Цьогоріч «Молодість» святкує 50-річчя. За майже півстоліття йому доводилося робити зупинки через безгрошів’я та складні часи – зокрема, в дев’яностих. Утім, це історія з хеппі-ендом, адже «Молодість» насамперед у 1990-ті стала фестивалем, який ми знаємо сьогодні: з безліччю програм, «Скіфським оленем» та статусом міжнародного. Це був час нових можливостей, які команда фестивалю намагалася реалізувати швидко та якісно.
Згідно з текстом Людмили Новікової «Кінофестиваль «Молодість» як віддзеркалення генези національного простору України», першу половину 1990-х для українських кінематографістів вважають продуктивною. Знімали тоді багато, але оскільки дистрибуції не було, стрічки довго лежали на полицях. Отримання Україною незалежності було хорошим часом, щоб будувати нові зв’язки для розвитку фестивалю в майбутньому, але в умовах тотального дефіциту в людей не було жодної цікавості до кінематографу.
1991
У 1991 році на кінофестивалі вперше сформували міжнародне журі, до складу якого входили історик та теоретик кіно Марсель Мартен (Франція), кінооператор Георгій Хаїндрва (Грузія), мистецтвознавець Іво Куммер (Швейцарія) та програмер Берлінського МКФ Ганс Йоахим Шлегель (ФРН). Жодних грошових премій тоді не вручали, а наступного року фестиваль узагалі не відбувся – не знайшовся бюджет для його проведення.
1993
Ситуація змінилася в 1993 році, коли керівництво на себе взяв тодішній директор кіноклубу «Діалог» Андрій Халпахчі. Відтепер «Молодість» організовувала фестивальна дирекція Спілки кінематографістів України. У цей час скульптор Сергій Волошин виготовив премію «Скіфський олень». Джерелом натхнення для нього став один із образів, закарбованих у золотій пекторалі. У 1993 році відбувається активна перебудова програм кінофестивалю завдяки зв’язкам із посольствами Франції, Швеції, Німеччини, Фінляндії, Швейцарії та Італії. FIAPF (Міжнародна федерація асоціацій продюсерів) офіційно реєструє «Молодість» як міжнародний фестиваль, який працює відповідно до світових стандартів. Окрім «Молодості», такий статус мав лише фестиваль «Крок», але, на жаль, його вже не проводять в Україні. З 2012 року корабель, на якому показують анімацію, курсує лише на території Росії, а з 2020 року, ймовірно через пандемію, про нього немає новин.
1994
Щоби залучити глядачів до залів, в 1993–1994 роках кінофестиваль зробили безкоштовним. Програмери ретельно добирають у міжнародний конкурс без 5 хвилин культове кіно. Свої дебюти показують Денні Бойл («Неглибока могила»), Гаспар Ное («Один проти всіх») та Бруно Дюмон («Життя Ісуса»). Режисер Ален Берлінер привозить на «Молодість» стрічку «Моє життя в рожевому», яка згодом отримує «Сезар», «Золотий глобус» та BAFTA.
У 90-х фестиваль не ряснів українськими дебютами, але врешті-решт отримав кілька фільмів, вартих уваги. Сатиричну комедію «Вперед, за скарбами гетьмана!» Вадима Кастеллі показали в 1993 році. Це єдиний фільм режисера, який працював перекладачем і після його показу був змушений повернутися до цієї професії.
Олексій Левченко показав «Єлисейські поля» – різдвяну драму за сценарієм Андрія Куркова про любовний трикутник у маєтку вельможного пана. І ще одну екранізацією, цього разу Франца Кафки, показав Сергій Маслобойщиков зі стрічкою «Співачка Жозефіна та мишачий народ». З нині активних режисерів свою роботу «Русалонька» прем’єрував і Володимир Тихий. Найбільшою прем’єрою у 1990-их може похвалитися історична драма Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» із Міхалом Жебровським та Богданом Ступкою. Її показали в 1999 році на кінофестивалі, а згодом перетворили на телевізійний серіал.
За 90-ті кінофестиваль помітно виріс від огляду стрічок радянських республік (що теж дозволяло назвати його міжнародним) до справді міжнародного фестивалю, який досі показує українські дебюти та світові хіти.
