У своєму есеї для сайта Bloody Disgusting Майк Фленеган згадував: «Я виховувався в католицькій родині. Мій батько виріс у рибальській громаді Глостера, штат Массачусетс, і залишив ці сірі води заради життя в морі з береговою охороною, тому ми багато переїжджали. Я служив вівтарним служкою в церкві Богородиці, Морської зірки на Губернаторському острові в Нью-Йорку. Я був добрим паламарем, побожним, старанним, досить серйозним для свого віку. Я любив церкву».
Саме тому, напевно, релігія та віра є однією з ключових тем режисури Майка Фленегана, який починав свою кар’єру з мікробюджетних DIY-горорів, присвячених зіткненню звичайних людей з невідомими містичними силами.
Цікавий факт:
якби не «Щелепи» Стівена Спілберга, Майк Фленеган навряд чи став режисером. Як зізнавався постановник у своїх численних інтерв’ю, цей класичний літний блокбастер він дивився 200 разів, з кожним новим переглядом приділяючи увагу кіномові стрічки.
У період з 2000 до 2006 року, Фленеган зняв чотири короткометражні студентські стрічки. Дві з них – «Привиди Гамільтон Стріт» (2003) та «Окулус: Розділ 3 – Людина з планом» (2006) – по-справжньому привернули увагу до молодого режисера, насамперед на різних жанрових фестивалях як у США, так і в Європі.
Ідея фільму «Окулус: Розділ 3 – Людина з планом» виросла з твору Стівена Кінга: «У старших класах я прочитав оповідання “Образ Жерця”, яке мене дуже налякало. В ньому йшлося про дзеркало, в якому деякі люди бачили похмурого жерця. Є відчуття, що ти дивишся на реальність у дзеркалі, але вона завжди спотворена. Завжди».
У своїх подальших повнометражних стрічках Фленеган стане все більше апелювати до естетики Стівена Кінга, фанатом якого він є, а пізніше постановник нарешті екранізує два твори кумира – «Гру Джеральда» (2017) та «Доктор Сон» (2019).
Втім, до здійснення мрій на режисера чекав тривалий шлях пошуку фінансування для свого дебютного повного метру, який отримав назву «Відсутність» (2011). Частину коштів, 25 000 доларів зі загального бюджету у 70 000, вдалося зібрати завдяки Kickstarter і, за досить короткі терміни, зняти фільм, який вже по-справжньому запустив кар’єру Майка Фленегана.
Кількість кінофестивалів, у яких брав участь дебют Фленегана, справді вражає – понад 30, серед яких особливо важливим став, наприклад, Fantasia Film Festival. Нове дихання ця стрічка отримала, коли потрапила до каталогу стримінгового сервісу Netflix та стала одним з глядацьких хітів 2017 року.
Успіх дебютної стрічки дозволив режисеру повернутися до «Окулуса». Випущений за участі кінокомпанії Intrepid Pictures у 2013 році, «Окулус» закріпив за Майком Фленеганом статус режисера, за яким треба пильно слідкувати як завзятим фанатам жанру жахів, так і ще більш завзятим синефілам.
Однак третій фільм Майка Фленегана, горор «Сомнія», дійшов для пересічного глядача не без великих труднощів. Спочатку планувалася прем’єра фільму на 8 травня 2015 року, але потім дату прокату було перенесено на 25 вересня цього ж року. Пізніше стрічка зникла з розкладу кінотеатрів через банкрутство Relativity Media.
Минув рік і Relativity оголосила, що фільм все ж побачить світ – 8 квітня 2016 року. Цього так і не сталося. Hова дата виходу була призначена на 9 вересня 2016 року, але за три тижні до цього терміну Relativity вкотре прибрала фільм із плану, спричинивши публічний скандал між Майком Фленеганом і головним виконавчим директором Relativity Media, Раяном Кавана. Кавана оголосив, що 9 вересня був «невідповідним днем», а Фленеган стверджував, що у Relativity не було коштів для випуску фільму.
Relativity Media так і не випустила стрічку, оскільки Кавана продав компанію. У підсумку Netflix викупила права на фільм і зарелізила його в січні 2018 року, коли Майк Фленеган вже мав карт-бланш від Netflix після шаленого успіху «Гри Джеральда» та «Привидів будинку на пагорбі».
Саме у співпраці з Netflix Фленеган зміг повністю розкритися та створити декілька не лише успішних, а й цікавих художньо горорів. Отже, розберемося з основними рисами кіновсесвіту Майка Фленегана.
