоко. Ці вбивства пов’язані не лише зі спадком Г’юза/Гоукса, тут відчувається дух гангстерського кіно 1930-х (до речі, дія фільму охоплює 1920-ті), яке Скорсезе у своїй відеолекції про американський класичний кінематограф називає одним з головних жанрів Голлівуду.
З Г’юзом у Скорсезе є ще одна прив’язка. У 2004 році він випустив байопік «Авіатор», де показав весь творчий шлях режисера та піонера авіації. Головну роль там виконав Леонардо Ді Капріо, який швидко став постійним колаборотором Скорсезе.
Семюел Фуллер
Семюел Фуллер чомусь доволі невідомий у нас, але у США навколо нього є певний культ. Скорсезе та його колеги з Нового Голлівуду захоплювалися Фуллером: їх надихали новаторські нуари режисера, який вмів знімати оригінально та не йшов на компроміси.
Вплив Фуллера можна побачити вже у виборі головного героя Ернеста Буркгарта. Той, як годиться для типового фільму Фуллера, неоднозначний та негероїчний. А чим далі просувається наратив «Вбивць квіткової повні», тим частіше починають з’являтися візуальні ознаки нуару: суворі правоохоронці у костюмах та капелюхах, жалюзі, які відкидають тіні на стіни та все прогресуючі ознаки морального занепаду суспільства.
Джон Форд
Ім’я Джона Форда асоціюється з вестернами. Чи то, навпаки, вестерни асоціюються з ім’ям Джона Форда. Скорсезе, звісно ж, передивився їх всі й у вже згаданій відеолекції відмічає зміни, що відбулися в героях Джона Вейна: еге-гей ковбой раннього періоду поступається злому ненависнику корінного населення США у «Шукачах».
Перший варіант сценарію «Вбивць квіткової повні» якраз мав реалізувати архетип білого спасителя-ковбоя (техаський рейнджер Том Вайт, якого міг втілити Леонардо Ді Капріо якраз чудово пасував цій задумці), але оптика змінилася й ковбої стали ненавидіти індіанців та жорстоко розправлятися з ними. І хоча це не прямо виглядає як «Шукачі», це на 100% відчувається як «Шукачі».
Альфред Гічкок
Якби Мартін Скорсезе народився на 50 років раніше – він був би Альфредом Гічкоком. Скорсезе, як і Гічкок, переважно знімає екранізації, а не пише свої сценарії. Скорсезе, як і Гічкок, береться за дуже полярні жанри, але завжди знаходить в них своє. Зрештою, Скорсезе, як і Гічкок, полюбляє камео, без якого не обійшлися і «Вбивці квіткової повні».
Втім, у фільмі є значніша відсилка до Гіча. Одним з популярних методів вбивств Осейджів було повільне отруєння (підкуплені медики називали це виснажливою хворобою), якому піддали й Моллі Буркгарт (дружину головного героя). Її стан та почасти поведінка нагадує цей же сюжет у фільмі Альфреда Гічкока «Лиха слава», де героїня Інгрід Бергман мало не померла через колишнього німецького вченого з яким одружилася заради служіння країни.
Терренс Малік
Після перегляду фільму «Мовчання» Терренс Малік написав Мартіну Скорсезе листа, де ставив риторичне питання про те, що б від нас хотів Христос. Імовірно, це непов’язані речі, але через деякий час Скорсезе найняв художником-постановником «Вбивць квіткової повні» Джека Фіска. Людину, яка працювала над стрічками Маліка ще з 1970-х років.
Зокрема Фіск був в арт-департаменті «Днів жнив», звідки поцупив одну зі сцен для полотна Скорсезе. Це – сцена з вогнем, яка на певний час відволікає нас від думок про людську жорстокість. Ось як вона виглядала у Маліка.
Мартін Скорсезе
Втім, найбільше з усіх Скорсезе цитує сам себе. Тут зараз будуть деякі спойлери, тому читайте обережніше.
Насамперед, Скорсезе тут повторює свій улюблений трюк з Робертом Де Ніро. Цей актор вже з перших стрічок режисера проявив себе як приємний хлопець, за посмішкою якого ховається щось гниле. Це проявляється у «Королі комедії», у «Мисі страху», але найсильніше це відчувається у «Славних хлопцях», де герой Де Ніро – найстрашніший з усіх гангстерів. І саме через страх проти нього свідчить головний герой – те ж саме згодом зробить Ернест Буркгарт у «Вбивцях квіткової повні», коли зрозуміє, що його життя може опинитися під загрозою.
Неможливо не сказати про одну з улюблених тем, до якої знову і знову повертається режисер – це непротидія насиллю. У його фільмах можуть страждати християни як-от в «Мовчанні» й «Останній спокусі Христа» чи буддисти як-от у «Кундуні» (а тепер ще й Осейджі), але вони в жодному разі не оберуть шлях насилля. Чого не скажеш про його улюблених екранних персонажів – злочинців різного штибу.
Байдикуваті бандити, якими виглядають Ернест та його друзі на початку, нагадують ватагу зі «Злих вулиць». Тут герої дрібні пішаки, які зацікавлені у дівчатах, картах та випивці значно більше, ніж у «серйозному» бізнесі. До речі, одне з їх пограбувань у смішних масках – одночасно відсилка до улюбленого режисера Скорсезе часів німого кіно – Девіда Гріффіта (мова йде про «Народження нації» з його сантиментом до Ку-Клукс-Клану).
Реалістичне насилля – також одна з фірмових ознак стрічок режисера, який, як вже згадувалося – фанатів від гангстерського кіно. Тому його тут доволі багато і йому відводиться особлива роль: кожне вбивство Осейджів обставлено максимально кінематографічно. Скорсезе досі вірить, що екранне насилля лише наближенно передає те, що відбувалося у реальності, тож не цурається рівномірно насичувати ним хронометраж.
Взагалі «Вбивці квіткової повні» для фанатів режисера (чи для тих, хто бачив багато його стрічок) виглядає як мета-кіно, де підбиті підсумки всіх 50 років роботи Скорсезе. Тож не позбавлятиму вас задоволення шукати далі самостійно.
