Наприкінці лютого 2021 року «Мінарі» Лі Айзека Чуна отримав «Золотий глобус» як найкращий фільм іноземною мовою. За правилами добору, якщо 50% мови в стрічці не англійська, потрапити в категорію Найкраща драма або Найкраща комедія неможливо. Та ж доля спіткала у 2020 році «Паразитів» Пона Джуна Хо. Але ми добре знаємо, чим закінчилася історія на «Оскарі». Через мовну квоту якісні іноземні фільми залишаються за бортом багатьох американських премій. Але ситуація з «Мінарі» яскраво ілюструє, що кіно може бути не менш американським, ніж його суперники на нагороди.
За сюжетом корейська родина мігрантів переїжджає в Арканзас, щоби зайнятися сільським господарством. Вони хочуть стати частиною американського суспільства, хоча власні амбіції руйнують їхнє бажання на краще життя. В осередку Арканзасу люблять потеревенити про приїжджих корейців та обговорити їхню зовнішність.
Це спричиняє стрес у батьків родини, а ще більше в їхнього маленького сина Девіда. Йому не подобається бабуся, яка живе з ним в одній кімнаті й «пахне Кореєю». Але він швидко знаходить спільну мову з однолітками й, мабуть, як ніхто в цьому фільмі, розуміє американські цінності. Навіть англійська мова Девіда добре показує його гнучкість та кмітливість у спілкуванні з дорослими та дітьми.
Американці не люблять дивитися кіно із субтитрами, а фільми іноземною мовою не заведено дублювати англійською. Тож доводиться перезнімати їх із популярними акторами, адаптуючи іноземну культуру під американські реалії. Популярність «Паразитів» мала би вже призвичаїти глядачів до читання субтитрів, але нічого не допомагає. Стрімінговий сервіс Hulu оборонявся від атак у твіттері після прем’єри «Паразитів». «Якщо ви не хочете читати субтитри, ви завжди можете вивчити корейську!» – написали вони у відповідь на те, що фільм не має англійської звукової доріжки. Революції не сталося і Пон Джун Хо працює над двома сценаріями за мотивами свого хіта – один корейською, інший, звісно ж, англійською.
Дивно, що лише мова робить «Мінарі» іноземним в очах Асоціації Голлівудської іноземної (!) преси. Стрічку зняв американський режисер у США з американськими акторами за підтримки дистриб’ютора А24. Але цього недостатньо, щоб отримати допуск до головних номінацій кінопремій. Неангломовність песимізує піар-кампанію А24, хоча очевидно, що автор та дистриб’ютор дійшли згоди, що без корейської «Мінарі» не може переконливо передати й половину своїх ідей: від постколоніалізму до критики маскулінності.
Лі Айзек Чун наповнює кіно американською символікою, яку переосмислює на свій лад корейська родина Лі. Мігранти знають про США переважно з попкультури – найрозвиненішого напряму експансії Америки в інші регіони світу. Для режисера цей фільм напівавтобіографічний. Враження про США йому передав батько. «Джеймс Дін був великою частиною його життя, – говорить Чун про свого тата для журналу Little White Lies. – Якось його фільми запевнили батька в переїзді до Америки. Це дивно, бо якщо дивитися їх уважно, вони мали би відмовити від міграції до США. Там багато туги. Але мій батько бачив інший бік Америки. Він вважав її місцем можливостей і бачив у Джеймсі Діні того, хто міг виражати себе як особистість».
Завдяки еміграції тата Чуну теж відкрилося багато можливостей. Він вчився на біолога у Єлі, але підписавшися на курси відеоарту, побачив переваги кінематографу над іншими видами мистецтва. Спершу Лі зняв «Муньюрангабо» (Munyurangabo) – історію про дружбу та помсту в Руанді, яку прем’єрували в Каннах. Далі працював із документалістикою й лише тепер зважився розповісти особисту історію в «Мінарі». Крім власних переживань, Чуну вдалося передати рейганівську епоху 1980-х з елементами та символами, актуальними досі.
Червона кепка
Це зараз червона кепка стала символом ностальгії для одних американців і пережитком минулого – для інших. Дональд Трамп міцно вкорінив свій вплив у звичайний елемент одягу. Але й кіно є для того, щоби цікаво обігрувати його. У фільмі Спайка Лі «П’ятеро однієї крові» темношкірий ветеран В’єтнаму Делрой Ліндо носить її на підтримку Трампа, який обіцяє знову зробити Америку великою. Ключове слово «знову» має для Делроя особливу цінність. Він хоче знову бути потрібним суспільству. Його друзі бачать у політичному виборі звичайне божевілля. Власне, через це між ними постійно спалахують конфлікти.
