Уявіть собі, що ви їдете в автобусі та спокійно розглядаєте людей крізь вікно. Якась людина здається вам підозрілою, але ж ви у транспорті, а вона – на вулиці. Та раптом автобус зупиняється, і саме ця людина заходить у салон, сідаючи біля вас. І ви вже психологічно стурбовані, бо межі, які відділяли вас одне від одного, зруйновано. У кінематографі таке явище назвали б «зруйнованою четвертою стіною», та його історія набагато давніша.
«Четверта стіна» – термін, який запозичили з театру, де він мав більш буквальне значення, адже сцена сформована з трьох справжніх стін-декорацій. Четверта стіна – уявна, та, яка відмежовує глядачів від акторів. Хоча форма сцени була такою ледь не з перших постановок, термін сформулював аж у XVIII столітті французький філософ Дені Дідро. Його почали активно використовувати вже за часів театрального реалізму – у ХІХ столітті. Та набагато цікавішою є не «четверта стіна», а «її руйнації» – спочатку в театрі та літературі, згодом у кіно, серіалах та навіть іграх. Спробуємо розібратися в тому, як це відбувається на телебаченні та в кіно. Адже виявляється, що навіть найперший фільм, який показали людству брати Люм’єри, «Прибуття потягу», вщент зруйнував «четверту стіну».
Як можна зруйнувати «четверту стіну»?
«Четверта стіна» розділяє виміри вигаданого світу та реальності, тобто фільму та глядачів у залі. «Руйнування четвертої стіни» – пряма взаємодія героя з глядачами, яка показує, що персонаж в курсі, що він лише на екрані, і за ним спостерігає глядач. Ще у ХХ столітті був один дивакуватий режисер, який намагався лякати своїх глядачів інтерактивом на сеансах. Вільям Касл прикріплював під стелею пластикові скелети, бив глядачів крізь крісло легким током та навіть виходив до зали та пропонував глядачам вирішити долю головного героя (хоч на кінцівку це й не впливало). Чим не 5D-кіно? Непоганий спосіб розважитися. У сучасному кіно існує багато прийомів, що допомагають зруйнувати «четверту стіну»:
«притулитися до стіни»
маніпулятивний прийом, який лише створює ілюзію руйнування «стіни». Найлегше досягти цього ефекту, коли герой ніби дивиться на глядача та говорить саме з ним. Потім камера все ж від’їжджає та ми бачимо, що персонаж насправді звертався до іншого героя, а не до нас.
приклад: «Пірати Кремнієвої долини» Мартіна Берка
«прямий погляд»
найчастіше використовується у фільмах жахів або трилерах. Сюди ж можна віднести й більш кокетливий прийом – підморгування.
приклад: «Психо» Альфред Хічкока
«розмова з глядачем»
це одна репліка або звернення протягом усього фільму, також може бути один влучний монолог, спрямований саме до глядачів.
приклад: «Поцілунок на виліт» Шейна Блека, серіал «Картковий будинок»
«оповідач»
персонаж, який розповідає глядачам історію. Він може з’явитися лише на початку та наприкінці стрічки, проте виглядатиме як руйнівник «стіни», а може взагалі жодного разу не з’явитися в кадрі та бути лише голосом.
приклад: «Вікі Крістіна Барселона» Вуді Аллена, «Великий Лебовські» братів Коен; «Зомбіленд» Рубена Флейшера
«genre savvy»
в перекладі «знавці жанру»
окремі персонажі, які хоч і не знають, що вони – герої стрічки, проте відчувають, в якому жанрі вони перебувають. Найчастіше до цього прийому вдаються у фільмах жахів, де в центрі сюжету група людей. Знавець жанру – саме та людина серед них, яка постійно відчуває напругу, вона намагається відмовити всіх іти в темний провулок або залишатися вночі в лячному домі, або реагувати на підозрілі звуки. Ця людина знає, що відбуватиметься щось погане та, як правило, вона першою й гине.
приклад: «Забійні канікули» Ілая Крейга
«брудна камера»
цей прийом не має стосунку до персонажів, проте режисер таким чином нагадує, що дивитеся кіно. Наприклад, на об’єктив камери сідає муха, бризкає кров чи вода або на ньому з’являється тріщина
приклад: «Нестримні 2» Саймона Веста; «Гордість і упередження і зомбі» Бьора Стірса
«визнання»
пряме усвідомлення персонажами того, що вони – герої стрічки. Це драматичне використання руйнування «четвертої стіни», щоби показати, наскільки персонажі можуть страждати від пера сценаристів. Наприклад, побачити цей дивакуватий прийом можна у стрічці «Кумедні ігри» Міхаеля Ганеке, коли герой зізнається, що діє лише заради аудиторії, що зібралась у кінозалі. Не менш яскравий приклад і в стрічці Джима Джармуша «Мертві не вмирають», коли персонажі раптово починають говорити про сценарій, який їм дав почитати режисер.
