Френсіс Форд Коппола (трилогія «Хрещений батько») завжди був режисером-експериментатором, який намагався зробити щось масштабне і вражаюче. За 60 років у кіно він зняв з півдесятка величезних та дороговартісних картин, але все мав перевершити його фільм мрії – «Мегалополіс».
«Мегалополіс» – це монументальний проєкт, ідея якого з’явилася у режисера ще у далекому 1977 році. Цікаво, що вона виникла саме в момент роботи над військовою драмою «Апокаліпсис сьогодні», знімальний процес якої також нагадував апокаліпсис (про це навіть існує документальний фільм «Серце темряви: Апокаліпсис творця фільму»).
Знімаючи інші стрічки, режисер регулярно повертався до «Мегалополіса», сценарій якого переписав понад 300 разів. Було декілька спроб запустити фільм у виробництво, але постійно щось заважало.
Зрештою, успішність власних виноробень та їх продаж за кругленьку суму дали Копполі можливість втілити його мрію у життя. Залучивши лише власне фінансування, без допомоги великих студій, він розпочав виробництво картини у 2021-му. Минає три роки і світова прем’єра відбувається у травні 2024-го на Каннському кінофестивалі.
Проте, складності не завершилися на етапі виробництва – потрібно було ще якось випустити фільм в прокат. Мейджорські студії не зацікавилися проєктом, але Коппола самостійно домовився з IMAX про покази у залах мережі незалежно від дистриб’ютора. А вже згодом на горизонті з’явилися Lionsgate. Вони погодились допомогти, але лише за умови, що вся промо кампанія відбудеться також за рахунок самого режисера.
Спроба описати сюжет цієї епічної байки (саме такий жанр – fable – вказує автор у початкових титрах) справа важка і невдячна. Адже вся вона будується на символах, метафорах і алегоріях.
Основою сценарію стала історія змови римського політика Луція Каталіни проти консула Марка Цицерона, яку Коппола переінакшив та переніс у футуристичний світ. Ми бачимо протистояння архітектора-візіонера Цезаря Каталіни (Адам Драйвер – «Шлюбна історія», «Аннет») та мера-консерватора Франкліна Цицерона (Джанкарло Еспозіто – «Пуститися берега»). Їх бачення майбутнього абсолютно різне, але є дещо спільне – теплі почуття до Джулії (Наталі Еммануель – «Гра престолів»): доньки Цицерона та коханої Цезаря.
Сюжет картини багато в чому римується з історією її створення. Паралелі між Френсісом та Цезарем, які довгий час прагнуть втілити у життя свою утопічну мрію, незважаючи на всі перешкоди та думки інших людей, – очевидні.
Додає особистого виміру стрічці і присвята Елеанор Копполі у фінальних титрах – дружині та вірній соратниці режисера, що прожила з ним 61 рік та народила трьох дітей. Вона померла у квітні 2024, всього за місяць до довгоочікуваної прем’єри в Каннах.
Кількість зіркових акторів у «Мегалополісі» майже відповідає кількості років, які фільм перебував у розробці. Адам Драйвер, який зіграв головну роль, продовжує закривати свій гештальт щодо роботи с режисерами-мастодонтами. До Мартіна Скорсезе, Клінта Іствуда, Террі Гілліама, Рідлі Скотта, Майкла Манна, Джима Джармуша та братів Коен тепер додався ще й Френсіс Форд Коппола.
Крім Джанкарло Еспозіто та Наталі Еммануель, компанію йому склали також Обрі Плаза («Білий лотос»), Шая Лабаф («Німфоманка»), Лоуренс Фішберн (трилогія «Матриця»), Джон Войт («Опівнічний ковбой») і Дастін Гоффман («Людина дощу»).
Як і належить поважному дону своєї мафіозної кінематографічної родини, Френсіс запросив кількох її представників, а саме сестру Талію Шайр («Хрещений батько») і племінника Джейсона Шварцмана, одного з постійних акторів Веса Андерсона.
Всі ці зіркові актори та акторки опиняються у футуристично-барочному світі, який має свій незабутній візуальний стиль. І нехай в деяких місцях комп’ютерна графіка не вельми якісна, але наскільки ж естетично все це виглядає.
Головною творчинею цього різнобарв’я можна назвати Мілену Канонеро – італійську художницю з костюмів, чотириразову лауреатку премії «Оскар». Вона співпрацює з Френсісом ще з 1984, а також створювала образи для фільмів Стенлі Кубрика, Веса Андерсена та доньки режисера Софії Копполи.
Самобутність цього світу підкреслюється візуальними образами. Тут статуя, що символізує правосуддя, втомившись від беззаконня, падає без сил, підступні коханці з’являються в образах Клеопатри і Марка Антонія, а Робін Гуд відновлює справедливість.
Не забуває режисер і про актуальні теми, критикуючи сучасних лідерів. Наприклад, персонаж Шаї Лабафа є доволі прямолінійною аллюзією на Дональда Трампа з його спробою захоплення Капітолію. Відношення автора до цього політика чітко відображається у формі постаменту, з якого персонаж скандує свої популістичні лозунги.
Окрім актуалочки Коппола надихався великою кількістю класичних книжок, серед яких твори Вільяма Шекспіра (від цитування «Гамлета» до паралелей з «Ромео та Джульєттою»), Айн Ренд (герої та конфлікти дещо нагадують її «Джерело») і Германа Гессе (режисер неодноразово захоплювався його «Грою в бісер), а фінальна репліка Цезаря відсилає до «Фауста» Ґете.
«Мегалополіс» пафосно декламує античні цитати й одразу ж іронізує над ними, міксує філософію стародавнього Риму з фантастично-футуристичними технологіями, а гостросоціальні коментарі з несподіваним гумором, цирковим гротеском і наркотичними тріпами. Він надто хаотичний і абстрактний, але водночас дуже інтимний і щиро наївний.
Єдина засторога, яку потрібно зробити до цього фільму – не варто очікувати, що «Мегалополіс» повторить успіх шедеврів Копполи 70-80х років, як автору цього не хотілося б. Але його перегляд (особливо в ІМАХ) точно стане одним з найцікавіших глядацьких досвідів-2024.
Ооооо, я теж при перегляді помітив аналогію з Дональдом Трампом в обличчі Шаї. Це було ВЕЛЬМИ НЕОЧІКУВАНО.