«Місяць Юпітера»: Христос і біженці

Корнель Мундруцо в царстві жанрового мейнстриму

Каннська доля робіт Мундруцо нагадує фестивальну історію Звягінцева. Угорський режисер двічі намагався вибороти Золоту пальмову гілку, після чого у 2014-му був засланий до «Особливого погляду», куди запроторили і «Єлену» Звягінцева після «Вигнання». Втім, перемога «Білого бога» у другій за значущістю програмі Канн реабілітувала режисера, про що свідчить його повернення до цьогорічного головного конкурсу.

За власними словами Мундруцо, «Білий бог» позначив його перехід до пост-пострадянського періоду, якому личать проста кіномова вкупі зі складною жанровою структурою. Тож у «Місяці Юпітера» угорець продовжує свої вправи з жанрової еклектики, залучаючи все нові контексти. Отож, подивимось, в якому сюжетному розмаїтті намагається утриматись Корнель цього разу.

Кримінальний трилер

Ніби відтворюючи документальні кадри «Моря в огні» Джафранко Розі, Мундруцо розпочинає «Місяць» невдалою втечею купки біженців через мрячні хащі з табору неподалік Будапешту. Серед них молодий Аріан (Мадж Асмі), у котрого холоднокровно стріляє голова охорони табору, що нагадує змарнілого Брендона Глісона. Тим часом тремтяча інді-камера транслює атмосферу задушливої паніки і не лишає повітря глядачеві, змушуючи пригадати інший, куди моторошніший угорський фільм – «Син Саула» Ласло Немеша. Мертвотне жовте світло багатоповерхівок, забігайлівок, лікарні, готелю, де трохи згодом переховуватиметься Аріан від поліції, нагнітає не менше саспенсу, аніж монументальна архітектура Будапешта, почасти – автентична, почасти – залишена як неминучий спадок радянських часів, що досі важливі для режисера. Відчуття клаустрафобіі Мундруцо розбавляє сценами мусульманської терористичної атаки (так, західна преса вже звинуватила режисера у використанні расових кліше), чи перегонів із поліцією, знятих у дусі ноланівського «Темного лицаря».

Християнська містика

Якщо у «Білому богові» Мундруцо не зраджує магічному реалізму до самого фіналу, то у новій роботі він не втримується, аби не зайти на територію теології. Аріана, який після смертельного поранення перероджується швидше за Христа і левітує всупереч усім законам фізики, за замовчуванням сприймається персонажами як янгол (про всіляких ікс-менів тут не чули). Наче розіп’ятий Ісус, він зноситься над лікарняним ліжком перед доктором Штерном, котрий, оговтавшись, швидко допетрав, як збагатитися на юнакові. Доктор рятує новоспеченого святого з табору, аби демонструвати диво левітаціі багатим праведникам і грішникам, котрі готуються на той світ, викликаючи в них благоговіння, а у глядача – легке запаморочення. Особливо міцний вестибулярний апарат стане в пригоді після того, як камера зробить декілька піруетів у стилі «Гравітації» Альфонсо Куарона, і здійметься вгору, немов у «Мовчанні» Мартіна Скорсезе… або ж у «Вході у порожнечу» Гаспара Ное. Як і Скорсезе, Мундруцо зачіпає питання зневіри, але не тільки через цинічного Штерна – через сучасне суспільство в цілому, де не кожен вирізнить літаючого хлопця серед гелікоптерів у небі Будапешту. Як і американський метр, Мундруцо дає однозначну відповідь щодо кінця духовних поневірянь свого героя – Штерн врешті-решт віднаходить Бога, кульмінацією чого стає біблійна мізансцена, в якій Штерн, мов Марія Магдалена, схиляється до ніг Месії/Аріана, аби омити їх зашнурувати його взуття.

Соціально-політична драма

Протягом усієї кінокар’єри Мундруцо зберігає жвавий інтерес до пересічного життя маргіналів – наркоманок і святих блудниць («Йохана»), колишніх в’язнів («Щасливі дні»), а в «Білому богові» та «Місяці Юпітера» розширює індивідуальну історію до соціальних масштабів. Тема біженців – і біль, і тренд останніх фестивальних років. Тож недивно, що «Місяць Юпітера» може викликати дежавю в тих, хто дивився на Берлінале гуманістичну стрічку Акі Каурісмякі «По той бік надії», яка невдовзі вийде в український прокат. Попри спорідненість сюжетів, у «Місяці» не лишається надії на вроджену добру людську природу. Всі герої від початку проявляють девіантну поведінку – наприклад, той самий доктор Штерн, котрий постійно повертається за келихом-другим до трагічних подій минулого, чи його подружка, що страждає через їх дисфункціональні стосунки.

Спільний знаменник

...якого немає

Бажання розмовляти з глядачем більш зрозумілою мовою зіграло злий жарт із Мундруцо, який лише на хвильку сунув носа у мейнстрим і загубився там разом із жанровим балансом на всі дві години екранного часу. Не закінчивши свій теологічний проект виразним фіналом, режисер лишив спантеличену аудиторію сам на сам зі стрічкою, що наприкінці так і не поєднує усі жанрові закиди, більше скидаючись на мелодраму, приправлену пафосними прийомами бойовиків. Втім, сприймати це можна і з позицій універсальності біблійної тематики, що наче подорожує кінематографічними кліше у рамках одного фільму. Так чи так, але прихильники «Білого бога» будуть вельми потішені – еволюція Мундруцо очевидна, тож перед нами, можливо, наступний із щедрої низки видатних угорських режисерів.

Jupiter Moon
2017
режисер: Корнель Мундруцо
жанр: драма

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: