Очікування від сольного фільму про Хана були надзвичайно високими. До того ж, новина про те, що стрічку франшизи візьмуться режисувати Кріс Лорд та Філ Міллер, розігріла інтерес аудиторії, адже комедіографи знаються на своїй справі. Вони створювали безліч комедійних проектів, вайб яких неминуче пасував пілоту «Тисячолітнього сокола» («Мачо і ботан», «Лего фільм»). Однак розвиток нових фільмів у всесвіті «Зоряних війн», схоже, йде іншим шляхом. Продюсерка останніх чотирьох фільмів Кетлін Кеннеді звільнила режисерів через «творчі розбіжності» – цим словосполученням прикриваються мало не всі кінопродюсери. Кажуть, що Лорд та Міллер затягували зі зйомками, виснажуючи персонал своїми нескінченними експериментами. На допомогу студії Lucasfilm прийшов Рон Говард – справжній кіноремісник, який взявся підлатати недопрацьований проект. Нова посада справді змінила становище, адже «Соло» вийшов занадто рівним, вивіреним прорахунком, який заслуговує радше на пригодницький і хуліганський серіал, аніж на повнометражне кіно.
Звісно, окрім режисерської халепи ходили чутки, що актору Олдену Еренрайку підібрали вчителя з акторського мистецтва. Виробниче пекло затягувалося до останньої точки напруги, аж поки на Каннсьому кінофестивалі не оголосили прем’єру. «Соло» – безумовно не фестивальне кіно і навіть не намагається ним бути. З перших кадрів персонаж Еренрайка щосили копіює лихвацьку манеру чарівності від Гаррісона Форда, щоправда іноді успішно справляється. Він викрадає гоночний автомобіль і разом з подругою Кіарою хоче втекти з рідної планети Корелії – клоаки непотребу та сміття. Кіара не встигає за Ханом і тому три роки він намагається знайти своє кохання, просаджуючи свої гроші в азартних іграх або заробляючи їх переважно незаконним способом.
Фільм Рона Говарда умовно можна поділити на сегменти, які легко вписуються в якесь меню на DVD: перша пригода, знайомство з Чубаккою, подорож на нову планету тощо. При цьому мало не кожен кадр зі, здавалось би, захоплюючих пригод має відверто бляклий вигляд. Хочеться списати це на присутню в стрічці атмосферу, адже події відбуваються під час панування зловісної Імперії, однак головні герої ледве перетинаються з цими подіями, лише згадуючи Татуїн з першого епізоду саги (+ кілька знатних камео). Та весь фан-сервіс повертається на свої місця, коли показують «Тисячолітнього сокола» і вираз обличчя Олдена Еренрайка, який немов дитина щиро радіє іграшці.
