Режисер фільму «Маріуполіс» – про складні процеси, без яких неможливо зрозуміти сьогодення.

Як тебе зацікавила тема греків в Україні? Як ти до неї прийшов?

В нинішньому суспільстві ми використовуємо багато ідей, які прийшли звідкись. Наприклад, «політика» пішла з Греції, від слова «поліс», слова «місто». Мені цікаві ці категорії – яким чином вони живуть, якими формами вони живуть. Це та трансформація, яка відбувалась останні пару тисяч років.

Чому саме українські греки?

На узбіччях імперій речі завжди набагато ясніші, аніж у центрі. Скажімо, якщо думати про Афіни як якийсь центр, то всі колонії греків метафорично можуть сказати більше. Периферія в цілому може сказати більше, ніж центр. Якщо розмова йде про приазовських греків, то, звичайно, це цікава община та цікаві міста.

Фотограф: Анна Шакун

Я так розумію, що ти будуєш поняття «периферія», «межа» якось за семіотикою, структурною антропологією, іншими науками. Можеш трохи більше розказати, що ти вкладаєш у поняття «периферія»?

Я думаю, що це більше питання епістемології. Про те, як ми пізнаємо річ і яким чином. Де речі відкриваються? Тому що ми живемо і все сприймаємо – матеріальний, соціальний і культурний світи – як ціле. Плівка. А якщо вона настільки сильна, то це можна назвати і якоюсь мовою. Мова, настільки сильна і настільки цілісна, що нам видно, що воно так і є. Це якийсь онтологічний ефект.

Мені цікаві ті моменти або ті простори, де це руйнується. Де ми вже не можемо усі соціальні, культурні норми сприймати як дані. Де ця плівка спадає і там вже видно ті механізми, за якими ми живемо.

Кадр із фільму «Маріуполіс»

Коли ти вивчав греків, ти помітив різницю між їх мирним життям і в умовах воєнного стану? «Маріуполіс» знятий довгими нерухомими планами – складалося таке враження, що нічого не змінилося. Тобто війна є, але тримається такий стазис, повсякденність, рутина, побут…

Саме так. Я працюю зараз над фільмом, у якого робоча назва «Стазис». Стазис собою являє, якщо дивитися вже на етимологію, генеалогію цього терміну, напругу. Для античних істориків стазис – це конфлікт, який зупинився, але напруга залишилася. Ми зараз живемо у світі, де стазис – це частина нашої політики. Тому що ми якось домовились забути якийсь конфлікт, якийсь глибокий політичний конфлікт між різними сторонами. Ця напруга, цей заморожений конфлікт – одна з головних складових так званої демократії.

По «Маріуполісу» видається, що, по суті, Маріуполь – це такий простір, де стикається стара ідеологія (назвемо її радянською) та нова (назвемо її Незалежною Україною). Ти мав на увазі ці поняття чи воно виникло самостійно?

Там щось зіштовхується. Тобто не буду іншими словами називати – на вулиці. Звичайно, це різко не виражено. Наприклад, Сартана – містечко, де дім культури стоїть. Він вже за останнім українським блокпостом. І для солдат, які служать на цьому блокпосту, це поселення, чи частина Маріуполісу, для них вони вороги. І жителі поселення у сприйнятті солдата – це вже інша сторона. Хоча вони не інша сторона.

Вони на одному екстремальному краю суспільства Маріуполя, на іншому – база Правого сектору, які готуються до війни або до боїв на іншій частині міста. При цьому і ці, інші, займаються непростим повсякденним побутом. Це те, що мене зацікавило.

Фотограф: Анна Шакун

А тобі не складно психологічно знімати такі фільми? Минулий фільм про Чечню, цей про конфлікт на Сході України?

Я не знаю – психологічно складно або не складно. Я не можу відповісти. Тому що сприйняття світу підсвідомо кудись відходить..Всі ми боремося зі своїми страхами тощо. Мене це і підтримує. Може, тоді я щось намагаюсь зрозуміти про життя. Це боляче, красиво, і це те, що нас створює.

Як ти ставишся до об’єктивної документалістики і що для тебе взагалі документалістика?

Я за першою освітою антрополог. В антропології є таке поняття як етнографічні описи. Вони майже літературні, якщо ти захочеш, якщо тобі це потрібно. Але це не те щоб уява. Врешті-решт, ти можеш дозволити своє сприйняття того чи іншого відрізку часу чи простору передати мовою, словами – як ти це сприйняв, як ти це відчував.

