Фільм Мирослава Латика «Королі репу» став переможцем конкурсного відбору Держкіно у 2019 році, отримавши один із найвищих експертних балів. Після тривалої затримки картина нарешті вийшла у прокат 3 серпня 2023 року.
Головну роль у стрічці зіграв дебютант у кіно – Михайло Дзюба. Ми записали цю розмову з Михайлом ще у 2021 році, де поговорили про шлях від фінансів до акторства, театр, зйомки у перших серйозних проєктах, роботу з Мирославом Латиком та Антоном Вельбоєм і про те, чому варто обов’язково побачити фільм.
Матеріал підготували в рамках Інтенсиву для кінокритиків від Salt Cinema Project
Фото бекстейджу надано з архіву Михайла Дзюби
Авторка портретів: Олеся Надєєва. Архів
Спочатку ти вивчав фінанси й банківську справу в Торговельно-економічному університеті. Чому вирішив усе змінити й перевступити на акторське мистецтво в Карпенка-Карого?
Я знав добре математику і вирішив вступити в Торговельно-економічний. На той час це мені було близько. Але чим займатися, я тоді ще не знав. Торговельно-економічний дає багато можливостей і там я вирішив спробувати себе у КВК. Ми виграли дебют. І воно якось так проперло.
Після другого курсу зрозумів, що без цього не можу й точно не буду економістом і офісним працівником. Тому я пішов вступати в Карпенка-Карого. Це теж окрема історія. Дуже довга і терниста. Щоби піти на конкурс, варто отримати допуск на консультації. Я тричі ходив на консультацію, хоча можна один раз. Тричі вони мені сказали «ні». Я пішов без допуску. І вступив.
У театрі більше свободи
Як для тебе відрізняється робота в театрі й у кіно? Можливо, навіть відчуттєво.
Я люблю й театр, і кіно. Можливо, навіть, кіно більше. Дуже велику роль грає глядач. У театрі ти віддаєшся, чуєш оплески, зал встає й це енергетично заряджає. У кіно режисер каже: «Стоп», – і переставляє тебе на іншу сцену. А ти не знаєш – добре [ти зіграв] чи ні. Постійно себе цим гризеш. А коли ще й думаєш, що зробив погано…
В мене таке самоїдство присутнє. Я можу ходити й думати над тією сценою. Або коли режисер каже, що було погано, а насправді було добре – то це капець. У театрі ти це зміниш, а в кіно це залишиться. І у театрі більше свободи. У кіно ти загнаний у кадрові рамки.
Чому при цьому ти надаєш перевагу кіно?
Мені дуже хочеться, щоб українське кіно розвивалося й набирало обертів. Щоби його ніхто не стопав. Я знаю, що зараз дуже багато людей, які роблять класні речі. І дай їм трошечки грошей і це буде просто бомба. І чогось мені хочеться бути частиною цього. Робити якийсь вклад, щоби кіно розвивалося й казали: «Ого, оце клас!»
Ти зіграв головну роль у стрічці «Королі репу», але водночас знімався в дебютній кінострічці Соломії Томащук «Між нами». Чи є щось, що об’єднує твоїх персонажів у цих фільмах?
Не водночас. Ми зняли «Між нами» й через пару днів почалися зйомки в «Королях репу». Я дуже боявся, щоби персонажі не вийшли однаковими. Нам посприяв карантин, бо постійно переносили зйомки. Було більше часу посидіти, покумекати і пропрацювати персонажів. Це був плюс. Задавши їм різну мету і пріоритети, вони розійшлися. Я радий цьому.
У «Між нами» все побудовано на мамі. Персонаж бере приклад із мами. Такий собі «мамин синочок». Але міцний. Він – сильний чоловік, який буде її захищати. Казан навпаки намагається перти свою лінію. У нього є мрія, за якою він йде і його ніхто не розуміє. Він дуже закритий.
Між цими фільмами простежується тонкий тематичний зв’язок – вони про складний вибір. На Тижні критики у 2021 році також було вдосталь фільмів про вибір – це й «Надя, Батерфляй», «Чорний потік», «Носоріг». Чому, на твою думку, ці теми популярні в сучасному кіно?
Можливо, тому що для нас це близько. У «Королях репу» й у фільмі «Між нами» різна проблема вибору. Узяти мого персонажа Казана. Це людина, яку можна побачити якщо не в будь-якому селі, то в будь-якому маленькому місті. У нього є вибір – взяти гроші чи не взяти – і виступати далі. І цей вибір досить складний. Бо йти за своєю мрією самому, коли нічого не виходить, означає постійно падати. Паралельно тобі пропонують легкі гроші. Їх хочеться взяти. Він зробив такий вибір. І на цьому прогорів.
Йти за своєю мрією самому, коли нічого не виходить, означає постійно падати
Я звернула увагу на лексику в цьому фільмі. Ти допомагав з творенням мови персонажів?
У «Королів репу» три сценаристи. Іван Магрук наваляхав усього того бруду. Комаровський оформив сценарій професійно. Мирослав також додавав своє. Пам’ятаю, у деяких сценах ми сиділи й не могли придумати слово, яке б сподобалося Мирославу.
Треба було просто вклинитись у цей світ. Я так і зробив. У мене було ціле літо, і я постійно спілкувався, був на цій хвилі. Мирослав мені не казав, чи взяли мене на роль чи ні, тому я приходив на всі проби і знав усі слова. Також я виростав у невеличкому місті. Я це все чув. Тому ця мова була близька для мене. У Вельбоя теж такі цікаві словечка вилітали. Ми їх сплітали і виходило класно.