Максимально авторський підхід
У ледь не всіх своїх стрічках Майк Фленеган є не тільки режисером, але і сценаристом та продюсером. Такий підхід – типовий як для авторського і незалежного, так і для андеграундного кінематографу. Це робить стрічки Фленегана впізнаваними, оскільки режисер вже остаточно відшліфував свій почерк.
Він також сформував майже незмінну творчу команду, до якої входять композитори зі The Newton Brothers, оператори Джеймс Кніст та Майкл Фімоньярі, акторки Кейт Сігел та Карла Гуджино тощо.
Мультижанровість
Для кінематографу Майка Фленегана останніх років є характерним мікс жанрів, де горор як такий не є домінуючим. Яскравий приклад цього – міні-серіал «Опівнічна меса», де режисер поєднує елементи психологічної драми, релігійного трактату та містичного горору, віддаючи перевагу саме драмі та релігійному трактату. Наскрізна мелодраматичність присутня в «Привидах будинку на пагорбі» та «Привидах маєтку Блай», а серіал-антологія «Опівнічний клуб» виглядає як такий собі coming of age у форматі жахастику. Навіть дебютна робота режисера «Відсутність» вирізняється поєднанням філософської драми та камерного горору.
Переосмислення існуючих кліше
Горор – чи не найбільш клішований жанр кінематографу. Усі ці штампи давно неможливо сприймати серйозно, але Майк Фленеган є одним з небагатьох режисерів, який, користуючись цими кліше, створює справді ефективні горори, бо в тому чи іншому вигляді переосмислює стереотипи, насичуючи їх сучасним соціальним та, ба більше, політичним контекстом.
Віра як тригер
Персональний релігійний досвід режисера не міг не відбитися на його стрічках. Прикметно і те, як змінювалася оптика режисера на релігію та віру. Якщо в «Окулусі» віра в надприродні сили була врівноважена раціональним сприйняттям довколишнього світу, то вже в «Опівничній месі» віра стає тригером для процесів (само)знищення громади та окремих особистостей. Фленеган стає все похмурішим та критичним до віруючих у будь-що: привидів, монстрів з невідомих світів чи у бога і диявола.
Подолання травматичного життєвого досвіду
Травма та її подолання присутні у всіх картинах Фленегана. Зазвичай подолання травми починається з повернення до місць, де ці травми були отримані. Так, герої «Окулуса» повертаються до рідної домівки, де з їх батьками трапилися трагічні події; так, Коді зі «Сомнії» знову і знову повертається до моменту втрати матері, а Райлі з «Опівнічної меси» їде до рідного острову. Звісно, що процес подолання травми за Фленеганом перетворюється на ритуальні дії з вельми непередбачуваними наслідками.
Вибрана фільмографія
«Відсутність»
Absentia (2011)
Режисерський дебют Майка Фленегана розповідає історію Тріш, яка переживає депресію після зникнення ії чоловіка. «Відсутність» – це лоуфайне та атмосферне кіно, яке тисне на глядача психологічно, майже уникаючи клішованих джампскейрів та зосереджуючись на зануренні у депресивний стан героїні, що згодом переростає у незкінечний жах.
«Окулус»
Oculus (2013)
Перший справжній касовий хіт в кар’єрі Майка Фленегана. Містичний горор про таємниче дзеркало, яке поступово та невпинно знищило родину головних героїв фільму – брата і сестри Тіма та Кейлі Расселів.
«Привиди будинку на пагорбі»
The Haunting of hill house (2018)
Екранізація культового роману письменниці Ширлі Джексон, після якої режисер Майк Фленеган став трендсеттером сучасного горору. Цей мінісеріал є дуже вишуканим та стриманим – справжній slowburner, з чітким феміністичним меседжем та густою готичною атмосферою.
«Доктор Сон»
Doctor Sleep (2019)
Друга та найважливіша для режисера екранізація однойменного роману Стівена Кінга. У цьому продовженні великого «Сяйва», Майк Фленеган сміливо вступає в авторську полеміку з покійним Стенлі Кубріком, знявши чи не найцікавішу за кіномовою екранізацію прози Стівена Кінга у десятих роках.
«Опівнічна меса»
Midnight Mass (2021)
Magnum opus Майка Фленегана, з якого треба починати знайомство з кінематографом режисера. «Опівнічна меса» виглядає як новаторське переосмислення «Жеребу Салема» Стівена Кінга, так й усього існуючого вампірського літературного та кінематографічного канону. А ще це просто дуже ефектний горор, у якому Майк Фленеган приділяє увагу кожному з персонажів, роблячи навіть героїв/героїнь третього та четвертого ряду живими та цікавими.
