Останні дні фестивалю видалися напрочуд спокійними. На покази вже немає черг. За кавою та венеційськими спритцями – теж. Незмінними залишаються люди, які займають місце якнайближче до червоної доріжки з самого ранку.
В ці дні вони чекали на Джессіку Честейн і Пітера Сарсґаарда, які зіграли у новому фільмі Мішеля Франко. Його, а також декілька інших стрічок основного конкурсу (серед них – стрічка Аґнешки Голланд, яку вже невзлюбили місцеві праві партії), український фільм в Orizzonti Extra та польська квір-драму – ми подивилися в останні дні у Венеції.
«Зелений кордон»
Zielona granica,
реж. Аґнешка Голланд
Польська режисерка зняла настільки ж критичний, наскільки й емоційний фільм про польсько-білоруський кордон. Це багатошарова історія про мігрантів/мігранток, які прибувають зі Середнього Сходу й Африки у Білорусь, щоб звідти переправитися до Європи. Натомість на них чекає зіткнення з політикою знищення Лукашенка.
Паралельно з лініями мігрант(-ок)ів, над якими знущаються білоруські прикордонники, розвиваються лінії польських волонтер(-ок)ів. Вони та молодий прикордонник, який формує своє ставлення до системи, що зневажає права людини, йдуть на ризик і таємно допомагають переселенцям/переселенкам.
Аґнешка Голланд логічно веде кожну сюжетну лінію, які йдуть паралельно та накладаються одна на одну. Не менш майстерно вона маніпулює емоціями глядач(-ок)ів: діти постійно плачуть, вагітні втрачають дітей, білоруси звірствують, а фінальним акордом стає порівняння цієї ситуації з евакуацією українців/українок у лютому-березні 2022 року, де поляки проявили максимум доброзичливості. Хоч це і дуже тисне, втім, емоційність не заважає історії.
Десь глибоко у тибетських горах в овечий загін пробирається священна та рідкісна тварина регіону – сніжний леопард. Він зʼїдає вісім тварин, але залишати ситне місце не збирається. Власник господарства налаштований вбити хижака, тоді як більш просвітлені члени родини нагадують про священний звʼязок людини з твариною. У ситуацію втручаються й інші зацікавлені особи – група тележурналістів, поліція та служба зі захисту тварин.
У фільмі вдало розкриваються аспекти життя гірського народу Тибету – їх балансування між сакральним та прагматичним. У стилі режисера, який нещодавно помер у віці 53 років, переважає фантастика. Леопард, намальований як у фільмах Disney, допомагає монаху та як домашній котик лащиться до людей, коли ті випускають його із загону – цілком у дусі духовних притч та легенд, а не об’єктивної реальності. І саме як історія про духовний звʼязок людей та тварин, фільм може працювати і залишить приємний післясмак.
«Сніжний леопард»
Xue bao,
реж. Пема Цеден
«Домогосподарство для початківців»
Housekeeping for beginners,
реж. Горан Столевський
У будинку Діти (Анамарія Міранка – «Чотири місяці, три тижні, два дні») живуть пари: Тоні (Владімір Тінтор – «Макс Шлемінг») разом з молодим коханцем, молоді дівчата і сама Діта з хворою на рак Власною (Аліна Сербан – «Шалений трах, або скажене порно») – матірʼю двох дочок. Коли Власна помирає, всім співмешканцям/співмешканкам доведеться грати у міцну новостворену родину – Тоні одружиться на Діті, а інші сусід(-к)и будуть ховатися під час перевірок поліції та соцслужб.
Попередня робота Горана Столевського була містичним горором «Ти не будеш на самоті» і розповідала про відьму у македонському селі 19-го сторіччя. На відміну від нього, «Домогосподарство для початківців» – це світла, тепла та сімейна стрічка. Режисер розкриває персонаж(-ок)ів, кожен/кожна з яких потребує тепла, але не визнає цього. І саме злагодженість дасть їм можливість насичено прожити життя.
Є у фільмів режисера і схожість – як і відьма з «Ти не будеш на самоті», так і головна героїня «Домогосподарства для початківців» мають віднайти власні бажання через підігравання очікуванням суспільства.
Французький режисер-абсурдист не відходить від свого стилю. І це не дивно, бо його новий фільм про головного сюрреаліста всіх часів – Сальвадора Далі.
Молода журналістка Джудіт (Анаіс Демюстʼє – «Куріння викликає кашель») намагається взяти інтервʼю у видатного художника, що постійно обертається провалом. Спочатку Далі відмовляється від інтервʼю без камер, а потім то таранить кінообладнання автівкою, то йде зі знімального майданчику.
Дюпʼє грає на несподіваному старінні й омолоджуванні митця, якого весь час грають різні актори, повторює сцени, які обрізає в неочікуваний момент, щоб показати альтернативний розвиток подій та робить одну самоцитату – відтворить сцену з «Реальності», де журналістка потрапить в кінотеатр на свій неіснуючий фільм (привіт, Кіра Муратова!).
Звісно, це не байопік про Сальвадора Далі. Це іронічний фільм про творчу та життєву кризи, які по-своєму сюрреалістичні, бо їх проживає головний представник цієї течії у мистецтві. І хоча «Даааааалі!» не став найкращим фільмом режисера, він все одно буде цікавим для поціновувачів і поціновувачок його творчості. Адже, здається, про Дюп’є тут наразі більше, ніж про Далі.
«Даааааалі!»