Було цікаво й незвично спостерігати на екрані за тобою і Антоном Вельбоєм. Як вам працювалося разом?
Насправді нам дуже класно працювалося. У мене були дуже насичені дні. Я іноді був по дванадцять годин у кадрі. Було багато морально важких сцен. Я приїжджав додому й не розумів де реальність, а де зйомки. Арахіс (Вельбой) приїжджав і це завжди було як свято. Його шуточки, картавість, приколи, прибауточки. Він мене постійно колов своєю манерою і своїм говором. Він і Діма Хом’як (виконавець ролі одного з бандитів, якого ви також могли бачити у фільмі «Припутні» – Moviegram) такі смішні, я просто не міг. Це допомагало.
Я зовсім з іншого простору і світ, зображений у «Королях Репу», для мене трохи чужий. Тобі відразу вдалося відчути та зрозуміти персонажа?
Не знаю, у який момент мені вдалося його зрозуміти. Ми зняли тизер, отримали гроші й чекали ще рік до початку зйомок. За весь цей час дуже українізувався мій плейлист. Я навіть не знав, що є такі класні репери. Я читав про різних виконавців і про те, як вони до цього йшли. Передивився декілька разів «Восьму милю», серіали про реп-виконавців. Також я писав тексти, які б описували Казана. Ця нашаровість дала своє.
Робота до знімання – дуже важливий період. Шкода, що його нам не завжди дають. Тут він був і в «Між нами», і в «Королях репу». І це кайфово.
А музичні кліпи для підготовки дивився? Думала про це під час тієї сцени на городі, де на тебе падає картопля. Класно вийшло.
Це реально була картопля. І вона боляче била по обличчю. Мирослав був дуже задоволений. (сміється)
Кліпи дивився, звичайно. Але було важко, це не моя стезя – так рухатися. Був момент, коли ми приїхали на студію й Мирослав каже: «Покажіть пацанам, як рухаються репери на сцені». Мабуть, це було дуже смішно зі сторони. Ми вчилися, як правильно ходити, як качати, як читати, як правильно тримати руку. У Вельбоя це вже напрацьовано. На сцену не один раз виходив і співав. Може, ще в нього перетащив якихось речей. Він у цьому вільніше себе відчуває. Я був трошки затиснутий.
Робота до знімання – дуже важливий період
Як тобі працювалося з Мирославом Латиком?
Дуже класно. Я вже сумую за тим усім. Він дуже цікавий. Знає, як чітко поставити задачу, як направити. Знає, чого він хоче. Я багато чого навчився під час зйомок. Це був мій невеличкий курс молодого бійця, під час якого я набрався багато досвіду й потріпав багато нервів. Після зйомок мені здавалося, що вийшло провально. Усе погано і треба йти читати книжки, щоби бути нормальним актором. Але коли змонтували фільм, то Мирослав сказав, що по акторському немає до чого придертися. І я заспокоївся.
Була ситуація, я її дуже запам’ятав – сцена, де я прокидаюся. Ми знімаємо один дубль і Мирослав мене виправляє. У другому дублі я роблю трішки краще. Після чого він приходить і каже: «Дивись, ти провтикав тут момент, тут момент і тут. Це була фігова сцена. Йдемо далі знімати». Я попросив дати ще один дубль. Він відмовив. На цьому злому нерві ти йдеш і знімаєш цілий день. Я тоді був дуже злий на нього. Він такі речі робив частенько й, можливо, це було треба.
Ти написав текст останньої пісні в машині. Складно було?
Я дуже багато писав. Тексти, які були в сценарії, мені не подобались. У нас мав бути поганий трек, хороший трек і чесний трек. Той поганий, тупий і дуже странний я не міг написати. Я насипав усякої дурні. Мені навіть соромно за те, що я писав. Скидав Мирославу і йому не подобалося. Тому він написав його сам. Над хорошим треком ми теж довго мучились. Мирослав написав приспів, я написав перший куплет, а другий уже був у сценарії.
Чесну пісню написав я. Ми теж багато працювали над нею. Я скидав Мирославу цілі поеми. Цей трек приходив мені в голову частинами під час зйомок. Були різні складні моменти – коли ти стоїш у могилі, а над тобою три чувака, наприклад. Якщо абстрагуватися від того, що це зйомки, то це дуже моторошна фігня. Це відчуття допомагало писати. Усе, що відбувалося, відкладалося всередину. І це вилилося в пісню.
«Королі репу» для мене – і про дорослішання, пошук, вибір. Для себе я навіть вловила мотив токсичного минулого у вигляді бандитів із дев’яностих, що слухають Лепса. Воно просочується в сучасність і негативно деформує її. Про що цей фільм насамперед для тебе?
Я довго думав над цим питанням, бо на інтерв’ю ці питання часто задають. Я більше думав не про фільм, а про свого персонажа. Що він відчуває, куди він йде й чого він хоче.
Про що фільм? Кожен може взяти для себе щось. Тут про стосунки з мамою, про втрачене кохання, втрачену мрію. Для мене це фільм про долю. Про простого пацана, у якого життя не зовсім просте. Я не можу сказати точно, що це, наприклад, фільм про любов чи фільм про бандюків. У стрічці немає нічого однозначного.
Скоро фільм з’явиться в прокаті. Чому на нього треба піти?
Бо це дуже смачно. Я думаю, що український глядач любить саме українські драми. Вони дуже близькі для нього. У нас у фільмі є портрети людей. Це персонажі з мого міста. Вони близькі для кожного з нас. Фільм, у принципі, вийшов дуже чесний. Це класна картинка. Драйвова й динамічна. Варто піти й отримати задоволення від того, що українці таке зняли.