Ще краще працює із символізмом кепки Хіро Мурай у другому сезоні «Атланти». Даріус у виконанні Лейкіта Стенфілда підбирає головний убір і замість Make America Great Again залишає кілька літер, що складаються в репліку U mad. Безперечно, він цитує репера Кендріка Ламара, але заразом посилає під три чорти всіх прихильників Дональда Трампа.
Червона кепка міцно пов’язана з любов’ю американців до бейсболу – суто американської гри, яку безуспішно намагаються зрозуміти у світі. У кіно таку кепку носять маскулінні супергерої: Марк Волберг у «Глибоководному горизонті», Бредлі Купер в «Американському снайпері» та Кріс Еванс у сиквелі «Капітана Америки». Тож цілком логічно, що на себе надягає її і протагоніст «Мінарі» Джейкоб, щоби візуально довести собі спорідненість із персонажами. Або йому просто треба захищати очі від сонця.
Ковбойський костюм
Одягати хлопчиків у ковбойський костюм у дитячому садку США така ж звична справа, як одягати хлопчиків у костюм зайчика чи вовка на ранкові вистави в СРСР. Ковбой – потужний символ маскулінності в культурі Америки, який завдячує своїй популярності вестернам. семирічний Девід у «Мінарі» хоче себе асоціювати з таким типом мачизму. На лестощі бабусі («гарненький хлопчик») він ображається словами «Я не гарненький хлопчик! Я вродливий» і біжить геть.
Художниця костюмів «Мінарі» Сюзанна Сонг розповідає, що ідея з’явилася в режисера. Коли вона вперше зустрілася з Чуном, запитала: «Ковбойські черевики та смугасті шкарпетки – це те, що ви носили у 80-х?», і він відповів: «Так». Він був настільки схвильований переїздом до Арканзасу, що це було перше, що він хотів, – ковбойські черевики». Ну і як тут не згадати вплив Джеймса Діна, якому пасували ковбойський капелюх та черевики. За цим іконічним образом і досі виготовляють колекційні іграшки.
Сильногазований напій Mountain Dew
На місці Mountain Dew міг бути будь-який сильногазований напій. Ба більше, Mountain Dew не має того ж статусу, що кока-кола чи пепсі. У «Мінарі» його назва обігрується жартом. Енн пояснює брату Девіду, що це вода з гір і що тато вважає її корисною. За кілька сцен Девід буде пояснювати бабусі чудодійну природу «води з гір», але заразом почне її ревнувати до Mountain Dew.
Для Девіда цей напій – одне з перших гедоністичних відкриттів у житті. Українському глядачу теж знайоме відчуття солодких бульбашок, що дряпають горло та залишають приємний післясмак. І тим паче українцям знайоме це відчуття дефіциту або браку знакового продукту на полицях супермаркетів. За словами акторки Юн Ю-Йун, яка грає бабусю в «Мінарі», у Кореї немає Mountain Dew і фільм повністю відтворює досвід режисера Лі Айзек Чуна з 1980-х. Він теж пережив те саме відчуття новизни зі своєю бабусею. В умовах важкої праці або під час спеки солодкі газовані напої виручають спраглих робітників. Тому зрозуміти цю любов до «води з гір» можна. Можна також припустити, що це просто кмітливий продакт-плейсмент.
Сім’я
Родина – особлива тема для тих, хто в зрілому віці переосмислює вчинки своїх батьків. Це трапилося не лише з режисером «Мінарі», але й із актором Стівеном Юном. Його персонаж погоджується на розлучення, коли бачить більше перспектив у роботі. Тиск із боку дружини та тещі не дозволяє якісно оцінити ситуацію. Але кульмінація фільму розставляє все на свої місця. Баланс між сім’єю та роботою може бути, якщо щиро прагнеш його створити.
Головні герої «Мінарі» приміряють на себе соціальні ролі, не розуміючи, наскільки нещасні вони окремо одне від одного. Поки Джейкоб бачить у собі працьовитого годувальника сім’ї, а дружина – єдину вірянку його справи, батьки перестають ними бути, бо не проводить часу з дітьми. У цьому конфлікті важко знайти спільні точки та зійтися на примиренні.
Мінарі
Мінарі в назві фільму – це досить розповсюджений у регіонах східної Азії овоч. Він має й інші назви: китайська селера, японська петрушка або водяна селера. У стрічці її саджає бабуся, а доглядають за саджанцями батько та син. Лі Айзек Чун для TheWrap розповів, що ця рослина міцнішає після того, як помирає й повертається до життя. Тож для нього вона складає враження «поетичної рослини».
Насправді це головний символ фільму, який вказує на ріст персонажів після того, як вони зазнали всіх нещасть. Хоча мінарі – овоч із Азії, у фільмі він найкраще ілюструє саме американську мрію. Потрібно докласти зусиль, щоби посадити на американській землі корейську рослину. Зважаючи на шість номінацій «Оскару», мінарі прижився.