Навіщо руйнувати «четверту стіну»?
1. Змусити глядача нервувати та боятися
Це притаманно фільмам жахів, де вбивця може навіть напружено дивитися саме на вас, а не на інших персонажів. Наприклад, у Гічкока наприкінці «Психо» лячно стає від погляду головного героя, і він ніби натякає «так, я вбивця, дивлюсь на тебе, страшно?».
2. Розповісти більше
До цього вдаються, коли режисер прагне ввести в сюжет оповідача: він або виконуватиме літературну функцію «слова автора» або ж коментуватиме те, що відбуватиметься на екрані. Оповідачів можна почути у стрічці Мартіна Скорсезе «Славні хлопці» та, звісно ж, у фільмах Вуді Аллена.
3. Побудувати зв'язок між глядачем та героєм
Коли руйнування «четвертої стіни» використовують не з метою налякати, вона здається досить дружньою та допомагає краще відчути героя. «Вихідний день Ферріса Бюлера» Джона Г’юза – яскравий приклад такої мотивації.
4. Розсмішити
Для комедійної ситуації, героям необхідно трохи відійти від сюжету та адресувати свій жарт вже не персонажам, а саме глядачам. Побачити це можна, наприклад, у стрічці «Світ Уейна» Пенелопи Сфіріс.
Де побачити?
1997, 2007
Кумедні ігри
Funny Games, реж. Міхаель Ганеке
Режисер майстерно маніпулює увагою глядачів у своїх фільмах-близнюках, удаючись до моторошного прийому. Його герої-вбивці невимушено спілкуються з глядачами, мимоволі роблячи їх співучасниками своїх злочинів, а також наголошуючи на тому, що вони чинять їх заради аудиторії. Ганеке досягає піку в руйнуванні четвертої стіни, коли його персонажі самостійно «перемотують» фільм, якщо щось іде не за їх планом.
2008
Вікі Крістіна Барселона
Vicky Cristina Barcelona, реж. Вуді Аллена
Важко згадати фільм Аллена, який обійшовся б без оповідача. Свої стрічки режисер будує за принципом книги: є автор та герої. Протягом усього фільму це не дає забути, що ми спостерігаємо за вигаданою історією, і композиційно робить її ще більш легкою та зрозумілою. Спочатку оповідач знайомить із головними героями, розповідає їхні передісторії, а потім не забуває м’яко супроводжувати фільмом, розставляючи додаткові акценти.
2016-2019
fleabag, реж. Фібі Воллер-Брідж
Головна героїня серіалу постійно говорить на камеру. Це виглядає досить гармонійно та не псує враження від транслювання історії. Цей прийом використовується впродовж усього серіалу, але руйнування четвертої стіни сягає апогею тоді, коли один із персонажів запитує в героїні, із ким вона говорить. Таким чином ми розуміємо, що він не в курсі існування слухача, а вона – так.
1998
The Big Lebowski, реж. брати Коен
На відміну від Вуді Аллена, у братів Коен оповідач з’являється на екрані. Вони зробили ним звичайного привітного чоловіка в ковбойській шляпі у боулінг-барі. Він хтось на кшталт оповідача-казкаря. І в момент, коли має прозвучати якийсь висновок чи мораль казки про Чувака, він цього не робить – руйнуючи не тільки стіну, але й закони жанру.
1999
fight club, реж. Девід Фінчер
У цій стрічці руйнувати четверту стіну взявся Бред Пітт, а точніше, – його персонаж. Він фактично адресує свої монологи глядачам, а в один із сюжетних моментів взагалі починає говорити в камеру, яка реагує, починає трястися, вщент руйнуючи невидиму стіну.
2016, 2018
Deadpool, реж. Тім Міллер, Девід Лінч
Обидві частини супергеройского екшену «з ноги» вибивають четверту стіну. Головний герой усвідомлює, що він – персонаж фільму, знятого за коміксами (там він теж добре усвідомлював, що «живе» в коміксі та навіть звертався до своїх авторів із різними проханнями). Дедпул у фільмах постійно звертається до глядачів і встигає висміяти кліше, притаманні стрічкам на супергеройську тематику.
Хоч це й доволі оригінальний кінематографічний прийом, проте його надмірне використання може зіграти не на користь стрічці та швидко знецінити таку гру з глядачем. Як правило, «руйнування четвертої стіни» використовують у двох жанрах: комедіях та фільмах жахів. Коли цей прийом вживають осмислено, додаючи сенси та вкладаючи важливі меседжі, він може якісно доповнити історію. Із огляду на сучасний кінематограф стає зрозуміло, що режисери й надалі продовжуватимуть майстерно трощити четверту стіну, тож стережіться!
