Меню
Меню
Технології віртуальної та доповненої реальності поволі проникають на українські кінофестивалі. Услід за Docudays прем’єри VR-фільмів відбулися й на «Молодості». У 2020 році пандемія підштовхнула організаторів кінофестивалів переходити в онлайн. Тож «Відкрита ніч» провела свій 23 дубль у мережі, але не зупинилася на онлайн-програмі. З 10 жовтня завдяки УКФ та Sensorama Lab на порталі фрагменти фільмів, які були представлені на кінофестивалі від 1998 року, відкриті до безплатного перегляду. Moviegram вже поговорив з організаторами «Зоряного прискорювача», тепер спробуємо розібратися в тому, який досвід приносить перегляд фрагментів зі стрічок VR.
«Відкрита ніч» дозволяє вибрати опцію перегляду на платформі в окулярах або ж навіть без них. Формат Cardboard – це окуляри фактично саморобні. Їх можна придбати з картону та переглянути добірку кінофестивалю зі свого смартфону, попередньо встановивши пристрій в Cardboard.
Oculus Rift пропонує глибше занурення. Це окуляри, розроблені компанією Oculus VR, яка спеціалізується на виробництві апаратного та технічного забезпечення для віртуальної реальності. Власне, саме з Oculus Rift фільми з віртуальної реальності переглядають на кінофестивалях у Берліні, Каннах та Венеції. В італійському містечку на воді є навіть VR-острів, де занурюватися в нову реальність допомагають віртуальні театри, зачинені кімнати зі пророслою на землі травою та безліч інших чудернацьких атракціонів.
На тому ж VR-острові серед лайнапу можна вибрати і стрічки, які побудовані за принципом «Зоряного прискорювача». Це віртуальний простір, посеред якого з’являється зірка, натиснувши яку, ви ввімкнете трансляцію відреставрованих фільмів. Завдяки Oculus Rift, наприклад, ніщо не заважатиме перегляду добірок тривалістю від двох із половиною до трьох із половиною хвилин, адже в такому вакуумі ніщо не відволікає.
Чому не показувати довші добірки або не запустити показ коротких метрів, фрагменти яких наразі є в доступі? Покази у форматі віртуальної реальності мають давати очам відпочинок, адже зорова система втомлюється від довготривалих переглядів. Тому оптимальне рішення – це демонструвати короткі ролики.
Ба більше, осягнути весь архів «Відкритої ночі» може бути заняттям, від якого надзвичайно втомлюєшся. Після перегляду добірок стає зрозуміло, що деякі стрічки мають різну якість не лише у візуальних рішеннях, але й за наповненням сенсами. Тому дивитися повну версію вподобаного фільму глядач уже може за власним бажанням.
В Україні «Зоряний прискорювач» – це ще й перша спроба переглянути архівні матеріали в такому форматі. Багато фільмів доби 1990-х та навіть 2000-х досі вважаються втраченими або потребують ретельної реставрації. Саме тому «Зоряний прискорювач» радше має репрезентативну функцію ознайомлення глядача зі зразками українського кінематографа. Він не відкриває доступ до архіву, в якому важко орієнтуватися.
На платформі є вісім добірок, які представляють програму кінофестивалю «Відкрита ніч» з 1998 року до сьогодні. Вони демонструються в довільному порядку натисканням на зірку. Після цього користувач з’являється у віртуальному просторі, з якого переглядає добірку. Назви добірок відповідають назвам сузір’їв. Може здатися, що вони ніяк не об’єднані, але це незовсім так. Наприклад, сузір’я Антарес зібрало чотири стрічки про Київське метро: «Фінгермен» Івана Шохи, «Петрівка-реквієм» Катерини Возниці, «Люди добрі» Сергія Наталушка та «Метрополітен» Ганни Яровенко.
Показ фрагментів у добірках відбувається не в хронологічному порядку. Декілька з них містять, наприклад, фільми Валентина Васяновича «На згадку», «Спробу» та «Проти сонця». Його остання повнометражна стрічка «Атлантида» стала кандидатом від України на номінацію до премії «Оскар» та отримала головну нагороду в програмі «Горизонти» Венеційського кінофестивалю.
Цікаво подивитися й на сучасних професіоналів анімації: відразу три фільми Микити Лиськова «Птахи», The End та «Кохання», перші експерименти Степана Коваля «Як розвеселити Самотність» та «Йшов трамвай № 9», Олега Педана з його «Лахмітко» та Анатолія Лавренишина і стрічками «Наступний», «Блукаючи поміж» та «Біла ворона». Останній режисер представив свій анімаційний повний метр «Віктор Робот» на Одеському міжнародному кінофестивалі. Він навчався в майстерні Євгена Сивоконя, фільм якого «Засипле сніг дороги» теж є в добірці «Зоряного прискорювача».
Серед фрагментів можна знайти «Зупинку», «Випуск ‘97», «Голден лав» та «Mia Donna» Павла Острікова, «Жах» Мирослава Слабошпицького, «Сімейний портрет» та «Клятву» Марини Вроди, кілька ранніх коротких метрів Романа Бондарчука, «Першу співбесіду» Жанни Озірної. Також можна побачити «Лізу» та «Бійню», «Тир» Тараса Томенка, три перших фільми Дмитра Сухолиткого-Собчука, «Діораму» Зої Лактіонової, «Поліські образки» Сергія Марченка. Тобто в добірках є документальні та ігрові стрічки, які сформували сучасних режисерів. Різноманітність жанрів, стилю та інтонацій неможливо побачити за кілька секунд відео, але впізнати знайомі мотиви в улюблених авторів цілком вдається. У двох добірках з’являється навіть відеоарт Оксани Чепелик – моторошний, гнітючий, як і більшість фільмів тієї доби.
Віртуальна реальність – це лише спосіб поглибити досвід перегляду, який раптом зник навесні 2020 року. Так, це перегляд у вакуумі, де простір не відчувається та зникають кордони. VR ніколи не зможе замінити кінотеатри та колективний перегляд, але це й не має бути його завданням. Віртуальна реальність лише підкреслює значущість об’єктів у його межах.
Від зображення не можна відвернутися, щоби воно зникло. Щоби його не бачити, можна лише заплющити очі. У такому контексті й перебуває кіно незалежної України, яким тепер щиро цікавляться глядачі. «Відкрита ніч. Зоряний прискорювач» знайомить аудиторію з першими спробами українських режисерів знайти свій голос та дозволяє зробити це в новий спосіб. Якщо глядачі підтримують цю ініціативу своєю зацікавленістю, подібних проєктів надалі буде більше.