Daaaaaali!,
реж. Квентін Дюп'є
«Холлі»
Holly,
реж. Фін Трох
Холлі (Каталіна Геретс) – тиха дівчинка, яку цькують у школі та позаочі називають відьмою. Одного разу вона справді проявляє надінтуїцію та відмовляє єдиного друга не йти до школи. У цей же день там стається пожежа через яку гинуть діти.
За девʼять місяців, Холлі знаходить своє місце серед волонтер(-ок)ів, які організовують події для учнів та учениць, а також тих батьків, які втратили своїх дітей під час пожежі. Дівчинка, використовуючи якісь магічні здібності, може один доторком поліпшити настрій стражденних. Її вміння стають культом, а швидко зростаюча потреба у її силах – оманливою секундою слави для Холлі.
Незважаючи на цікаву завʼязку з екстрасенсорними здібностями, відьомством та можливою містикою, цей фільм – затягнута підліткова драма, до того ж перевантажена одноманітною музикою, яка диктує настрій сцен. З приємного – операторська робота Франка ван ден Ідена, чий схожий погляд на дітей ви могли бачити у фільмах «Близько» і «Дівчинка» Лукаса Донта.
Польський квір-фільм розповідає історію Аніели (Малгожата Хаєвська – «Прайм тайм»), яка більшість свого життя прожила як чоловік. Фільм охоплює тривалий період – від принизливого медичного огляду у військоматі та кохання з жінкою, до перших думок про те, що вона знаходиться не в своєму тілі і кардинальних змін у житті.
Фільм чуттєвий та обережний до всіх героїв та героїнь. У ньому немає ні засудження системи, яка диктує людині, що зміна статі неможлива, ні головної героїні, яка йде проти прийнятих у суспільстві норм. Натомість у стрічці багато любові – до Аніели і її дружини (Йоанна Куліг – «Холодна війна»), яка підтримує та не залишає коханого після всіх змін. Життя героїні проходить на тлі зміни політичного ладу у Польщі від комунізму до капіталізму, але ця лінія ніколи не закриває персональні зміни.
«Жінка з…»
Kobieta z…,
реж. Міхал Енглерт і Малгожата Шумовська
«Памʼять»
Memory,
реж. Мішель Франко
Новий фільм Мішеля Франко – щемке висловлювання про психологічні травми та життя з ними. Сильвія (Джессіка Честейн – «Дерево життя») в дитинстві була жертвою сексуального насилля. Тепер, вже будучи дорослою жінкою та матірʼю, вона не довіряє чоловікам та дуже обережна з оточуючими. На зустрічі випускників за Сильвією до самого дому прослідує чоловік на ім’я Соул (Пітер Сарсґаард – «Джекі»), у якого виявиться деменція. Деякий час героїня буде думати, що він один із її кривдників, але швидко визнає помилку та допоможе Соулу проживати його дні з хворобою. Так вони знайдуть розраду одне в одному
Акторська гра у фільмі настільки хороша, що не дивно, що Пітер Сарсґаард отримав кубок Вольпі як найкращий актор основного конкурсу фестивалю. Втім, могли би відзначити і Честейн до пари. Контакт акторського дуету тримається на поглядах, розмовах про музику та рідкісних спокійних нотах фільму, коли герої(-ні) залишаються вдвох – подалі від світу жорстоких чоловіків та страху самотності.
Венеційському кінофестивалі – режисерський дебют Анни Бурячкової. Він був показаний у секції Orizzonti Extra, де збирають стрічки з новаторською кіномовою та відкривають нові імена.
«Назавжди-Назавжди» – історія про підлітків у 1998 році в Києві. Тоня (Аліна Чебан – «Найкращі вихідні») змінює школу через насилля, з яким вона стикнулася у попередньому навчальному закладі. Дівчина швидко вливається в компанію одинадцятикласників, знаходить найкращу подругу Лєру (Єлизавета Цілик – «Носоріг») й одразу двох хлопців, яких можна «любити та просто кайфувати». Але невирішені проблеми зі старої школи та внутрішні монстри, з якими треба навчитися жити, змушують Тоню подорослішати.
У багатьох місцях, на жаль, акторська гра Аліни Чебан бажає кращого. Зате на її тлі виділяються другорядні герої та героїні, зокрема номінована на найкращу акторку за версією українських кінокритиків/кінокритикинь Єлизавета Цілик.
Українські глядачі/глядачки вже багато бачили фільмів про підлітків – і не тільки у 90-ті. Але тут не буде стереотипного погляду на «буремні» і взагалі мало подробиць часу. Фільм більше висловлюється про складність підліткового віку: пошук себе, закоханість, сексуальне життя і побудову особистих кордонів.
«Назавжди-Назавжди»
реж. Анна Бурячкова
«Мертвий сезон»
Hors-saison,
реж. Стефан Брізе
Французька мелодрама на початку видається фільмом про творчу та особистісну кризу, яку відомий актор Лоран (Гійом Кане – «Пляж») приїжджає лікувати в лакшері санаторій. Але швидко виявляється, що поруч живе жінка, з якою актор мав романтичні стосунки пʼятнадцять років тому. Історія змінює курс та починає качати нас на емоційних гойдалках колишнього кохання.
Чоловік та жінка у цьому меланхолійному фільмі спочатку оцінюють ідеальність життів один одного, потім обмінюються смішними картинками і власними переживаннями. Згадана симпатія могла би залишитися теплим морським фльором та чудовим післясмаком фільму. Натомість він затягується як і їх розставання, якого на n-ому колі почала прагнути вся зала. Що саме хотів сказати автор про проживання кризи та тримання за минуле – незрозуміло, а спроба зробити вислів філософським та екзистенційним більше виснажує, аніж наштовхує на роздуми.
