Як і будь-який мультсеріал з власним великим всесвітом, «Кінь Боджек» будувався повільно і знайомив глядача з персонажами максимально обережно. Ще б пак, адже кожен з них певною мірою схожий на егоїстичний шматок золотої епохи Голлівуду. Та за веселощами і саркастичними посмішками ховається якщо не трагедія цілого покоління, то принаймні історія занепаду і розчарування особистості. Дивитися на цей мультиплікаційний світ треба із широко розплющеними очима, навіть якщо ці очі наповнені сльозами від занадто близької реальності. Як і у «Різдвяній історії» Діккенса, головний герой проходить переусвідомлення власного «я» через персонажів, тому ми подивимося на них як на привидів епохи мілленіалів.
Кінь БоДжек
Окей, це може здаватися очікуваним поворотом сюжету, але кінь БоДжек у більшості випадків винен у власному нещасті завдяки своєму еґо. Колись у 90-х він був зіркою популярного сіткому «Horsin’ around», але телебачення не стоїть на місці і серіал пам’ятають як пережиток минулого, що не можна воскресити за нинішніх обставин. Тому БоДжек спершу шукав підтримки у склянці з віскі, а потім – і в навколишніх людях/тваринах. Постійні розчарування зробили його розгніваним та ображеним снобом, який з кожним сезоном відкриває нові двері помилок з успіхом (номінація на «Оскар») та поразками (втрата близьких друзів). Можна довго спекулювати шекспірівською трагічністю БоДжека, але ясно одне: голос Вілла Арнета після перегляду буде асоціюватися лише з екзистенційною кризою.
Тодд Чавез
Тодд Чавез — безробітний, але креативний сусід БоДжека з прізвищем, схожим на прізвище одного венесуельського президента. Його голосом говорить Аарон Пол, який до мультсеріалу (не)успішно налагодив метамфітаміновий бізнес у «Пуститися берега». Найбільш здичавілі витівки приходять у голову саме йому, і тому він потрапляє в пригоди, з яких БоДжек мусить Тодда діставати, але не завжди цим займається. Обоє дуже доповнюють самотність один одного. На жаль, лише в останніх сезонах автори вирішили надати Тодду бодай якийсь бекґраунд, але самоідентифікація Чавеза стала мало не наріжним каменем у його стосунках з навколишнім світом. Тодд переважно дрімає на дивані, вранці смакує пластівцями та влаштовує нагоди для новин в Голлівуді. Ну хіба не ідеальний приклад саморуйнації?
Принцеса Керолін
Діана Нгуен
Містер Арахісовемасло
Минуле
Голліву
Радий, що хоч і аж після 4 сезону, але все ж хтось написав про серіал. Не дуже радий з того, як персонажі розкриті – відсилки до минулого згадуються аж в кінці, а натомість усі персонажі є такими саме тому, що були недолюбленими в дитинстві. БоДжек ні в чому не винен – хіба що в своїй нездатності любити самого себе. Кожен з героїв почуває себе більшою чи меншою мірою так само – кожному здається, що любов оточуючих потрібно заслужити. А їх нездатність до комунікації між собою – далеко не проблема лише міленіалів ким би ви їх не називали. P.S. “містер Арахісовемасло”… Читати далі »
*трохи спойлерів* Персонажі якраз і недолюблені в дитинстві і це їхнє далеке минуле. Я би не сказав, що у всіх персонажів проблеми саме з дитинством. Ми до сих пір достеменно не знаємо всіх деталей життя Чавеза. Я згоден, що любов потрібно заслужити, але персонажі йшли довгим шляхом, щоб це зрозуміти. Особливо БоДжек, але він все одно зривається іноді. Міленіали тут лише як спроба пояснити, чому серіал найбільше знаходить відклик у їхніх серцях. Ікси теж дивляться БоДжека, але минулим вони можуть похвалитися не таким довгим. Так, мені теж не подобаєтсья така локалізація Пінатбатера, але з пісні снів не викинеш. Локалізація страшна… Читати далі »
Ну він ж своєму новому знайомому так і сказав