Режисери часто тікають у рекламу за можливістю заробити, але лише деякі з них наважуються зробити з тієї реклами своє маленьке кіно. У 2019 році Лука Гуаданьїно випустив на Каннському кінофестивалі короткий метр «Неймовірна» (The Staggering Girl) – фільм, який спершу задумувався як реклама бренду Valentino. Того ж року в Каннах Гаспар Ное показав своє «Вічно світло». За задумом цей проєкт теж починався з реклами Saint Laurent, але завершився як кіно, що виходить в український кінопрокат. Продюсери поставили Ное лише дві умови: у фільмі мають бути амбасадорки Saint Laurnet та щось із одягу бренду. Режисер із радістю виконав їх і зрештою зняв кіно про акторок, відьомство та пекло кіновиробництва.
Середній метр Гаспара Ное починається з цитати Федора Достоєвського*, яка, ймовірно, йому й не належить. На весь екран розходяться слова про задоволення від моменту перед епілепсією – ефекту, якого коли-небудь хоче досягнути й сам режисер, а поки що експериментує над глядачем. Цитування на цьому не зупиниться, бо перша половина стрічки насичена висловами Карла Теодора Дреєра, Жана-Люка Годара та Райнера Вернера Фассбіндера. Автор фільму залишає лише їхні імена та першу літеру прізвища. Це не панібратство, у Ное це радше партнерські стосунки з колегами. Він узяв найбільш претензійні фрази режисерів класики, щоби підкреслили комедійний складник «Вічного світла» – у ньому всі вважають себе великими митцями, які ввійдуть в історію кінематографу.
* Вы все, здоровые люди, и не подозреваете, что такое счастье, то счастье, которое испытываем мы, эпилептики, за секунду перед припадком.
Найбільше цитат зчитуються від самого Гаспара Ное. Він узяв у проєкт Карла Глусмана, який неодноразово роздягався перед глядачем у «Любові». Ное використовує стробоскоп, щоби викликати ефект гіпнозу від побаченого та грається камерою так, що голова йде обертом. Навіть фірмові стильні титри «Вічного сяйва» своєрідно підводять до фіналу фільму. Режисер залишив лише імена учасників знімального процесу, а вони люб’язно погодилися на таке хуліганство. Візуальна обгортка «Вічного сяйва» навряд чимось відрізняється від фільмографії Гаспара Ное: знову спліт-скріни, відцентралізовані кадри та яскрава палітра кольорів, яка радує око.
Можна звинувачувати Гаспара Ное в самоповторі, але, ймовірно, він уже звик до такої критики. Особливо після «Екстазу», якому не вистачило ґрунтовного знайомства з головними героями, щоби покращити емоційний зв’язок глядача з «бед тріпом» персонажів. За 50 хвилин хронометражу «Вічного сяйва» комунікація між головними героями та аудиторією вибудована краще, хоча докладний діалог у фільмі лише один – між Шарлоттою Генсбур та Беатрис Даль. Акторки позичили своїм персонажкам імена й розповідають справжні байки зі свого професійного життя. Ное довелося порізати цю розмову, тому у фінальну версію ввійшло найцікавіше.
За розмовами двох акторок про відьом, прокляття та стереотипи глядачам відкривається знімальний майданчик реклами. На ньому Шарлотту Генсбур прив’язують до стовпа і змушують відволікатися від камери або, навпаки, ловити погляд оператора крізь об’єктив. Пекло починається за несправності світла, яке іронічно назване в титрі фільму «вічним».
Для Ное кінематографічне божевілля – це стихія. Він намагається знову і знову поставити аудиторію в некомфортне положення, але в цьому дискомфорті прихильники режисера тонуть із задоволенням. Беатрис Даль кричить, притуливши долоні до обличчя. Шарлотта Генсбур, заплющивши очі, ритмічно рухається під команди знімальної групи. І лише оператор реклами дає супутні коментарі акторкам у цьому анархічному шабаші.
Гаспар Ное грає роль комунікаційного менеджера суспільства, який зображає вигорання потужним наркотиком. У його фільмі митці жадібні до влади, й режисер підкреслює цей аспект смішними фразами класиків, вирвавши їх із контексту різних інтерв’ю. Персонажі на знімальному майданчику піклуються не один про одного, а про продукт, результат та фінансовий успіх. Тому закінчитися таке кіно може хіба що нервовим зривом і епілептичним приступом. Найкращим компліментом автору «Вічного світла» може бути чергування швидкої допомоги на показі. І така була – парамедики в Каннах чекали на виході із зали всіх, кому могло стати погано після або під час перегляду.