Тобто я можу описати кімнату, де ми закрились і чекаємо якоїсь зачистки, так, як я її згадую. Так, як її згадую зараз, у цей момент. В контексті усієї статті чи книги. Я можу цьому шматку так званої об’єктивної реальності надати різні відтінки, змінювати, запрошувати людей туди. Це об’єктивність, вона сильніша. Хоч ти там музику став, інакше пофарбуй, хоч став монтаж в іншому контексті. Але по суті у неї буде така основна вага, яку тобі дав цей момент реальності. Ти можеш один раз змінити цю основну онтологічну вагу, другий, третій раз, але кінець кінцем вона буде такою самою.

Якщо у солдатів нічого не відбувалось у цей момент, у якомусь подвалі, якщо вони нічого не боялися, і там взагалі було смішно – не важливо, скільки ти бомб поставиш на звук або скільки перед цим покажеш чогось страшного і чогось напруженого. Все одно воно буде видно. Можеш продивитися і подумати – а, ось так там страшно, але десь в глибинному розумінні кіно це буде якась метафора.

Кадр із фільму «Маріуполіс»

Тобто, по суті, документальний матеріал так чи інакше покаже правду?

Так, звичайно. Навіть не документальний, а будь-який матеріал. Навіть ігрове кіно, тому що там теж об’єктивна реальність. Актор, знімальний майданчик… Те, що там відбувається, потім переносить на екран і ми бачимо, що там було.

Ти вже приступив до зйомок свого нового фільму «Стазис» і як над ним йде робота? На якому ти зараз етапі?

Можливо, про «Стазис» краще розповідати тоді, коли він буде на якомусь іншому етапі. Зараз йдуть підготовчі роботи. Фільм експериментальний, і я з ним вже багато працюю.

Коли збираєшся закінчувати?

Приблизно у наступному році планую багато зробити.

 

Фотограф: Анна Шакун

Розкажи, де ти вчився на режисера.

Я не вчився на режисера.

Взагалі ніколи? Взяв камеру та поїхав знімати фільм?

Я проводив польове дослідження. Як антрополог у Чечні. Я писав дисертацію і мені стало якось цікаво почати думати, що можна передати документалістикою, іншими способами, не просто мовою. І я тоді почав під час цього антропологічного дослідження знімати.

Ми можемо вважати «Маріуполіс» українським фільмом?

Звичайно, так. Він знятий в Україні, основна команда, всі оператори українці.

Кадр із фільму «Маріуполіс»

Твій третій фільм теж буде пов’язаний з Україною. Ти себе вже вважаєш українським кінематографістом?

Я прилетів в Київ і відчув себе як вдома.

Ти дивився українське кіно? Є щось, що тобі сподобалось?

Дивився з цікавістю, зараз спробую сказати чітко, «Фільм про незнятий фільм, або Час у кадрі» (мається на увазі фільм «Час життя об’єкта в кадрі» Олександра Балагури – прим. ред.). Щось таке. В Україні його чомусь дуже мало знають, хоча він новий. Десь 2012-2014 року. Я його дивився в якомусь онлайн-кінотеатрі. Він дуже і дуже цікавий і незвичайний. Можливо, тому що це фільм про незнятий фільм, тому його ніхто і не знає.

Бачив Сергія Лозницю? Що скажеш про нього?

Це не таке питання, на яке можна відповісти, що мені подобається або не подобається. Так, я його дивлюся.

Фотограф: Анна Шакун

Просто якщо взяти «Маріуполіс», то можна побачити певні паралелі з фільмом «Майдан» Сергія Лозниці. Це фільми про великі для нашої країни події, які майже не показуються. Вони присутні весь час – але вони не центральні, це не те, що ти бачиш весь час, а помічаєш периферійним зором.

Можна сказати, що мистецтво тим і займається, що шукає погляд, з яким можна підгледіти і дізнатись світ з якогось іншого кута, з якого інші речі стають яснішими, можна зробити якийсь крок у розумінні. Якби мені хтось показав фільм про війну в Україні, я би не повірив. Тобто, що це значить? Ти знаєш фільми про війну в Україні?

Я декілька знаю. У нас знімають.

І що знімають?

Показують воєнні дії.

Тоді ми говоримо, що війна – це воєнні дії. Але це дуже вузьке розуміння війни, якісь дії. Тоді це фільм про воєнні дії, а не про війну. Тому що війна – це концепція, яка під собою розуміє набагато більше.

Як тобі працювалось з українськими операторами і що вони привнесли до фільму?

В фільмі було три оператори. Кожний знімав, думаю, те, що йому було цікаво. Звичайно, ми разом всі локації об’їхали. Звичайно, були і якісь спільні задачі. Але я бачу, що у фільм увійшли такі кадри, до яких я б міг не додуматись. Я думаю, що тому фільм вийшов таким особливим: три погляди, один час, різні простори одного міста.

Фотограф: Анна Шакун

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Інтерв'ю