Днями вийшов безжальний у своїй лаконічності тізер нового сезону «Твін Піксу», де Лінч в образі ФБРівця Гордона Коула їсть пончик і наче дражниться: мовляв, я тут, а от ти – все ще ні. Культовий режисер з’являється на екрані досить рідко, але інколи його все ж можна побачити – наприклад…
…у Лінча
Гордон Коул – найяскравіша поява Лінча у власному творінні, однак не єдина. В «Ампутантці», своєму ранньому короткометражному фільмі, Девід грає медсестру, що порає ту саму ампутантку, поки та пише ліричного й тривожного листа. Про цю роль легко ніколи не дізнатися, адже режисер не поспішає демонструвати нам обличчя, повертаючись до камери максимум впівоберта. Потім Лінч ніби підхопив гічкоківську пристрасть до камео і промайнув у «Людині-слоні» та «Дюні». Одна з найяскравіших нещодавніх появ маестро – короткометражний «Човен» (2007): медитативний жіночий голос за кадром оповідає про своє сюрреалістичне марення, в якому з’являється Лінч і оголошує, що збирається «пливти настільки швидко, аби впливти у ніч». І, звісно, впливає – хіба хто йому завадить? Також режисер кілька разів виконував епізодичні ролі в роботах своїх колег, і вже зовсім скоро його можна буде побачити…
…у Лінч
А точніше – Дженніфер Чемберс Лінч, його рідної доньки, що вперто крокує власним режисерським шляхом, не злякавшись навіть «Золотої малини» за перший же фільм. Хоча в її випадку, напевне, інакше й бути не могло: Дженні ще дитиною знімалася у «Голові-гумці» (щоправда, цей епізод не потрапив в остаточний монтаж), потім була помічником продюсера на зйомках «Синього оксамиту». Після дебютної «Гелени в ящику», від якої критики аж знавісніли, режисерка замовкла на довгих п’ятнадцять років, але в 2008-му все ж повернулася і нині завершує роботу над черговим фільмом, що поетично зветься «Гріхопадінням». Каст бентежить уяву: Форест Вітакер, Тім Рот, Паз Вега, Вінсент Д’Онофріо та ще й цілий татко Дженніфер на додачу. Окей, його роль вочевидь другорядна, та хоч не епізодична. Навряд чи Лінча спокушає акторська кар’єра, але, ймовірно, невдовзі ми побачимо його на великому екрані ще раз, цього разу –
…у Лінча
Девід Лінч зіграє в режисерському дебюті актора Джона Керролла Лінча («Зодіак», «Острів проклятих») і, ймовірно, ця роль буде більшою за всі попередні – може, навіть разом узяті. Екранним партнером Девіда стане Гаррі Дін Стентон, що знімався в чотирьох картинах маестро – у «Диких серцем», «Твін Пікс: вогню, йди зі мною», «Простій історії» та «Внутрішній імперії». Думаєте, відомі якісь подробиці щодо цього фільму, що матиме назву «Щасливчик»? А от і дзуськи, картини наче й не існує. Поза тим, вперше за силу-силенну безрадісного очікування нарешті можна казати, що у Лінча великі плани на наступний рік. Може, ще й повний метр відзніме, коли вже така справа?
Фільми, де ми не бачимо Девіда Лінча
«Загублене шосе»
Середина 90-х взагалі була не найкращим часом для Лінча: «Вогню, йди зі мною» зазнав нищівної критики, настільки ж холодно було прийняте й «Загублене шосе». Десь у проміжку між ними режисер з якогось дива знявся в інді-горорі «Надя» про однойменну дочку Дракули, де зіграв операціоніста моргу. Здається, така подоба чимось припала йому до смаку, бо ту ж саму роль Лінч втілив у «Загубленому шосе». Правда, потім вирізав – може, повернувсь до тями й застидався?
«Внутрішня імперія»
Епізод за участю Лінча триває тут менше хвилини, але встигає запропонувати важливий ключ до розуміння стрічки-лабіринту. Лінч грає освітлювача «фільму в фільмі» й сліпить очі глядачам, руйнуючи четверту стіну яскравим світлом, яке ще й надійно приховує режисера. Такий нагадайко фактично стає «no hay banda» з «Малголленд Драйву» – режисер ніби підказує, що все тут є несправжнім. Пригадайте хоча б Луїса Бунюеля, який гострив лезо в першій сцені «Андалузького пса», або Леоса Каракса, що знайшов містичну залу у власній спальні в «Святих моторах» – і переконайтеся: без додаткового сенсу таких епізодів зазвичай не роблять.
«Гріфіни»
Тут все просто: Лінча не бачимо, бо він озвучує одного з персонажів, бармена Гаса. А ви думали, в Гаса випадково така зазвичка?
